- •Алгоритм формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банку
- •2. Визначення ліквідної позиції банку і правила управління нею
- •Правило управління гепом:
- •5. Загальні принципи управління ліквідністю банку
- •Джерела формування та напрями використання ліквідних коштів
- •6. Запозичені кошти банку: сутність , види та їх характеристика
- •7. Імунізація балансу банку
- •9. Класифікація та функції портфеля цінних паперів банку
- •12. Методи визначення дохідності портфеля цінних паперів
- •10. Кредитний портфель: сутність та нормативи регулювання
- •14. Методи оцінки ризику та ефективності управління портфелем цінних паперів банку
- •15. Методи оцінювання потреби в ліквідних коштах
- •16. Методи управління кредитним ризиком
- •Управління ризиком окремого кредиту
- •17. Оцінка фінансового стану позичальників фізичних та юридичних осіб для визначення їх кредитоспроможності
- •21. Рефінансування комерційних банків: сутність та форми
- •22. Розрахунок базової депозитної ставки та чинники, які на неї впливають
- •23. Стратегії формування портфеля цінних паперів
- •24. Сутність управління активами — пасивами та його основні завдання. Комітет з управління активами та пасивами (alco).
- •25. Управління валютним ризиком банку
- •26. Управління грошовою позицією та обов’язковими резервами банку
- •27. Управління інвестиційним горизонтом банківського портфеля цінних паперів
- •Стратегії управління інвестиційним горизонтом:
21. Рефінансування комерційних банків: сутність та форми
Рефінансування комерційних банків Національним банком України здійснюється через:
-
проведення операцій на відкритому ринку;
-
надання стабілізаційних кредитів.
Рефінансування банків через проведення операцій на відкритому ринку здійснюється НБУ тільки під забезпечення державних цінних паперів, депозитних сертифікатів, векселів, гарантіями інших банків, облігації підприємств, іпотечні сертифікати, заставні, акціями власників істотної участі в банку. В окремих випадках забезпеченням можуть бути векселі нерезидентів України, авальовані іноземними банками з рейтингом, не нижчим за «інвестиційний клас». Під забезпечення приймаються державні цінні папери, які перебувають у власності банку — клієнта Депозитарію НБУ, не обтяжені будь-якими іншими зобов’язаннями та строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку повернення кредиту. Для векселів строк пред’явлення має наступати не раніше ніж через 30 днів після строку повернення кредиту.
Рефінансування комерційних банків через операції на відкритому ринку проводиться за відсотковою ставкою, не нижчою за облікову ставку НБУ.
Операції на відкритому ринку можуть проводитися у формі:
-
кількісного або процентного тендера для надання кредитів на строк до 14 днів та на строк до 365 днів;
-
відкриття постійно діючої лінії рефінансування для надання кредитів «овернайт» строком на один робочий день.
22. Розрахунок базової депозитної ставки та чинники, які на неї впливають
Розрахунок базової депозитної ставки з урахуванням реальних темпів економічного росту, інфляції та ризику виконують за попередньою формулою, але при цьому під PV розуміють суму коштів, яку буде точно повернено в строк, тобто ураховують ризик.
За умов нестабільного економічного розвитку передбачити рівень інфляції, визначити ризик банківської установи, а також — прогнозувати темпи росту досить складно. Тому вітчизняні банки орієнтуються на рівень облікової ставки НБУ та пропонують клієнтам плаваючу ставку, що переглядається в разі зміни облікової ставки.
Одним із факторів стабілізації банківської діяльності є система страхування депозитів, існування якої на рівні держави дозволяє банкам знизити премію за ризик як однієї зі складових базової депозитної ставки.
Отже, пошук оптимального рівня депозитної ставки — складне завдання, яке має вирішувати кожний банк залежно від ринкової ситуації, власних потреб і можливостей. Занадто низький рівень ставки призводить до відпливу депозитів з банку, зменшує обсяг кредитних ресурсів, а отже, звужує можливості проведення активних операцій та отримання доходів. Завищення депозитної ставки тягне за собою зростання процентних виплат за рахунками клієнтів і за браком високоефективних напрямів розміщення ресурсів спричинює зменшення маржі банку чи навіть завдає збитків.
На рівень базової депозитної ставки впливають основні чинники: -реальні темпи економічного росту в країні;
-очікуваний рівень інфляції протягом періоду вкладання коштів; -ризик неповернення коштів, що пов’язується з конкретною банківською установою. За економічним змістом відсоткова ставка — це вартість (ціна) грошей протягом часу, яка відображає альтернативні варіанти їх розміщення та ризики. Депозитна ставка є компенсацією власникові тимчасово вільних грошових коштів за їх використання протягом певного періоду часу.
Реальна відсоткова ставка для будь-яких вкладень — це ставка на майбутній період, і в момент інвестування вона невідома. Отже, розрахунки відсоткових ставок за депозитом ґґрунтуються на оцінці чи прогнозі рівня реального економічного росту, який очікується протягом періоду вкладення коштів.
Розрахунки виконуються
за формулою визначення майбутньої
вартості грошей (FV):
![]()
де PV — теперішня вартість інвестиції; r — відсоткова ставка (річна, %); n — кількість періодів вкладення коштів (роки).
Але з огляду на втрату купівельної спроможності грошових коштів через інфляцію потрібно скоригувати як основну суму, так і виплати за реальною ставкою.
Рівень відсоткової
ставки з урахуванням темпів економічного
росту та інфляції називається номінальною
безризиковою ставкою.
Номінальну безризикову ставку знаходять
за формулою:
![]()
