Лекція 13. Філософія в Україні

1. Передумови виникнення української філософії

2. Просвітницькі ідеї Г.С.Сковороди

3. “Філософія серця” П.Юркевича.

4. Основні риси української філософії

1.Передумови виникнення української філософії

Як систематичне знання, філософія виникла в Україні з розвитком інституційної вищої освіти в ХVI – XVII ст. під впливом західно-філософських ідей, що визначили стимул для розвитку української філософської думки, вносячи в нього елементи іудейсько-грецької, римської, християнської духовної культури.

Найперші фрагментарні філософські відомості прийшли на Україну з християнством, писемністю і освітою, насамперед через твори отців церкви і перекладну літературу. У цій літературі знаходимо вказівки на античних грецьких філософів. Вже в “Ізборнику Святослава” 1073 є розгляд деяких філософських категорій за Максимом Ісповідником, відомі інші твори, які містили чимало філософських відомостей. Під їх впливом були висловлені думки в ориґінальних творах староукраїнського письменства – в “Слові о законі і благодаті” Іларіона, “Поученнях” Володимира Мономаха, “Слові” Данила Заточника, в літописах, житіях і проповідях.

Вже за Ярослава Мудрого в Києві відомі учені (“книжні люди”), серед них Теодосій Печерський, Нестор-літописець та ін. Зокрема писання Клима Смолятича доводять його ознайомлення з античною філософією, а літописець називає Клима “філософом, якого в руській землі не бувало”. Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Західній Європі схоластики, яка до кін. XV ст. була майже невідомою в Україні.

Найбільшою мірою розвиток української філософії пов'язаний з Києво-Могилянською Академією, дехто з викладачів якої вчився у західно.-европейських. університетах (І. Ґізель, Т. Прокопович, С. Яворський та ін.). У Лаврській школі з 1631 року філософію викладали у Києві латинською мовою. Залишили свої твори-курси викладу західної філософії та арістотелівської логіки такі вчені як І. Ґізель, Й. Кононович-Горбацький, C. Яворський, М. Козачинський та ін. Система схоластики та думки Арістотеля, вчення томізму переважали у філософських поглядах учених Києво-Могилянської Академії. З Академією пов'язана наукова діяльність енциклопедиста Ф. Прокоповича, що викладав поетику, риторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і Просвітництва, популяризація ідей німецької філософії. Курси філософії читалися у ХVIII ст. у лівобережних колеґіях (Чернігівській, Харківській, Переяславській) та в уніатських монастирських школах (Лаврівська і Львівська школи).

2.Просвітницькі ідеї г.С.Сковороди

Перехідною постаттю між “золотим віком” Академії та розповсюдженням філософської освіти в інших містах України стає перший відомий український філософ Г. Сковорода, вихованець Киево-Могилянської Академії. На відміну від його попередників, філософія Сковороди є не лише вираженим у літературних символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філософськими елементами з перевагою богословської думки, а й ориґінальною системою пізнання, метафізики та етики.

У центрі уваги філософствування Григорія Савовича Сковороди (1722-1794) — релігійна і моральна проблематика. Як випускник Києво-Могилянської Академії Сковорода продовжує її просвітницькі традиції. З Академії він виніс знання античної спадщини, розуміння проблематики Середньовіччя та Ренесансу. Перший основоположний принцип філософії Сковороди — вчення про двонатурність світу: зовнішню, видиму та внутрішню, невидиму натури. Невидиму натуру, або вічність, дух, істину, початок він називає Богом. Бог постає як нематеріальна основа всіх речей, вічна і незмінна першопричина всього існуючого і самого себе. Поняттям, протилежним за своїм змістом до поняття Бога, виступає видима натура, або тварь — цим терміном позначається усе матеріальне.

Матерія характеризується означеннями, що, подібно до платонівського вчення, характеризують її як "небуття", "видимість". Бог є тотожним з природою. Але світ безмежно протилежний Богові, який є "джерелом", "сонцем", "серцем" світу. Другим центральним принципом філософії Сковороди є ідея існування трьох світів. Використовуючи традицію філософії XVI-XVII ст., він поділяє світ на макрокосм і мікрокосм, світ і людину, котра повторює у собі макрокосм. Разом з цим Сковорода висуває ідею третього світу як певної сукупності символів, які сповіщають нас про невидиму натуру, невидиму сутність світу, про Бога. Увесь світ речей, Всесвіт є світом символів, Макрокосм розглядається Сковородою як нескінченний і такий, що складається з нескінченної кількості світів. Сутність малого світу, людини філософ пояснює, спираючись на концепцію двох натур. Осягнувши невидимість, людина наче народжується вдруге. Вона стає духовною людиною, вільною, вічною — бо невидиме духовне не виникає і не зникає.

Лінію своєрідної української філософії після Сковороди продовжив релігійний письменник-мислитель Микола Гоголь, філософії якого властиве екзистенційне заглиблення у внутрішній світ людини, звернення до категорій християнської культури.

Філософське мислення властиве для багатьох українських письменників, митців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія української філософії включає, поряд з філософами М. Гоголя, П. Куліша, Тараса Шевченка, В. Липинського й ін. Однак ці українські мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, представляють скоріше свої світоглядні життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні арґументи, ніж чіткі філософські системи.

Найвидатнішим філософом ХІХ ст. був Памфіл Юркевич, професор Київської Духовної Академії, учитель відомого російського філософа В. Соловйова. Юркевич розробив власну філософську систему, базовану на філософії Платона і деяких типових українських традиціях, так звану “філософію серця”, яке розглядалося основою пізнання і джерелом етики, поєднаної з релігійними цінностями.