Заснування єдиного князівства
Роман Мстиславич — засновник Галицько-Волинського князівства.
Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем, сином Мстислава Ізяславича. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства
Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі».[10] Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.
Міжусобиці
Через раптову смерть Романа, у Галицько-Волинському князівстві утворився вакуум влади. Галичину і Волинь охопила низка безперервних міжусобиць та іноземних інтервенцій. Волинські дрібні князі унезалежнилися, а галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх Романовичів — Данила і Василька. Під приводом захисту синів покійного Романа у справи князівства втрутилися сусіди — Польща й Угорщина.
Першими розпочали боротьбу за владу у Галицькому князівстві Володимир, Святослав та Роман Ігоровичі, сини оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославича[12] Вони утримувались в Галичині з 1206 по 1212 роки, однак через конфлікт з боярською верхівкою зазнали поразки. В результаті цього, у 1213 році княжий престол у Галичі узурпував боярин Володислав Кормильчич, лідер про-угорського угрупування галицької знаті. Після його вигнання у 1214 році монархи Угорщини та Польщі, користуючись слабкістю галицьких земель, вдерлися до них і розділили між собою. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.
Війну проти іноземних поневолювачів очолив Мстислав Удатний, виходець з дрібних київських князів, який до того владарював у Новгороді. За допомоги половців він розбив угорські війська у вирішальній битві під Галичем 1221 року і, визволивши Галицьке князівство, став панувати у ньому. Задля укріплення свого положення Мстислав уклав союз з молодими Романовичами, але під впливом про-угорської партії галицьких бояр був змушений покинути князівство у 1228, яке заповідав угорському королеві Андрію ІІ.
Угорський король Андрій ІІ, завойовник Галичини.
Мстислав Удатний, князь галицький (зліва).
Краківський князь Лешко І, завойовник західної Волині.
Тим часом, Волинь по смерті Романа розпалася на дрібні удільні князівства, а її західні землі були захоплені польськими військами. Законні володарі Галицько-Волинське князівства, малолітні Данило і Василько Романовичі, утримували лише другорядні волості. У 1215 році вони спромоглися повернути собі Володимир, а у 1219 році здійснити перший успішний похід проти Польщі. У 1227 році Романовичі звільнилися з під польського протекторату через смерть Лешка І Білого, розбили удільних волинських князів і на 1230 рік об'єднали у своїх руках Волинь. Таким чином Данило і Василько повернули половину земель, які належали їхньому батькові. Наступні вісім років вони вели війну за свою другу «вотчину» Галичину, яка була окупована угорцями. У 1238 році Данило здобув Галич, вигнав іноземців і відновив Галицько-Волинське князівство.