9. Психологія особистої безпеки людини

 

Особиста безпека людини і його психологія. У попередженні кримінальних подій певне місце належить розумінню самою людиною необхідності забезпечення особистої безпеки. У основі його лежить та картина світу, яку він для себе сформував, і місце, яке він усвідомлено або неусвідомлено відвів в цій картині самому собі. Чим объективнее і точніше людина відбиває закони, керівники що відбуваються навколо нього і з ним самим процесами і станами речей, тим безпечніше його позиція у навколишньому світі. У основі цього лежить знання закономірностей буття, але не менше, а часто і більше значення має точне інтуїтивне відчуття або розуміння загального напряму ходу розвитку подій.

Особливо важливе значення має здатність передбачати наслідки розвитку ситуацій, в яких опиняється людина, особливо якщо ці наслідки забарвлені почуттям небезпеки як для нього самого, так і для пов'язаних з ним людей. Наприклад, укладення сумнівних угод може накликати біду абсолютно не причетних до цього осіб. Кращий захист від небезпеки — можливість передбачати її як в самій ситуації, так і в її наслідках і зробити правильні дії. Проте не менш ефективним засобом захисту може бути і бездіяльність, тобто відсутність всяких або хоч би виражених дій у відповідь на ситуацію, що склалася.

Будь-яка дія вносить в ситуацію додаткові обурення і якщо його наслідки не усвідомлені, то результати можуть бути несподіваними, у тому числі і небезпечними. Трудність невиконання яких-небудь дій(бездіяльності) полягає в тому, що деякі ситуації як би зачіпають, втягують людину, провокують її до реагування. В той же час вони виникають і розвиваються по своїх, не завжди досить добре відомим людині законам. Ситуації можуть бути вичерпані або згаснути самі собою, без активного втручання. Тому важливо уміти оцінити момент, коли дія є неминучим і необхідним способом реагування.

Сильним засобом забезпечення особистої безпеки може бути знання психологічних закономірностей, що управляють поведінкою людей. Вкажемо деякі з них.

У кожен момент свого життя людина виявляється включеною в певний соціально-психологічний контекст, в певну систему взаємодій і стосунків між людьми, незалежно від того, усвідомлює він це або ні. Його поведінка визначається мірою усвідомлення, розуміння їм реальних стосунків і сильно залежить від міри їх суб'єктивного спотворення. Чим вище міра такого спотворення, тим менш результати його дій вписуються в загальний контекст, отже, тим вище міра напруженості ситуації, а звідси — різке підвищення вірогідності гострого і потенційно небезпечного реагування.

Кожна людина має базисну систему особистих цінностей, яку він прагне зберегти, посилити і захистити. Основним з цих цінностей є почуття власної гідності, що проявляється в тому, як людина поводиться по відношенню до інших і чого він чекає(чи вимагає) від інших по відношенню до себе. Потенційна небезпека відчувається спочатку як загроза почуттю власної гідності. Будучи ущемленим, це почуття здатне штовхнути людину на самі крайні дії.

Основними регуляторами міжлюдської поведінки є такі морально-психологічні утворення, як совість, сором, провина і відповідальність. Усі вони по суті взаємозв'язані, але первинним і найбільш глибоким є почуття сорому. Людина з дефектом почуття сорому або з його повною відсутністю непередбачувана у своїх вчинках і повністю асоциален. Для нього переживання провини і відповідальності не існують, а відповідні слова є пустим звуком. Небезпека нерідко йде з боку саме цій категорії людей, причому самі себе вони в цій якості найчастіше не усвідомлюють.

Сильний вплив на поведінку людей роблять неформальні соціальні норми, що існують в тому крузі, де люди виховуються і живуть. Кінець кінцем вони відбивають умови життя людей, традиції, що склалися, звичаї і устої і в сукупності виражають культуру цієї спільності. Суспільство сильно диференційоване за характером цих норм і силі їх дії. Неформальні культурні традиції іноді настільки розрізняються, що представникам різних спільностей майже неможливо зрозуміти один одного: що дозволене(чи хоч би не заборонено) в одній культурі, здається представникам інший варварським, диким.

Загальний принцип взаємовідносин різних культур — взаємоповага, безумовне прийняття норм іншого співтовариства. Тільки у цьому психологічному контексті можливе безконфліктне існування.

