23. Характеристика основних новітніх релігійних течій

Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.

Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.

1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об'єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.

2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.

3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.

4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об'єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.

5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.

6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.

7) Езотеричні об'єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об'єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.

24. Запровадження християнства в Київській Русі.

Християнство поширювалося на Україні ще задовго до княжіння Володимира Великого. Вже біля 860 р. мали охреститися Аскольд і Дір, що ходили великим походом на Царьгород. Українське населення не противилося християнській вірі. Вже за Ігоря 944 р. стояла в Києві церква св.Іллі й частина княжої дружини була християнська.

Ігорева дружина Ольга також прийняла християнство, але не могла приєднати до нової віри сина Святослава. Він сказав, що його дружина буде сміятися з нього.

Володимир Великий не тільки сам прийняв християнство, але й намагався зробити його вірою цілої держави. За наказом князя всі без винятку хрестилися.

Володимир у перший по хрещенні день наказав скидати ідолів, рубати й палити. Краса й велич нових святинь поволі згладжувала пам'ять про давню, просту віру. Проповідниками християнства спочатку були чужинці, греки або болгари. Інколи це були крайні аскети, що виглядом своїм викликали тривогу, як наприклад, митрополит Іван Скопець, що приїхав із Царьгорода 1089 р. Пізніше духовенство почали обирати з місцевих людей, із шкіл, що заснували Володимир Великий і Ярослав Мудрий. Першим митрополитом з місцевого роду був Іларіон, славний проповідник і надворний священик Ярослава Мудрого, висвячений 1051 р. Вдруге 1147 р. без погодження з Царьгородом, висвятили на митрополита Клима Смолятича. Це теж учений книжник і філософ. Собор єпископів посвятив його мощами св.Климентія, що в Києві були у великій пошані. Це були спроби визволити українську церкву з-під прямого впливу Візантії. Але пізніше царьгород-ський патріархат відновив своє право присилати митрополитів до Києва.

В ці часи при церкві жив не тільки сам священик, але й численний церковний причет — люди, які виконували при церкві якісь обов'язки аби церква прийняла їх під свій захист. Називали їх також церковними людьми і вони не підлягали світському судові; судив їх єпископ.

Духовні чини часто переходили з роду в рід і утримувалися в тих самих родинах: сини священика ставали також священиками. Попович, що не вчився і не висвятився на попа, лишався ізгоєм, людиною без стану. Для письменного духовенства вимагали звичайно невеликої освіти: вміння тільки читати й писати та знати церковні обряди.

Запровадження християнства на Русі, або хрещення Русі, було тривалим процесом, а не одноразовою релігійною акцією великого київського князя Володимира, здійсненою в 988—991 рр. Прийняття нової релігії у великій східноєвропейській державі, якою була Київська Русь у X ст., було обумовлене як внутрішніми, так і зовнішніми причинами.

Родоплемінний лад і його язичницька релігія переживали кризу. В країні утверджувалися феодальні відносини. Панівним верствам більше підходила релігія, котра повчала рабів коритися своїм панам, ніж соціально нейтральна племінна. До того ж, християнство пропонувало більш гуманну, більш людяну мораль на відміну від варварських язичницьких звичаїв. Про це свідчило саме життя тих держав, де християнство стало пануючою релігією, — Візантії, країн Західної Європи. До запровадження християнства Русь спонукали й зовнішні причини — потреби розвивати економічні, політичні та культурні зв'язки з сусідніми християнськими державами. А язичницька релігія цьому певною мірою заважала.

На Русі діяли іудейська та мусульманська релігії. Був момент, коли київська правляча верхівка, зокрема Володимир, вирішила запровадити іслам, навіть відрядила з цією метою посольство до Хорезма в 986 р Але через географічні, історичні та інші причини Русь частіше спілкувалася з християнськими державами, ніж з ісламськими. Це й обумовило вибір київських князів прийняти саме християнську релігію.

Слід підкреслити, що Русь "хрестилася" неодноразово. При археологічних розкопках в с.Чорновці (поблизу Чернівців) було знайдено формочку для відливання натільних хрестиків, яка датується IV ст. Вчені зробили висновок, що вже тоді серед східнослов'янського населення на території нинішньої України жили й християни. З літописів відомо, що першим з князів на Русі християнську віру прийняв Бравлин в Сурожі (нині м.Судак у Криму) наприкінці VIII ст. А вперше офіційний акт введення християнства в Київській державі відбувся за князя Аскольда у 860 р. Тоді ж візантійський патріарх Фотій поставив на Русь першого вищого священнослужителя — митрополита Михаїла.

Аскольдове хрещення стало подією міжнародного значення. Руська митрополія, що виникла в 60-ті роки IX ст., не припиняла свого існування і після загибелі Аскольда. В реєстрі візантійських митрополій Русь в Церковному статуті імператора Лева VI (початок X ст.) значилася під номером 61.

У 882 р. владу в Києві захопив Олег в результаті державного перевороту, що його здійснили реакційні кола суспільства, котрі виступили проти християнізації країни. На Русі почалася анти-християнська реакція. Але церковна організація збереглася, а після смерті Олега (912 р.) значно зміцнилася. Арабський письменник ал-Марвазі вважає цей рік початком утвердження християнства на Русі.

Договір князя Ігоря з греками 944 р. свідчить про те, що народ Русі на той час був двовірним — язичницьким і християнським.

Хрещення Русі мало в цілому позитивні наслідки. По-перше, Русь об'єдналася в єдину феодальну державу. Вона була укріплена писаними законами, більш розвиненою релігією. По-друге, значного розвитку набули економіка і культура Русі. Вона стала рівною з усіма в цивілізованому світі, зріс її міжнародний престиж. Про це свідчать, зокрема, династичні шлюби. Князь Ярослав Мудрий одружився з дочкою шведського короля, сестра Ярослава стала королевою Польщі, три його дочки — королевами Угорщини, Норвегії і Франції. По-третє, утверджуючи феодальну державність, християнство тим самим стверджувало законність, можливість для більшості населення реалізувати свої творчі здібності. Результатом став небувалий розквіт матеріальної і духовної культури Русі.