Тема 4. Міждержавні економічні організації загальної компетенції

До цієї групи міждержавних організацій належать МДЕО, сфе­ра економічних інтересів яких дуже широка, практично необмеже­на. Будь-яка проблема економічного характеру може стати об'єктом уваги такої організації. Загальна економічна компетенція прита­манна ООН, Раді Європи, ОЕСР та регіональним інтеграційним об'єднанням. Але діяльність регіональних міждержавних організацій все ж таки просторово обмежується, і тому вони виокремлюються в самостійну типологічну групу. Щодо Організації економічного спів­робітництва й розвитку, то вона є глобальною економічною органі­зацією загальної компетенції. Глобальний характер діяльності ОЕСР зближує цю організацію з ООН. Різниця ж полягає в тому, що, не­зважаючи на багатофункціональність характер діяльності, функції ОЕСР не виходять за межі соціально-економічної сфери. Інша від­мінність: ООН є відкритою організацією, а ОЕСР — напівзакрита;

хоча статутом передбачається можливість будь-якої організації ста­ти членом ОЕСР, в дійсності має місце жорсткий відбір кандидатів з боку засновників організації.

Загальною компетенцією в економічній сфері характеризують­ся й консультативні групи держав («Група Семи», «Група Десяти»

76

Організації загальної компетенції

тощо). Фактично вони ще не є організаціями: у них немає статуту й постійних органів, наради відбуваються не за графіком, а коли постає нагальна необхідність. Але їхня роль у міжнародних від­носинах досить велика, особливо «Групи Семи». Їхні рішення бе­руть до уваги такі організації, як ОЕСР, Всесвітній банк, МВФ та ін. Ось чому консультативні групи доцільно розглянути разом із МДЕО.

4.1. Організація економічного співробітництва й розвитку (оеср) — Оrgапіzatіоп for Есопотіс Соорегatіоп апd Dеvelортепt:

(ОЕСО)

Свою назву й сучасну цілеспрямованість ОЕСР .здобула в 1960 р. Вона стала спадкоємицею Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), що була утворена в 1948 р. для сприяння реалізації «плану Маршалла». Нагадаємо, що цей план був спрямова­ний на економічну допомогу США країнам Європи, що постраждали внаслідок світової війни. За відомих політичних обставин «планом Маршалла» були охоплені тільки західноєвропейські країни. Вже до середини 50-х років план практично було виконано, Західна Європа не тільки відновила зруйноване господарство, а й перевершила до­воєнний рівень. Більше того, найбільші країни цього регіону (ФРН, Франція, Велика Британія, Італія) за деякими економічними показниками наблизилися до США і не мали вже колишньої потреби в допомозі з боку США й Канади. Вони вже самі були здатні на економічну допомогу менш розвинутим країнам.

У цих умовах мета організації змінилася. Із регіональної організа­ції, якою, по суті, була ОЄЕС, нове об'єднання перетворилося на організацію глобального типу, яке об'єднує наймогутніші в економічному І. (та й політичному) відношенні країни світу. Сьогодні ОЕСР — своєрідний клуб найбагатших держав. «Перепусткою» до цього клубу є:

розвинуті ринкові відносини, високий рівень життя, демократизація 'країни. Якщо нова країна входить до ОЕСР, то це означає, що вона вже належить до типу економічно розвинутих країн. Правда, ставити знак тотожності між ОЕСР і групою розвинутих країн, мабуть, не зовсім варто, бо є винятки (про них — далі). Нині ОЕСР складається з і країн-членів (табл.4.1)

Таблиця 4.1.

Склад ОЕСР2

1. Австрія	2. Канада	3. Словаччина
4. Австралія	5. Люксембург	6.США
7. Бельгія	8. Мексика	9. Туреччина
10. Велика Британія	11. Нідерланди	12. Угорщина
13.Греція	14. Німеччина	15. Фінляндія
16. Данія	17. Нова Зеландія	18. Франція
19. Ірландія	20. Норвегія	21. Чехія
22. Ісландія	23. Польща	24. Швейцарія
25. Іспанія	26. Португалія	27. Швеція
28.Італія	29. Республіка Корея	30. Японія

У роботі ОЕСР бере участь також Європейський Союз на правах колективного члена. Частка країн ОЕСР становить 60% у світовому валовому продукті.