У соціальних умовах нинішнього етапу вітчизняної історії проблема пошуку позиції особистої безпеки тільки загострюється. Не кожному під силу оточити себе охоронцями і придбати броньований автомобіль. Зброєю більшості повинен стати інший засіб — знання механізмів взаємовідносин між людьми і значно ретельніше осмислення своєї позиції в погано впорядкованому потоці подій і їх наслідків.

Вивчення питання про те, чому людина ставати об'єктом агресії, призводить до загального укладення: тому, що він став перешкодою на шляху дії, досягнення якоїсь мети іншою людиною. У основі цього лежить декілька чинників і обставин, передусім втрата контролю за розвитком ситуації. Втрата такого контролю не є випадковою обставиною і обумовлена або неусвідомлюваним прагненням спровокувати агресію на себе і отримати можливість чинення активного опору, або причинами глибшого порядку. До числа останніх потрібно віднести в цілому підвищену виктимность цього обличчя відносно певних умов. Схильність ставати об'єктом нападу викликана головним чином тим, що ця особа є носієм якоїсь прихованої провини, незалежно від того, усвідомлює воно її або ні. Тому напад на нього(у фізичній або психологічній формі) — це швидше покарання за щось, що може і не мати прямого відношення до ситуації, в якій це відбувається. Істинні корені лежать десь у іншому місці або в іншій площині. Це приблизно те ж саме, що і хвороби, якими захворюють деякі люди і які не піддаються ніякому лікуванню. Такі хворі самі майже ніколи не усвідомлюють причин своїх нещасть, а шукають їх в чомусь іншому — в умовах життя, інших людях і ін. Подібними людьми наповнені лікарні і в'язниці. Формування захисту від попадання в такі ситуації — справа дуже серйозної і тривалої роботи, здійснюваної, як правило, спільно з іншою особою, зокрема, з кваліфікованим психологом, психотерапевтом та ін.

Психологічні особливості забезпечення особистої безпеки в умовах матеріально-грошових стосунків. Нині однією з найпотужніших сил, що управляють поведінкою великих мас людей, стає прагнення до матеріального збагачення. Саме по собі цілком допустиме, воно таїть в собі серйозну загрозу особистої безпеки. Ця загроза пов'язана з деякими властивостями грошей. Будучи загальним еквівалентом, гроші здатні стати загальним мірилом будь-яких цінностей, у тому числі і цінності людського життя.

Давно відомо, що там, де починаються гроші, кінчаються людські відносини. Точніше кажучи, де починаються гріш, там людські відносини непомітно переходять в грошові, лише закамуфльовані у форму людських. В умовах ринкових стосунків, особливо початкового і перехідного періодів, стосунки між грошима ще виглядають як стосунки між людьми і їх легко сплутати. Між тим, стосунки між грошима кардинально відрізняються від людських відносин.

Гроші живуть за своїми законами, по них вони робляться і обертаються. Люди думають, що вони управляють життям грошей, тоді як насправді гроші управляють життям людей. Особи, що тільки входять у світ грошей, як правило, погано усвідомлюють, що вони включаються в абсолютно іншу систему стосунків, де діють інші закони, головний з яких — збільшення маси грошей. На відміну від людей, гроші « мають» лише одну « потребу» — до збільшення свого впливу. За рахунок цього вони поступово перебудовують усю систему стосунків між людьми, підпорядковують собі їх життя, диктуючи їй свої правила.

У цих умовах саме людське життя стає лише засобом, способом виробництва грошей, хоча, здавалося б, повинно бути навпаки — гроші мають бути засобом виробництва і відтворення життя. У світі товарно-грошових стосунків немає таких речей, як співчуття і пробачення, жертовність і милосердя. Вони властиві тільки світу людей. У світі грошей вони не потрібні і приречені на вимирання.

Включаючись в систему нових стосунків, передусім матеріально-грошових, в цілях забезпечення особистої безпеки необхідно мати на увазі наступне:

• у будь-якій ситуації зрозуміти, хто нею управляє, хто контролює потоки грошових і матеріальних цінностей; у якій ланці системи і яке місце займає людина; за якими правилами будуються взаємовідносини між навколишніми людьми;

• утямити умови і вимоги, яким треба відповідати, щоб залишитися членом системи;

• зрозуміти інтереси і прагнення інших людей, які можуть торкнутися певними діями, оцінити вірогідність виявитися у позиції чийого-небудь конкурента і здатність вступити у конкурентні відносини;

• особливо уважно потрібно оцінити систему взаємозалежності людей, її характер і силу, особливо залежності матеріальної, спорідненої, дружньої, приятельської; небезпека йде з боку людей, що потрапляють в ситуації жорсткої залежності;

• небезпечними є особи, що мають в розпорядженні відомості, компрометуючі кого-небудь; пряму загрозу несуть дії, що провокують до обнародування компрометуючої інформації.

