41.Авторитарна особистість за е.Фромом.

Авторитарна особистість— поняття і концепція Фромма, що фіксують і пояснюють існування особливого типу особистості, яка є основою тоталітарних режимів.За Еріхом Фроммом, для авторитарної особистості характерні: нестерпність свободи; жадання самоствердження і влади; агресивність; орієнтація на авторитет лідера, власної суспільної групи і держави; стереотипність мислення; конформізм; ненависть до інтелігенції і людей з інших етнічних груп та ін. Розвиваючи концепцію Фромма, теоретики Франкфуртської школи охарактеризували авторитарну особистість як «фашизоїдну», тобто таку, яка несе в собі постійну загрозу фашизму. Згідно до Фромма, що пов’язував виникнення авторитарної особистості як з розпадом патріархально-сімейних зв'язків, так і з омасовлюючою урбанізацією сучасного суспільства, авторитарна особистість страждає від нестерпного почуття свободи, самітності, загубленості у складних соціальних утвореннях. Ці негативні почуття загострюють у ній інстинкт самозбереження та спрагу самоствердження. Воля до самореалізації особистості, котра, на думку Фромма, не може знайти виходу в демократично орієнтованій соціальній діяльності, реалізується на шляхах авторитаризму за допомогою самоідентифікації особистості з авторитетом групи, держави, з харизматичним лідером; цей авторитет заміщає для авторитарної особистості авторитет батька, що втрачається в родинах, котрі розпадаються.

42. Девіантна поведінка як предмет дослідження соціології

Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти: 1) вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, які не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет психології, педагогіки, психіатрії. В другому значенні – предмет соціології і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування відносне. Вихідним для розуміння відхилень служить поняття «норма». У теорії організації склалося єдине – для природних і суспільних наук – розуміння норми як межі, міри припустимого (з метою збереження і зміни системи). Для фізичних і біологічних систем – це припустимі межі структурних і функціональних змін, при яких забезпечується схоронність об'єкта і не виникає перешкод для його розвитку. Це – природна (адаптивна) норма, що відбиває об'єктивні закономірності збереження і зміни системи. Соціологія девіантної поведінки відноситься до «наскрізних» теорій. Специфіка її предмету полягає в тому, що коло досліджуваних явищ історично мінливе і залежить від сформованих у даний момент у конкретному суспільстві соціальних норм.

43. Мікросередовище та його вплив на формування девіантної поведінки

Спільними причинами виникнення девіантної поведінки є: 1. В основі девіантної поведінки лежить перш за все соціальна нерівність. Це знаходить своє відображення у низькому, бідному рівні життя більшої частини населення, в першу чергу молоді, в розшаруванні суспільства на багатих і бідних. 2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки виражається в низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності та відчуженні особистості. Морально-етична деградація і падіння моралі знаходить своє вираження у масовій алкоголізації, бродяжництві, розвитку наркоманії, вибухові насильства та правопорушень. 3. Навколишнє середовище, яке позитивно чи негативно відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти (алкоголіки, наркомани, проститутки) - в більшості вихідці із неблагополучних сімей, в яких один чи двоє батьків вживають спиртні напої. Девіантна поведінка є засобом задоволення потреб індивіда у тих випадках, коли він не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностей між ними і своєю поведінкою, не знаходить можливостей задовольнити свої потреби відповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати. Перші прояви девіантної поведінки спостерігаються в дитинстві і часто мають особливо гострий характер. Це викликано як соціальним статусом дитини (залежність, невизначеність соціального середовища), так і особливостями її вікового розвитку, особливо в підлітковому віці фізіологічні зміни в організмі, висока емоційність і невитриманість, підліткові реакції опозиції, імітації, групування, брак життєвого досвіду). Схильність до девіантної поведінки може закріпитися в особистості дитини і визначатиме все її подальше життя.