Деякі пояснення щодо складу організації. Усі західноєвропейські країни (включаючи Туреччину) стали її членами як отримувачі допо­моги за «планом Маршалла». США, Канада, Австралія й Нова Зелан­дія за цим планом виступали як «донори». Японія увійшла до клубу згодом як високорозвинута держава. Щодо Мексики й Республіки Корея, то це, за типологією, поки що нові індустріальні держави, правда, з високими темпами розвитку. Польща, Угорщина Словач­чина й Чехія стали членами ОЕСР наприкінці 90-х років як країни, що виявили найвищий рівень економічних перетворень серед країн з перехідною економікою. Ці країни поступаються за рівнем еконо­мічного розвитку решті членів ОЕСР; ось чому їх поки ще не можна повністю зарахувати до типологічної групи розвинутих держав. Але їх членство в ОЕСР визначає перспективу подальшого розвитку. 16 травня 2ОО7 р., за підсумками дводенного засідання ОЕСР у Парижі, для початку переговорів про членство в Організації були запрошені Росія, Естонія, Словенія, Ізраїль і Чилі. Для переговорів про можливе розширення ОЕСР були запрошені Бразилія, Китай, Індія, Індонезія і Південно-Африканська Республіка.

Ухваленню рішення про членство передує схоже за процедурою ухвалення рішення про початок переговорів щодо вступу. Такі переговори тривають від одного до двох років і слугують для з'ясування ступеня відповідності економічних правил, юридичної й інституціональної структури країни-претендента стандартам, досягнутим краї­нами ОЕСР.

Розширення складу членів ОЕСР означає, що поступово ця ор­ганізація втрачає свою напівзакритість і стає дійсно глобальною. Участь в ОЕСР відкриває для країни-члена великі можливості для рівного співробітництва з найбагатшими державами.

Основна мета ОЕСР:

• сприяти стійкому розвитку світової економіки;

• забезпечувати високий рівень економічного зростання, зайня­тості й добробуту в країнах-членах;

• забезпечувати фінансову стабільність як у країнах-членах, так і в усьому світі;

• сприяти розширенню світової торгівлі на багатосторонній недискримінаційній основі, згідно з міжнародними обов'язками;

• лібералізувати рух капіталів;

• сприяти ефективному використанню економічних ресурсів;

• заохочувати дослідження і професійну підготовку в галузі на­уки й техніки;

• сприяти економічному розвитку країн, що розвиваються.

Ми бачимо, що мета ОЕСР виходить за суто корпоративні межі й має глобальну спрямованість. Це означає, що метою засновників ОЕСР є організація, яка координувала б й регулювала міжнародні зв'язки на великому світовому просторі. Таким чином, ОЕСР набу­ває рис ООН, дублює її функції в сфері економіки. Проте дієвість її заходів вища, враховуючи політичну монолітність країн-членів і по­тужні важелі економічного впливу. Рішення, що приймає ОЕСР, бе­руться до уваги при розгляданні відповідних проблем економічними органами ООН.

Організаційно-функціональна структура. ОЕСР складається з п'яти головних органів, двох автономних органів (агентств), Центру досліджень у галузі освіти й Центру розвитку ОЕСР, а також числен­них комітетів, робочих груп та експертних комісій (їх понад 2ОО).

Рада — вищий орган ОЕСР. Вона складається з представни­ків країн-членів. На своїх засіданнях Рада розглядає кардинальні питання економічної політики. Залежно від змісту питання, що обговорюється. Рада збирається один раз на рік на рівні міністрів фінансів або економіки, торгівлі, закордонних справ. Звичайні за­сідання відбуваються двічі на місяць на рівні постійних представ­ників. Рішення приймає консенсус, вони обов'язкові для держав-членів. До речі, це відрізняє ОЕСР від економічних органів ООН, де рішення здебільшого рекомендаційні характер. Обов'язковість виконання рішень підвищує дієвість ОЕСР.