Більшості людей властиво відчувати грань, за якою ситуація стає напруженою і небезпечною, і вони намагаються її не переходити. Тут їм допомагає усвідомлення або хоч би відчуття можливих наслідків назріваючої ситуації. Їх психіка майже автоматично оцінює ці наслідки, можливість впоратися з ними без відчутного збитку для себе. Цей психічний механізм оцінки наслідків — основа поведінки в конфліктних ситуаціях і збереження особистої безпеки.

Що кожен, що бажає узабезпечити себе людина повинна ясно уявляти собі ті чинники і обставини, які викликають у нього стрес, напругу, тривоги, що супроводжуються почуттями, страху, «психічного засліплення» і тому подібне. Розпізнавати ці обставини учить життєвий досвід, що дає з часом вірний орієнтир в забезпеченні особистої безпеки. Аналізуючи подібні ситуації, людина повинна вирішити для себе наступні питання: чи не було в його поведінці чогось такого, що могло б увійти до протиріччя або навіть в конфлікт з правами інших людей; чи не являється виникнення напруженої ситуації результатом легковажності і надії на те, що критична ситуація може не виникнути; чи був інший варіант поведінки і чи була можливість вибрати саме його; через які обставини не був обраний інший варіант поведінки.

Зазвичай люди, що дають негативну відповідь на перераховані питання, є підвищено віктимними, тобто уразливими для негативної, агресивної дії з боку. Вони погано навчаються на власному досвіді, життя їх нічому не учить. Із-за цих своїх якостей вони в певному значенні небезпечні і для інших, оскільки схильні втягувати їх в неприємні ситуації.

Найбільш слабка з усіх можливих видів психологічного захисту — схильність бачити джерело усіх своїх бід і нещасть в інших людях або в не залежних від цієї особи обставинах. Древня мудрість свідчить: «Ніщо не може торкнутися людини, причиною чого не був би він сам». Всьому, що відбувається з людиною, причиною є його власні дії.

В той же час ніяка небезпека не буває глобальною(окрім, можливо, світової катастрофи). Будь-які чинники, умови, обставини діють вибірково, втягуючи в орбіту своєї дії лише певних людей. Психологічно це виражається в схильності бути втягнутим в ту або іншу неприємність. Існує навіть ціла наука про жертв злочинів — віктимологія, одному із завдань якої і являється з'ясування таких предрасположенностей. Знання про них служить психологічною зброєю захисту від попадання в гострі, конфліктні або кримінальні ситуації з негативними або важкими наслідками. Дуже потужними засобами психологічного захисту є наступні світоглядні установки:

• навколишній світ не зловмисний і не має на меті заподіяти страждання;

• ні з якою окремою людиною не може статися нічого такого, чого вже коли-небудь не відбувалося з множиною інших людей;

• з кожною окремою людиною відбувається саме те, що повинно статися саме з ним, і не більше того;

• у будь-кому і кожній конкретній ситуації людина виявляється не випадково і не безглуздо, але з метою рішення певної життєвої задачі, хоча зрозуміти це завдання у більшості випадків украй складно.

Стан особистої безпеки різко ослабляється, якщо людина втрачає контроль над ситуацією як що містить потенційну загрозу для нього; якщо він не оцінює і не передбачає наслідків своїх дій; якщо він має блага або права, що належать йому не по праву, несправедливо або в результаті прямого криміналу.

Контроль за ситуацією полягає головним чином в розумінні і точній оцінці інтересів людей, які оточують людину, незалежно від того, тимчасовий і короткостроковий це контакт або тривалий і постійний.

Точній оцінці ситуації найчастіше заважають власні бажання і цілі осіб, яких воно прагне задовольнити або досягти щоб то не було. Засліплений перспективою досягнення мети, людина перестає бачити інших, враховувати, що вони можуть мати ті ж цілі і прагнення і не менше прав на них, а можливостей досягнення навіть більше. У цій ситуації конфлікт, як правило, неминучий.

