49. Охарактеризуйте політичні конфлікти та шляхи їх розв’язання

Конфлікт — певна завершальна ланка механізму вирішення суперечностей у системі суспільних відносин. Інакше кажучи, конфлікт — це не відхилення від норми, а норма співіснування людей у соціумі, певна форма встановлення і зміни пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. У політично організованому суспільстві завжди є об'єктивні та суб'єктивні передумови для конфліктів. До об'єктивних належать: дефіцит цінностей та благ різних груп, закріплення державою нерівного становища людей. Суб'єктивні — це усвідомлення суб'єктами несумісності своїх цілей.Розглянемо найбільш суттєві причини політичних конфліктів. Глобальними причинами є суперечливість, несумісність і зіткнення національних та державних інтересів і цілей держав; екологічна криза; скорочення дефіцитних природних ресурсів тощо. Окремо можна виділити економічні причини, до яких, перш за все, належать нерівномірність економічного розвитку країн, соціальних груп, осіб, різний рівень їх доступу до матеріальних цінностей і благ. Серйозної уваги заслуговують історичні причини — колишні війни, загарбання, тривале поневолення однієї країни іншою в минулому, акти етноциду тощо.Перелічені причини політичних конфліктів належать до зовнішньополітичних. Проте не менш важливі і внутрішньополітичні конфлікти міжкласового, міжетнічного, міжконфесійного та міжпартійного характеру. Окремий вид конфлікту — конфлікт між гілками влади та їх лідерами. Слід чітко розуміти, що тип суспільства і тип конфлікту взаємозу-мовлені. Політичні конфлікти пов'язані з нормованими інтересами учасників взаємодії, маніфестованими, наприклад, у програмних документах політичних організацій, партій і рухів. Особливість політичного конфлікту полягає у боротьбі за політичний вплив у суспільстві. Зміст політичного життя держави, суспільства є особливою формою реалізації політичних інтересів особи, класів, соціальних груп, партій тощо. Знаходячи своє вираження у владних відносинах, політичне життя спрямоване на захист досягнутих завоювань. Тому особливостями внутрішньополітичного конфлікту є, по-перше, боротьба певних прошарків суспільства за політичні інтереси, а по-друге, — боротьба за політичне панування. При цьому остання може виражатися в різних формах від парламентської боротьби до громадянської війни.

Оскільки політичні конфлікти пов'язані з нормованими інтересами їх учасників, більшість сучасних дослідників характеризують владу як здатність реалізувати свої наміри всупереч небажанню підлеглих, а це означає, що влада є конфліктоген-ною за своєю природою. Розглянемо основні типи внутрішньополітичних конфліктів.1. Класові конфлікти виникають між суспільними класами і мають, як правило, антагоністичний характер. Такі конфлікти можуть набувати загальногромадянського характеру. 2. Міжпартійні конфлікти відбуваються у рамках конституційних норм, хоча іноді можуть теж набувати драматичного характеру.

3. Конфлікти між різними групами за лідерство в країні чи партії. Вони, як правило, офіційно не оформлені, проте їхні інтереси завжди пов'язані з боротьбою за владу.

4. Особливою групою внутрішньополітичних конфліктів є міжетнічні конфлікти, що мають чітко виражену політичну спрямованість. Можливі кілька альтернатив виходу з конфлікту: самозгасання конфлікту. Це ситуації, коли довгі конфлікти гублять свою актуальність і затухають самі по собі;

урегулювання конфлікту. Урегулювання лише частково знімає проблему, але при цьому сам предмет суперечки не вичерпаний. Угода була нав'язана сильним супротивником більш слабкому, або угода стала результатом втручання зовнішньої третьої сторони. Найбільш активна частина прибічників конфлікту може виражати своє невдоволення досягнутими угодами, тому не виключена небезпека нового виникнення конфлікту; вирішення конфлікту, тобто укладення договору на основі знайденого компромісу. При цьому переборюються ті умови, що призвели до конфлікту, відновлюється рівновага у взаємовідносинах учасників, установка на боротьбу замінюється установкою на партнерство.

51. Охарактеризуйте основні тенденції сучасного світового політичного процесу

На сучасному етапі простежується тенденція до нарощування зусиль міжнародних організацій, багатьох держав, політичних і громадських організацій, політиків і вчених для подолання конфронтації, відмови від насильницьких засобів вирішення конфліктних ситуацій, надання пріоритету загальнолюдським інтересам й інтересам людини.

Цю тенденцію посилили розпад СРСР та соціалістичної співдружності, ліквідація Ради Економічної Взаємодопомоги, саморозпуск Організації Варшавського Договору, що дало змогу покінчити з конфронтаційним протистоянням Заходу і Сходу, «холодною війною», гонкою озброєнь, яка вимагала колосальних витрат. За даними Стокгольмського міжнародного інституту миру, в середині 80-х років XX ст. воєнні витрати становили 1000 млрд дол. США на рік.

Однак тенденція до демократизації та гуманізації міжнародних відносин, стабілізації міжнародного життя наштовхується на серйозні перешкоди. У світі ще існують намагання силового, навіть збройного, розв'язання проблем між державами, про що свідчать локальні війни в різних регіонах

Отже, світ перебуває в перехідному, досить суперечливому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у політиці й відносинах з іншими державами. Треба сподіватися, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політичне мислення світового співтовариства з новими реаліями.