Методичні рекомендації до написання (індз) реферату

1. Алгоритми пошуку інформації

В самостійній роботі студентам доводиться використовувати джерела різних видів. Орієнтуватися в потоці літератури з гуманітарних наук допомагають різні бібліографічні допомоги. Практично вичерпні відомості про поточну вітчизняну друкарську продукцію містять видання державної бібліографії: “Книжковий літопис”, “Літопис журнальних статей”, “Літопис газетних статей”, “Літопис рецензій”, “Літопис авторефератів дисертацій”, і ін. Пошук нових видань по окремих галузях знання забезпечують галузеві поточні покажчики типу “Нова література з...”.

“Книжковий літопис” виходить щонеділі і описує книги і брошури всіх видів і типів (тиражем не менше 100 екземплярів). Раз на квартал окремим виданням виходить “Книжковий літопис: Допоміжні покажчики”. Кожний випуск включає іменний покажчик, наочний покажчик, географічний покажчик.

З 1926 р. видається щотижневий Державний бібліографічний покажчик “Літопис журнальних статей”. Його зміст складають матеріали, опубліковані в Україні в журналах і збірках, що виходять українською та російською мовами. В “Літописі журнальних статей” немає таких обширних допоміжних покажчиків, як в “Книжковому літописі”, але в кожному номері “Літопису журнальних статей” є іменний і географічний покажчики. Відзначимо, що бібліографія Російської книжкової палати включає в іменний покажчик не тільки творців твору, але і персоналії, яким присвячені статті. З 1936 р. видається покажчик “Літопис газетних статей”. В кожному з 52 випусків “Літопису” є географічний і іменний покажчики. Іменний покажчик відображає разом з авторами публікації персоналії, яким присвячена газетна стаття.

Покажчик “Літопис рецензій” видається з 1935 р. і виходить щомісячно. З цього покажчика можна дізнатися, хто, коли і де надрукував відгук про книгу. “Літопис рецензій” охоплює рецензії в спеціалізованих журналах, збірках статі і газетах (за винятком районних). Не описуються рецензії, поміщені в масових і молодіжних журналах. В кожному випуску “Літопису рецензій” є покажчик авторів, редакторів і заголовків книг, виданих в країнах СНД, покажчик рецензентів, авторів, редакторів і заголовків книг, виданих за рубежем. Щорічно видається “Літопис рецензій: Допоміжні покажчики”.

Державний бібліографічний покажчик “Літопис авторефератів дисертацій” видається щомісячно. В ньому публікуються автореферати претендентів вченого ступеня доктора і кандидата наук, що надійшли в книжкову палату України. Структура покажчика відповідає номенклатурі спеціальностей наукових співробітників. “Літопис авторефератів” оснащений іменним і географічним покажчиками. Відомості про захищені в країні дисертації можна отримати також за “Українським реферативним журналом “Джерело”, в якому за роками відображена література, що знаходиться в Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (м. Київ).

Слід звернути увагу, що відомості про найзначніші видання – тематичні огляди літератури, списки книг з різних проблем, рецензії, статі розміщуються в російських журналах: “Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки”, “Вестник МГУ. Серия 18. Социология и политология”, “Общественные науки и современность”, “Социс”, “Полис”, “Социально-гуманитарные знания”, “Социально-политический журнал”, а також українських “Філософська і соціологічна думка”, “Політика і час”, “Політика і культура”, “Політична думка”, “Політологічні читання”, “Політичний менеджмент”, “Дослідження світової політики” та деяких інших.

Для отримання швидких і оперативних довідок необхідно користуватися енциклопедіями. Концентрований виклад найрізноманітніших відомостей, які можуть знадобитися при підготовці реферату, виступу на семінарі, містять статистичні і довідкові видання. Значна частина подібних видань сконцентрована у бібліотеках. Кожний студент повинен приділити якийсь час вивченню способів, як знаходити необхідну інформацію. Доцільне читання вимагає вмілого користування бібліотекою.