Особлива ситуація виникає, якщо людина пов'язана з іншими людьми стосунками спорідненої або матеріальної залежності. Ситуація ускладнюється, якщо хтось з них хотів би мати те, чим володіє він, і при цьому упевнений в тому, що йому це потрібніше. Подібні стосунки нерідко складаються між родичами на грунті майнових прав і надалі можуть переростати в злочини. Щоб не виявитися у позиції жертви, необхідно прояснити взаємні домагання і спільно пошукати шляху їх обопільного задоволення і у будь-якому випадку заручитися правовою підтримкою.

Важливим засобом забезпечення особистої безпеки є комплекс прийомів і навичок, що в сукупності означає візуальною психодіагностикою, тобто здатністю визначення психологічних особливостей людини по зорово сприйманих рисах його зовнішності і формах поведінки. Психодіагностичні судження торкаються, як правило, особливостей особи іншої людини, рис його вдачі, але головним чином — мотивів, спонукальних сил поведінки.

Для цілей збереження безпечної особистої позиції у буденному, щоденному спілкуванні корисно знати деякі ознаки поведінка, потенційно сприяюча ускладненню, підвищенню напруженості при взаємодії і спілкуванні людей.

Агресивна установка по відношенню до інших людей проявляється в позі людини, особливо в схрещуванні їм рук і ніг. Схрещування ніг в сидячому положенні — це ознака опору, якщо при цьому схрещені і руки на грудях — те перед вами супротивник. Інші ознаки супротивника — відхилення тіла назад, нахил голови вперед, погляд спідлоба, руки на стегнах або лікоть лівої руки лежить на коліні, а права рука спирається на стегно або коліно. Характерно також наближення до суперника, скорочення дистанції, входження в особистий простір іншого.

Приблизно те ж значення мають жести і дії, що виражають претензію на територіальні права: людина кладе ногу на ручку крісла, стіл, ставить багаж на вільні місця в транспорті, залі очікування. Можуть бути і інші способи захоплення простору. Вторгнення в простір іншої людини завжди викликає напругу і відгукнеться конфліктом.

Психологічна дистанція. Поняття дистанції, відстані між людьми має не лише фізичний, але і глибокий соціально-психологічний сенс. Знання і розуміння його прямо пов'язане з особистою безпекою людини.

Психологічна дистанція визначається багатьма чинниками, але головні — це уявлення людей про себе, з позицій яких вони і взаємодіють один з одним. Визначення дистанції, на якій доцільно залишатися, входячи в спілкування з конкретною особою, вимагає певного часу і навичок. У будь-якому випадку кращою тактикою для цього є зовні доброзичливе, але внутрішньо нейтральне відношення до будь-якої людини. За цих умов інша людина швидше проявить ознаки того соціально-психологічного статусу, до якого він себе зараховує, і тим самим дасть можливість визначити дистанцію, на якій доцільно триматися в спілкуванні з ним.

Існує певна межа, бар'єр, за яким починається особистий простір людини і в яке він не хотів би пускати нікого. Цей простір строго охороняється кожною людиною як від виявлення його іншими людьми, так і від вторгнення в нього. Безцеремонність, відсутність почуття такту — це і є порушення дистанції і системи внутрішніх, особистих цінностей людини.

Сучасна масова культура, що насаджується засобами інформації, робить усі зусилля не лише для скорочення дистанції між людьми, але і для її знищення. Виключення з мовного спілкування по батькові людей і поводження з усіма тільки по іменах, нав'язування форми звернення на « ти», незалежно від віку і положення, обнародування подробиць особистого життя людей, нав'язування нецензурної лексики і тому подібне — усе це способи зняття дистанції, нівеляції людей «під одну гребінку», зневажливого відношення до такої психологічної реальності, як почуття власної гідності.

Наприклад, люди, що відбували покарання у вигляді позбавлення волі, у буденному спілкуванні дуже конфліктні, вони самі звикли управляти ситуацією і вирішувати, кого пустити у свій особистий простір, а кого не пускати. Складність взаємовідносин з ними полягає в тому, що вони дуже чутливі до щонайменших ознак порушення дистанції і реагують на це дуже гостро. Інша людина «по простоті своїй» і в думках не мав чогось порушити, але коли його рішуче « відсовують» фізично або психологічно, то цілком може бути, що він переступив дозволену межу зближення.

Сформульовані правила хорошого тону вимагають: не наближайтеся до людини занадто близько. Хоча умови життя, в які поставлена більшість людей, щодня зіштовхують їх один з одним і притуплюють почуття дистанції, вони не знищують його повністю. Більшість людей прагнуть по можливості зайняти в просторі позицію поза безпосереднім зіткненням з іншими.