4.2.5. Радіоактивне зараження території;

Радіоактивне зараження місцевості, води, приземного шару атмосфери виникає в разі випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Найбільше зараження виникає при наземних і неглибоких підземних вибухах, де виникає потужна хмара із радіоактивних речовин. Частина радіоактивних речовин при ядерному вибуху випадає на поверхні землі, а більша частина випадає по мірі проходження хмари, утворюючи на поверхні радіоактивний слід. Таким чином, при радіоактивному зараженні місцевості виникають дві ділянки: вибуху і сліду хмари.

Ступінь зараження місцевості РР характеризується потужністю дози (рівнем радіації) і вказує, яку дозу може отримати людина за одиницю часу. Вимірюється в Р/год, мР/год, мкР/год. Як особливість радіоактивного зараження місцевості є спад рівня радіації з часом. При семикратному збільшенні часу після вибуху рівень радіації зменшується в 10 раз.

Кількість радіоактивних речовин, випавши на місцевість чи потрапивши в організм людини, прийнято оцінювати по їх активності — в Кюрі (Кі). Концентрація радіоактивних речовин в повітрі, воді, продуктах харчування вимірюється в Кі/л чи кількістю бета-розпадів в хвилину на 1 г речовини (розп/хвг). Ступінь зараження поверхні техніки, обладнання, одежі, тіла людини, інших об’єктів вимірюється в мілірентгенах в год (мР/год).

Рівнем радіації називають потужність експозиційної дози опромінення на висоті 0,7 -1 м над зараженою поверхнею. Рівень радіації вимірюється в рентгенах на годину (Р/год, рад/год, або мР/год, мкР/год).

Місцевість вважається зараженою і потребує застосування засобів захисту, якщо рівень радіації виміряний на висоті 0,7-1 м від поверхні землі складає 0,5 Р/год і більше, в мирний час - 0,2 Р/год.

4.2.6. Вплив радіації на живі організми.

При вивченні дії випромінювання на організми було визначено такі особливості:

1. висока ефективність поглинутої енергії. Навіть мала доза може викликати глибокі біологічні зміни в організмі.

2. наявність інкубаційного періоду прояву дії (період уявного благополуччя).

3. дія малих доз може накопичуватися (кумуляція).

4. випромінювання впливає також на потомство (генетичний ефект).

5. різні органи живого організму мають свою чутливість до опромінення.

6. не кожен організм однаково реагує на опромінення.

7. опромінення залежить від частоти. Одноразове опромінення великою дозою викликає глибші наслідки, ніж періодичні.

В залежності від отриманої в ОЯУ дози радіації розрізняються чотири ступені гострої променевої хвороби:

— перша (легка) — при загальній поглинутій дозі опромінювання 100-200Р. Відчувається слабість, періодичне підвищення температури, запаморочення, нудота. В крові зменшується кількість лейкоцитів — білих кров’яних тілець. Виліковується.

— друга (середня) — при дозі 200-400Р. Важке нездужання, головні болі, підвищення температури. Кількість лейкоцитів зменшується наполовину. Одужання настає після лікування на протязі 1,5-2 місяців. До 20 % можливі смертні випадки.

— третя (важка) — при дозі 400-600 Р. Важкий загальний стан, непритомність, крововиливи у шкіру і слизові оболонки в області ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів і тромбоцитів різко зменшується. Внаслідок ослаблення захисних функцій організму виникають інфекційні захворювання. Якщо не проводити лікування, то часто (до 50% випадків) настає смерть, здебільшого - від інфекційних захворювань.

— четверта (дуже важка) — при дозі більше 600 Р. Дуже важкий стан. Якщо протягом 2-х тижнів не проводити лікування, то у 80-100% випадків наступає смерть.

Найчастішим явищем при попаданні РР в організм людини є хронічна променева хвороба. Характеризується довготривалістю і затяжністю (3-5 років). Симптоми, що і при гострій променевій хворобі.