Для пошуку літератури безумовно необхідне використовування каталогів і картотек. Система каталогів повністю відображає все, що розташовує бібліотека, тому слід ознайомитися з їх змістом, перш ніж звертатися до книжкових полиць відкритого доступу.

Алфавітний каталог, що містить опис творів друку в алфавіті прізвищ авторів, заголовків і найменувань колективних авторів (установ і організацій), дає можливість підібрати твори певного автора, встановити наявність в бібліотеці потрібного видання.

Систематичний каталог, в якому описи книг розташовуються по галузях знання і темах в логічній послідовності, допомагає в підборі літератури по темі. Найскладніший етап пошуку тут – формулювання предмету, з якого необхідна література, оскільки один і той же предмет можна назвати різними словами і словосполученнями. Сформулювавши запит, слід звернутися до алфавітно-наочного покажчика (АПУ), до каталога, який є картотекою назв предметів і понять (наочних рубрик), розташованих в алфавітному порядку, з вказівкою індексів тих розділів, де знаходяться картки видань з даних питань.

В крупних наукових бібліотеках ведуться також наочні каталоги, де описи книг розташовані за змістом, конкретним предметам, об’єктам вивчення, але не в логічній послідовності, як в систематичному каталозі, а в алфавітному порядку наочних рубрик. Цей каталог зручний для підбору літератури з окремих питань.

Для пошуку журнальних і газетних публікацій використовуються в бібліотеці систематичні картотеки статей. Матеріали в картотеці розташовуються за галузями знань і темах, картки останніх публікацій ставляться на перше місце, що дозволяє знаходити найактуальніші матеріали.

При доборі літератури в бібліотеці майже завжди треба бути готовим до того, що необхідні книги треба шукати в різних відділах, бо вивчення гуманітарних наук вимагає звернення до матеріалів різного характеру і тематики.

Отже, алгоритми пошуку інформації, на перший погляд, можуть видатися складними, але, оволодівши ними, можна позбутися значної втрати часу. Якщо засвоєні методи самостійної роботи, значить, надбано найважливіше – дослідницькі уміння і навички. Самостійна робота з вивчення гуманітарних дисциплін все більше набуває характеру дослідницької діяльності. Зрозуміло, індивідуальна робота з літературою не віддільна від лекцій, семінарів, консультацій. Проте вдумливе читання, складання тез, конспекту, підготовка реферату і т.п. сприяють набагато більш глибокому розумінню проблеми, яка вивчається. До того ж організація самостійної роботи студентів ставить задачу не тільки рішення вже сформульованих викладачем проблем, але і вироблення у студентів проблемного бачення. А для цього перш за все необхідні глибокі знання, уміння самостійно орієнтуватися в стрімкому потоці інформації.

2. Робота над книгою

В самостійній роботі студентам доводиться використовувати літературу різних видів. Викладач допомагає студентам у виробленні навичок самостійного підбору необхідної літератури. При вивченні гуманітарних дисциплін у студентів повинен вироблятися раціонально-критичний підхід до книг і статей, що вивчаються. Він включає розуміння того, що з часом ряд інформаційних і теоретичних матеріалів стають застарілими, тому інформація, що добирається вимагає критичного відношення.

Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередній перегляд книги дозволить вирішити питання, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульним листом книги, анотацією, передмовою, змістом). Прекрасною професійною якістю є уміння читати зміст. Порада тут проста: зміст розглядається як завдання з відтворення тексту, при цьому свої думки необхідно фіксувати на папері. Розвивається концептуальне мислення, уміння мислити образно і вільно.

При ознайомленні зі змістом необхідно виділити розділи, параграфи, що являють для вас інтерес, швидко їх проглянути, знайти місця, що стосуються теми (абзаци, сторінки, параграфи), і ознайомитися з ними загалом.

Наступний етап роботи над книгою – прочитання виділених місць в швидкому темпі. Мета швидкого читання – визначити, що цінного в кожній частині, до якого питання доповіді або реферату має відношення інформація, як її застосувати.