Виконавчий комітет здійснює оперативні й контролюючі функції, готує засідання Ради. Він складається із 14 членів. З них 7 — постійні члени (від США, Японії, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії, Канади), а 7 щороку призначаються за ротаційним принципом. Для обговорення питань утворено також Виконавчий комітет в особливо­му складі, до якого входять вищі посадові особи держав-членів.

Комітет сприяння розвитку (КСР) розробляє програми розви­тку країн-членів ОЕСР, а також допомоги країнам, що розвивають­ся, й країнам з перехідною економікою. Він визначає обсяг ресурсів, необхідних для піднесення економіки, боротьби із злиденністю в най­менш розвинутих країнах. У 1993 р. Комітет прийняв рішення, згідно з якими допомога, що входить до поняття «офіційна допомога розви­тку», поширюється і на країни Центральної та Східної Європи.

Центр із співробітництва з європейськими країнами з перехід­ною економікою було засновано в 1990 р., тобто в той час, коли кар­динальні соціально-економічні зрушення в соціалістичних країнах ставали реальністю. Мета Центру: координувати співробітництво ОЕСР з цією групою країн у галузі економічної й соціальної полі­тики; надавати технічну допомогу; складати програми розвитку й контролювати за їхнє виконання.

Центр здійснює підготовку фахівців у таких галузях: конкурен­ція, ринок праці, соціальна політика, банківська справа, фінансова система, оподаткування, торгівля, інвестиції, промисловість, сільське господарство, енергетика, освіта, навколишнє середовище, статисти­ка [51, с. 167]. Форма підготовки кадрів — семінари, практикуми, тех­нічні місії та ін. Фахівці, що одержали підготовку через Центр, краще адаптуються до нових економічних реалій і здатні ефективніше здій­снювати реформування національної економіки.

Секретаріат ОЕСР складається з 13 директоратів, що відають основними комітетами: економіки; статистики; навколишнього серед­овища; співробітництва в галузі розвитку; торгівлі; фінансів; податків й підприємництва; науки, технології й промисловості; інформатики й комунікації; бюджету і фінансів; адміністрації й персоналу.

Секретаріат очолює Генеральний секретар, якого призначає Рада на 5 років. Секретаріат виконує повсякденну оперативну роботу, за­безпечує діяльність Ради й Виконавчого комітету.

До складу ОЕСР входять комітети, що здійснюють координацій­ну роботу в широкому діапазоні економічних проблем. Вони утворені за галузевим принципом.

Склад комітетів відповідає аналогічним міністерствам і відом­ствам, які є в урядових структурах держав-членів.

Система ОЕСР включає два автономних органи — Міжнародну енергетичну агенцію (МЕА) та Агенцію з ядерної енергії (АЯЕ). Ці агенції є форумом для обговорення енергетичних проблем, що поста­ють перед членами ОЕСР.

Серед допоміжних органів ОЕСР слід виокремити два науково-дослідних центри.

Центр досліджень і новацій у галузі освіти (ЦДНО) утворено в 1968 р. для сприяння науковим дослідженням у сфері освіти з метою її програмного розвитку. Центр розробляє й апробує нові методи й моделі освіти, розповсюджує інформацію про новітні системи на­вчання.

Центр розвитку ОЕСР аналізує й узагальнює досвід про розроб­ку й впровадження в життя економічних ідей, економічної політики з метою підвищення ефективності управління економікою, надання нового імпульсу розвитку народного господарства країн-членів. Цей досвід і знання Центр надає в розпорядження також країнам, що роз­виваються. Центр має бібліотеку, яка містить роботи з економічних і соціальних проблем країн, що розвиваються.

Фінансування ОЕСР здійснюється із двох джерел. Основна час­тина фінансування (Рагt І), що йде на забезпечення роботи Секре­таріату й роботи штатних співробітників профільних Директоратів і Комітетів із проектам, формується із обов'язкових внесків країн-членів. Розмір щорічного внеску визначається часткою ВВП країни в загальному ВВП — сукупному продукті країн ОЕСР.

Друга частина фінансування (Рагt II) — це добровільні внески країн-членів і країн-партнерів за участь у проектах і програмах робо­ти профільних Комітетів. У 2ОО9 р. бюджет ОЕСР становив — 303 млн. євро.