Книга і Елегія 15

Шепчеш мені, що я вік свій марную, заздросте жовта,

    Що моя пісня, мій дар - лінощів кволе дитя,

Що проти звичаїв предків у розквіті сил молодечих

    Я не бажаю собі слави походів курних,

Що многослівних законів не хочу вивчати, що й досі

    Форум невдячний не чув жодного слова мого?..

Все це таке нетривке! Я ж вічної слави шукаю,

    Щоб між людьми на землі спів мій не знав забуття…

…Тож, коли скелі вивітрює час, коли плугові точить

    Зуб терпеливий його, - смерті не знають пісні.

Хай же уступлять пісням і владарі й всі їх тріумфи,

    Й золотоносний Таг, щедрі його береги.

Люд нехай прагне марниць! Мені ж хай жовтоволосий

    Феб над кастальським струмком келих дзвінкий подає.

Лиш би волосся вінчав мені мирт, що морозу боїться,

    Лиш би ті вірші до рук радо закоханий брав.

Заздрість живих любить їсти. Помремо - вона відступає.

    Кожен, яку заслужив, матиме шану тоді.

Вирвусь і я з похоронного вогнища: частка найкраща,

    Частка моєї душі, в пісні моїй оживе!

Перекладач: Андрій Содомора

Горацій До Мельпомени

Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких-

 

Часу біг коловий - в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу

Частка краща моя. Поміж потомками

Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

 

Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись

Давн за владаря був серед полів сухих,-

Будуть знати, що я - славний з убогого -

 

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

Перекладач: Андрій Содомора

Мій пам'ятник стоїть триваліший від міді.

Піднісся він чолом над царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдливий, гризький,

Не звалить налітний північний буревій,

 

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний.

Я не умру цілком: єства мого частина

Переживе мене, і від людських сердець

Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець

 

Пій сходить з дівою в високий Капітолій.

І де шумить Авфід в безудержній сваволі,

І де казковий Давн ратайський люд судив,-

Скрізь говоритимуть, що син простих батьків

 

Я перший положив на італійську міру

Еллади давній спів. Так не таїсь від миру

І лавром, що зростив святий Дельфійський гай,

O Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

Переклад Микола Зеров

Тібулл

Війна і мир

Хто, розкажіть ви мені, хто вигадав меч смертоносний?

    Що то за серце було? криця холодна, тверда.

Хто поміж людом посіяв незгоду, хто війни накликав?

    Хто до загибелі нам путь найкоротшу вказав?

Ні, не винуймо його: на дикого звіра скував він

    Те, що у злобі своїй ми на братів занесли.

Золото нас порізнило,- хто чув про війну та грабунки,

    Як на бенкеті шумнім буковий кубок ходив?

Замків і веж у ті дні не було, і пастух безтурботний

    Любо і солодко спав серед безпечних отар...

От коли б жити я мав, щоб не бачить ганебної зброї,

    Мідноголосих рогів, сурем не чуть бойових...

Перекладач: Микола Зеров