4. Сутність і зміст права

Визначення сутності права протягом багатьох років продовжує залишатись одним із основних завдань загальної теорії держави і права. Адже від того, як вирішується це завдання, залежить якість розуміння права, рівень пізнання всіх інших компонентів правової системи, правильність висновків про їх соціальну цін­ність. Відповідь на запитання про сутність права багато в чому залежить від змісту і спрямованості концепції права, в межах якої воно здійснюється. Однак у більшості випадків сутність права цілком обґрунтовано пов'язується з його властивостями як явища цивілізації, особливого регулятора суспільних відносин.

У сутності предмета, явища відображається їх внутрішній зміст, який знаходить свій вираз у єдності основних властивос­тей. Отже, визначити сутність предмета або явища — значить відобразити їх внутрішній зміст у єдності їх основних властивос­тей. Можна стверджувати, що визначення сутності права як важливого і складного соціального явища у кінцевому підсумку полягає у визначенні його соціальної ролі. При цьому слід гово­рити про ту роль, що її покликано відігравати і реально відіграє право на всіх етапах свого існування, в умовах держави будь-якого історичного типу. Дійсно, соціальна спрямованість права істо­рично може бути різною: від забезпечення панування одних класів над іншими — до забезпечення рівноправ'я та найсприят­ливіших умов для існування й розвитку для всіх, незалежно від соціального стану. Таким чином, конкретний зміст правових норм, що регулюють конкретні суспільні відносини, визнача­ється етапом розвитку суспільства. Це виявляється, наприклад, у тому, що в різні часи одні й ті самі явища правом оцінювались по-різному. Так, якщо за радянських часів у нашій країні заняття приватним підприємництвом розглядалось як правопорушення і тягло за собою відповідні санкції аж до позбавлення волі, то тепер право на підприємницьку діяльність гарантується Конституцією України. Однак у будь-якому випадку право врегульовує суспіль­ні відносини, формулюючи у своїх нормах правила поведінки, які відповідають інтересам і потребам правлячої соціальної вер­хівки або всього народу.

При визначенні сутності права необхідно виходити ще й з того, що вказані вище основні властивості права характеризують його перш за все як особливий вид соціальних норм (регуляторів відносин між людьми у суспільстві), покликаних упорядковувати відносини між людьми.

Врегульовуючи суспільні відносини шляхом встановлення певних правил поведінки для їх учасників, право перетворюється у своєрідну міру свободи в суспільстві.

При цьому право є мірою свободи:

• формально-визначеною, тобто однозначно зафіксованою у формі моделей поведінки в нормах права, які містяться в нор­мативно-правових актах;

• рівною — свобода різних суб'єктів визначається єдиним способом, на єдиних засадах;

• справедливою — відображує об'єктивно зумовлене спів­відношення свободи вибору варіантів поведінки та їх обмежень відповідно до досягнутого суспільством рівня цивілізованості;

• легітимною — запровадженою у встановленому порядку і сприйнятою суспільством;

• універсальною — спроможною врегульовувати різні за зміс­том і спрямованістю соціальні відносини.

Враховуючи викладене, є підстави для висновку про те, що сутність права полягає в тому, що воно є соціальним регулятором, особливою мірою свободи, ґрунтується на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури, виступає критерієм визначення суспільної корисності (правомірності) чи небезпечності (не­правомірності) поведінки людей та їх об'єднань.

Для того, щоб право могло реально врегульовувати поведінку людей, воно повинно мати певний зміст, який утворюють кон­кретні приписи (правила поведінки), що формулюються в нормах права. Ці приписи повинні закріплювати можливу (шляхом уста­новлення конкретних прав), обов'язкову (шляхом установлення конкретних обов'язків) поведінку суб'єктів, порядок здійснення встановлених прав і обов'язків, а також негативні наслідки, що наступають для суб'єкта в разі невиконання або неналежного виконання ним встановлених правом правил поведінки.

Таким чином, зміст права утворюють закріплені в нормах права приписи, що встановлюють:

• права і обов'язки певних суб'єктів;

• процедуру реалізації цих прав і обов'язків;

• правові наслідки невиконання приписів щодо прав і обо­в'язків або процедури їх реалізації.

Правові приписи, якими встановлюються конкретні дії, що їх можуть (права) або повинні (обов'язки) вчиняти певні суб'єкти, утворюють матеріальну сторону (аспект) змісту права. Ті ж приписи норм права, які встановлюють порядок, процедуру здійснення конкретних прав і обов'язків або правові наслідки їх невиконання, становлять функціональну сторону (аспект) змісту права.

Таким чином, зміст права — це закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обов'язки певних суб'єктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обов'язків (функціональний аспект).