Класифікація витрат:

1. На підставі зв’язку з обсягом виробництва: постійні, змінні.

а) постійні не залежать від кількості виготовлюваної продукції. Це загальновиробничі витрати, які включаються у собівартість продукції.

б) змінні – це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовлюваної продукції. Вони поділяються:

- пропорційні – змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для цих витрат коеф. пропорційності = 1. До них належать: витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників;

- непропорційні – прогресуючі та регресуючи.

Прогресуючі – зростають швидше за обсяг виробництва. Коеф. пропорц. > 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції.

Регресуючи – зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, на ремонт, інструменти тощо. Коеф. пропорц. < 1.

2. За ступенем однорідності: елементні та комплексні.

а) елементні – однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Це матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні витрати тощо.

б) комплексні – різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління (загально виробничі витрати, втрати від браку тощо).

3. За способом обчислення на окремі різновиди продукції (одиницю продукції): прямі та непрямі.

а) прямі – безпосередньо пов’язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими;

б) непрямі – не можна безпосередньо розрахувати для окремих різновидів продукції, бо вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

8.2. Аналіз фінансових результатів і рентабельності.

Прибуток – один з основних господарських показників роботи підприємства. За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто прибутковість, ефективність функціонування підприємства.

Головна частина прибутку формується як різниця між виручкою від реалізації продукції і витратами на виробництво цієї продукції та на її реалізацію.

Види прибутку (збитку):

1. валовий прибуток – різниця між сумами чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і собівартості реалізованої продукції;

2. фінансові результати від операційної діяльності – менші від валових за рахунок відрахування «адміністративних витрат» і «витрат на збут»;

3. фін. результати від звичайної діяльності (до оподаткування і після нього);

4. чистий прибуток або збиток.

Під час аналізу прибутку треба розв’язати такі завдання:

1. оцінити виконання плану з прибутку у цілому і за окремими видами прибутків і збитків;

2. вивчити д динаміку фінансових результатів за ряд років;

3. визначити вплив основних факторів на зміну суми прибутку від реалізації товарної продукції;

4. оцінити рівень рентабельності продукції та підприємства;

5. обчислити резерви зростання прибутку і рентабельності.

Якщо сума прибутку показує абсолютний ефект від діяльності, то рентабельність характеризує міру цієї ефективності, тобто відносний ступінь прибутковості підприємства або продукції, що виробляється.

У загальній формі рентабельність вираховують: прибуток поділити на витрати (або на застосовані ресурси - капітал).

Рентабельність застосованих (інвестованих) ресурсів – є рентабельність підприємства. Цей показник може бути обчислений як відношення прибутку підприємства до сукупності виробничих фондів, балансових активів, власного чи акціонерного капіталу.

Рентабельність продукції – характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Передусім обчислюється рентабельність усієї реалізованої продукції як відношення валового прибутку від реалізації до собівартості реалізованої продукції. На Заході рентабельність це відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції.

Рентабельність окремих видів продукції:

R_i=[(Ц_і-С_і)/С_і]*100

де R_i – рентабельність і-го виду продукції;

Ц_і, С_і – відповідно ціна і собівартість і-го виду продукції.

У багато номенклатурному виробництві в процесі аналізу рентабельності виробів треба застосовувати спосіб групувань.

Насамперед, усі вироби групують за ознакою «рентабельна чи нерентабельна продукція». При цьому визначають кількість нерентабельних видів продукції, розраховують питому вагу (у % до загальної кількості виробів), а також їх питому вагу в обсязі реалізованої продукції.

Треба також визначити чи є серед нерентабельних виробів такі, що входять до складу найважливіших профільних видів продукції, чи є нові перспективні вироби.

Важливо здійснити групування вироблюваної продукції за рівнем рентабельності:

• вироби з низькою рентабельністю;

• вироби з середньою або нормальною рентабельністю (близькою до середньої рентабельності по галузі);

• вироби високорентабельні.

Далі здійснюють групування виробів за ознакою ступеня та напряму зміни рентабельності порівняно з попереднім періодом. При цьому визначають кількість виробів, по яких:

• рентабельність помітно зросла;

• рентабельність суттєво не змінилась;

• рентабельність знизилася.

При групуванні треба враховувати вплив на рентабельність продукції таких факторів, як:

• зміна ринкових цін на продукцію даного підприємства;

• зміна ПДВ;

• зміна рівня собівартості виробу зх усіма факторами, які впливають на неї.