3.3. Методи самовиховання.

Відповідь на питання «Для чого я хочу себе змінити?» допоможе не тільки правильно визначити мету самовиховання, а й правильно обра­ти методи власного вдосконалення. Серед основних методів самовиховання найчастіше виділяють такі, як самонавіювання і самопереконання, самопримушування і самонаказ, самосхвалення, самозаохочення, самопокарання.

1. Самонавіювання — психічний вплив людини на саму себе, процес вироблення у себе нових установок, психічних станів шляхом повторен­ня собі словесних формул чи викликання яскравих уявлень. Можна на­віювати собі, що я не боюсь спілкуватися з незнайомими людьми або можу без надмірних зусиль підготувати реферат на задану тему. Треба тільки частіше повторювати це самому собі (особливо у стані розслаб­лення, спокою), і врешті-решт, ми самі почнемо у це вірити. А якщо ми віримо у власні сили, то «нам і море по коліно, нам і гори по плече». Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою — якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати ті чи інші труднощі.

2. Самопереконання — це процес доведення собі необхідності розвит­ку окремих якостей або властивостей особистості, необхідності певних дій для досягнення власного вдосконалення або мети діяльності. Само­переконання застосовують у тих випадках, коли нам потрібно закріпи­ти свої позиції. Вирішили ми, наприклад, для загартовування організ­му щоранку приймати холодний душ, а розуміння і підтримки від ото­чення не отримали. У цьому випадку для того, щоб не втратити впев­неність у собі, необхідно переконувати самого себе, підбирати аргументи на користь прийнятого рішення.

3. Самопримушування можна розглядати як різновид самопереконан­ня, коли ми змушуємо себе щось робити з огляду на негативні результати відсутності цих дій, це може бути своєрідна заборона самому собі чогось дуже бажаного. Хочеться мені піти на стадіон пограти у футбол, але завтра треба писати відповідальну контрольну, до якої ще треба підготуватися. Без самопримушування не обійтися. До контрольної тре­ба готуватись зараз, а в футбол можна буде пограти і трохи пізніше. В.О.Сухомлинський з цього приводу казав: «Постав над собою і сто вчи­телів — вони виявляться безсилими, якщо ти не зможеш сам примуси­ти себе і сам вимагати від себе... А якщо ти не навчишся примушувати себе робити так, як треба, ти не зможеш стати дисциплінованим грома­дянином, вольовою людиною». І ще: «Примушуй себе робити те, що не хочеться, але треба. Повинність — головне джерело волі». Сила само­примушування полягає в його єдності з самопереконанням і самокри­тикою.

4. Самонаказ — метод, без якого дуже часто не можна обійтись. І пе­реконали ми себе в необхідності ранкової пробіжки, і заборонили собі дивитися допізна телевізор, але не можемо вранці прокинутися навіть після настирливого дзеленчання будильника. Ось тут і потрібен само-наказ — внутрішня команда до дії, обов'язкова для виконання. Сказа­ли собі: «Встаю!» — і різко підвелись з ліжка. Наступного ранку зро­бити це буде вже значно легше.

5. Самосхвалення — таке собі «погладжування» самого себе. Приказка стверджує, що добре слово і кішці приємне. Але якщо немає кому це слово нам сказати? Не біда — скажемо його собі самі. Встав таки зран­ку на зарядку? Молодчина! Не прокинувся? Не падай духом, завтра все вийде...

6. У деяких випадках для того, щоб закріпити позитивний емоційний стан, можна і нагородити себе приємною прогулянкою, смачною цукер­кою чи відвіданням дискотеки. Таке самозаохочення породжує задово­лення від досягнення певного успіху.

7. Але іноді варто застосовувати і самопокарання. Не тільки ж хва­лити себе і виправдовувати в разі невдачі. Якщо негативний результат певних дій є наслідком наших лінощів, то можна і «в куток себе по­ставити», без цього іноді теж не обійтись.