Можна сформулювати такі рекомендації з методики швидкого читання:

• ясно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: з якого саме питання потрібна інформація, для чого вона потрібна, її характер і т.д.;

• оперативно міняти швидкість читання, уповільнюючи на інформації, яка прямо відповідає меті, збільшувати швидкість читання інших частин. Описовий текст читається швидше, ніж текст складних висновків, доказів;

• зосереджено працювати над текстом. Це забезпечить глибоке розуміння тексту;

• уміти визначати структурованість частин тексту (розділів, параграфів, рубрик), взаємозв’язок тексту з малюнками, таблицями, графіками, виносками, примітками і додатками;

• розуміти значення прочитаного при швидкому ознайомленні з текстом (виробити здатність при прочитанні цілого речення відразу розуміти його зміст і значення).

Дуже корисними можуть бути допоміжні матеріали до видань і тому необхідно знати, з яких основних елементів складається апарат книги, які його функції.

До визначальних елементів книги належать відомості про автора і заголовок книги, її тип, відомості про відповідальність (редакторів, організації, що брали участь в підготовці видання, і т.д.), вихідні дані, анотація. Ці відомості, розташовані звичайно на титульному аркуші, його звороті, допомагають скласти попередню думку про книгу. Глибше зрозуміти зміст книги дозволяють вступна стаття, післямова, передмова, коментарі, списки літератури.

Передмова знайомить іншими працями автора, а також містить довідково-інформаційний матеріал. При читанні книги, забезпеченої коментарями і примітками, не слід нехтувати і цими елементами апарату.

Багато наукових книг і статей мають в своєму апараті списки літератури, які підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу з даної тематики. Якщо видання включає велике число матеріалів, орієнтуватися в них допомагають спеціальні покажчики.

Науково-довідковий апарат при умілому його використовуванні сприяє більш глибокому засвоєнню змісту книги.

Окремий етап вивчення книги – ведення запису прочитаного. Існує декілька форм ведення записів – план (простий і складний), виписування, тези, анотація, резюме, конспект.

План, будучи найкоротшою формою запису прочитаного, є переліком питань, що розглядаються в книзі або статті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися при підготовці тексту власного виступу або статті на яку-небудь тему. Кожний пункт плану розкриває один з боків обраної теми, а всі пункти в сукупності охоплюють її загалом.

Складнішою і досконалою формою записів є тези – стислий виклад основних положень тексту у формі твердження або заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному прочитанні. Вони зберігають інформацію в пам’яті і є основою для дискусії.

Анотація – короткий виклад змісту – дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю. Резюме стисло характеризує висновки, головні ідеї твору.

Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано починати конспектування після того, як весь твір прочитаний і складений його план. Основну тканину конспекту складають тези, доповнені міркуваннями і доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється з уривків оригіналу – цитат – із збереженням логіки і структури тексту. Вільний конспект заснований на викладі матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані по всій книзі, зводяться воєдино). В тематичному конспекті за основу береться тема або проблема, він може бути складений за декількома джерелами.

Економію часу при конспектуванні дає використання різного роду скорочень, абревіатури і т.п. Акуратне, розбірливе написання конспекту повинне поєднуватися з швидкістю: 120 знаків за хвилину – мінімальна швидкість, 150 знаків – максимальна швидкість.

Для запису даних, що підлягають використанню, багато дослідників рекомендують систему карток. Перевага карток в тому, що кожна довідка реєструється окремо і швидко може бути знайдена, їх легко розкласти на столі, згрупувати і перегрупувати. При занесенні довідкового матеріалу в картку внизу приводиться назва джерела, вгорі — заголовок, що містить вказівку, де саме матеріал може стати в нагоді. Доцільно користуватися картками однакового розміру і писати тільки на одній її стороні. На кожній картці робиться тільки один запис і за допомогою лапок указується, чи є посилання безпосередньою цитатою, що приводиться. Доцільно берегти картки в конвертах, різних папках з написами для подальшої роботи.

3. Реферування літератури

Для всестороннього ознайомлення з літературою з обраної теми важливе значення має підготовка реферату. Реферат (лат. referre – доповідати, повідомляти) підводить підсумок вивчення студентами як окремої теми, так і дисципліни в цілому.

Реферат – це виклад у письмовій формі змісту книги, статті, наукової роботи, створює можливість комплексно використовувати надбані навички роботи з книгою, розвиває самостійність мислення, уміння аналізувати явища дійсності. Рефератом називають також доповіді або письмові дослідження на певну тему, включаючи критичний огляд джерел. На відміну від конспекту реферат вимагає незрівнянно більшої творчої активності, самостійності в узагальненні вивченої літератури.

Залежно від способу реферативного викладу можна виділити три типи рефератів: реферат-екстракт, складений з оригінальних пропозицій первинного документа; перефразований реферат, отриманий на основі перефразовування первинного тексту; інтерпретований реферат, отриманий на основі інтерпретації першоджерела. При інтерпретації текст першоджерела залишається незмінним, оскільки референт оперує не самим текстом, а його значенням.

Вибір теми реферату. Тема реферату – це не просто повторення засвоєного матеріалу лекції або семінарського заняття. Вона повинна являти собою самостійне розроблення проблеми, достатньо чітко окресленої від інших. Неприпустиме поєднання декількох проблем або, навпаки, штучне виокремлення певної частини єдиного питання. Назви роботи, глав і параграфів не повинні співпадати, назва роботи не повинна бути громіздкою (по можливості — від 3 до 5 слів). Важливими критеріями при доборі теми реферату, є її актуальність, широка джерельна база, наявність необхідного фактичного матеріалу, а також достатнє її висвітлення в науково-методичній літературі, що передбачає, в першу чергу, ознайомлення із загальною концепцією автора праці та його висновками.

Важливий етап роботи над рефератом – відбір літератури. Потім складається конкретний план, який узгоджується з викладачем. Завершальний етап – написання реферату на основі вивчення і попередньої систематизації всіх джерел, повторного вивчення зібраного матеріалу.

Схема підготовки реферату така: читання початкового тексту – його аналіз – вибір інформативних фрагментів – їх узагальнення — створення нового тексту (реферату). На останньому етапі проводиться синтез виділеної інформації і завершується оформлення тексту реферату. Виклад повинен бути цілісним і логічним. Розгляд кожного пункту плану доцільно завершувати висновками.

Обсяг реферату визначається специфікою досліджуваного питання і змістом матеріалів (документів), їхньою науковою цінністю та практичним значенням. Оптимальний обсяг реферату складає 10-15 сторінок. Реферат має відповідати вимогам до оформлення рукопису кваліфікаційної роботи: вступ і висновки в сумі не повинні перевищувати 20% від її загального обсягу; текст друкується через 1,5 інтервали на одній сторінці стандартного аркуша з такими полями: ліве – 35 мм, праве – 15 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм; всі сторінки нумеруються: загальна нумерація починається з титульного листа, проте порядковий номер на ньому не ставиться.

На титульному листі реферату вказуються: офіційна назва навчального закладу, факультету і кафедри; прізвище та ініціали автора реферату (абревіатура навчальної групи); повна назва теми; прізвище та ініціали наукового керівника, його науковий ступінь і вчене звання; місто, де знаходиться навчальний заклад та рік написання реферату. Після титульного листа подається зміст реферату з точною назвою кожного розділу (параграфу) і вказуванням його сторінок.

Список використаних джерел складається з дотриманням загальновизнаних вимог до робіт, що готуються до друку. До списку використаних джерел мають бути включені лише безпосередньо використані в рефераті праці в алфавітному порядку авторів. Монографії і збірники, що не мають на титульному аркуші прізвища автора (авторів), включаються до загального списку за алфавітним розміщенням заголовку.