Граматичні категорії і частини мови

Граматичні категорії як узагальнені лексико-граматичні поняття виявляються через підпорядковані їм видові часткові граматичні поняття у відповідних системах граматичних форм окремих частин мови. Граматичні категорії, таким чином, є невіддільними від частин мови.

Частини мови об'єднуються і розмежовуються відповідно до властивих їм комплексів граматичних категорій.

У сфері частин мови граматичні категорії поєднуються і переплітаються із словотворчими категоріями; цей “взаємозв'язок формування і словотворення з категоріями частин мови, природно, зближує і самі процеси формування і словотворення”⁶. Граматичні категорії в цілому мають вищий ступінь абстрактності, ніж словотворчі категорії. Комплекси граматичних категорій у межах частин мови не однакові. Певним частинам мови властиві відповідні граматичні категорії. Є граматичні категорії, що властиві двом чи більше частинам мови. Наприклад, перехідність/неперехідність, вид, особа, час, спосіб, стан — це дієслівні категорії; рід, число, відмінок — категорії насамперед іменні, проте вони виявляють себе і в системі форм дієслова.

. Синтаксична система мови – це сукупність можливих моделей сполучення

слів і структурно-функціональних типів речень, що обслуговують усі форми

і види мовного спілкування. В повідомленнях слова вступають у зв'язок. Кожне слово може приєднувати до себе інші слова і може приєднатися саме. Зв'язок слів – це їх cполучення, яке виражає певні смислові стосунки між словвами за доп. спец засобів.

Синтаксична система – це система засобів сполучення і розташування слів у знаковому тексті. Предмет синтаксису: речення і словосполучення. Просхеми, автосхеми, метасхеми.

Одиниця – синтаксема. Земля обертається в небі. Буває субстанціонально- агентивна (Земля), с-об’єктивна (його), с-локативна(в небі). У сучасному українському мовознавстві поширене вчення про три синтаксичні одиниці: речення, словосполучення й мінімальну синтаксичну одиницю. Речення й словосполучення є конструкціями і мін. син. одиниця як компонент речення та словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця – це формально-синтаксичний компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі формально-синтаксичного зв'язку (це член речення) чи семантико-синтаксичний компонент речення або словосполучення, що виділяється на основі семантико-синтаксичного відношення (це синтаксема). Синтаксема – мінімальна, далі неподільна семантико-синтаксична одиниця м, що виступає як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складніших побудов. Засоби вираження син. зв'язків:

1.Закінчення 2.Сполуки прийменників із закінченням непрямих відмінків іменника. Пр.: Я виходив з дому при зорях. 3.Сполучники та сполучні слова, пр.: Сократ усміхнувся, і (сполучник) Стратег побачив, що (сполучник) посмішка та була щирою, майже дружньою. 4.Порядок слів, який сигналізує напрямок син. зв'язку, вказуючи на залежність невалентних членів речення від підметово-присудкової основи речення або від опорного слова. 5. Інтонація, яка сприяє вичленуванню потрібних конструкцій-висловлювань.

Питання № 40. Проблема виділення частин мови

Частини мови — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; Проблеми:За яким принципом ділити? Походження ЧМ(яка ЧМ виникла першою – ім., дієсл.,займ? )+ належність одного й того ж слова до різних ЧМ, перехід слів з однієї ЧМ в іншу, ЧМ на межі-наприклад, дієприкметники. Принципи поділу на частини мови1. Смисловий (сематичний, лексичний2. Морфологічний 3. Синтаксичний 4. Словотворчий — Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.

В рос.м. за різними класифікаціями від 4 до 14 ЧМ.Класифікація повнозначні-неповнозначніЗа семантичними ознаками серед повнозначних традиційно виділяються слова, що: а) становлять назви предметів (іменники); б) передають ознаки предметів (прикметники); в) визначають кількість чи порядок перелічуваних предметів (числівники); г) указують на предмети, їх ознаки або кількість (займенники); г) називають дію чи стан (дієслова); д) виражають ознаки дії, стану або якості (прислівники).

Український лінгвіст І. К. Кучеренко пропонує в основу класифікації частин мови покласти реальне значення слова, під яким він розуміє співвіднесеність певного звукового комп лексу з відображенням предметів чи явищ навколишньої дійс¬ності в нашій свідомості. Він підкреслює необґрунтованість поділу слів на «повнозначні» і «неповнозначні» (або «службові»), бо справедливо вважає, що у кожного слова є реальне значення, отже, всі слова мови — повнозначні . Частина так званих службових слів, які вважаються в сучасних граматиках асемантичними, в узагальненому вигляді відображають факти психічної діяльності людини, в них відображається реальна дійсність, якою є факти психічної діяльності.

!!!!!!З огляду на характер відображуваних фактів і явищ, частини мови поділяються І. К. Кучеренком на такі, що відображають факти навколишньої дійсності, і такі, що відображають факти психічної діяльності людей. До першої групи належать іменник, прикметник, числівник, дієслово та прислівник, до другої — частки і сполучник.Науковці:П. Ф. Фортунатов та його учні вважали, що частини мови мають морфологічний характер і тому виділяти їх потрібно на основі морфологічних ознак. О. О. Шахматов розвивав поняттєву концепцію частин мови (слова, які позначають субстанції, відносив до іменників, слова зі значенням якості, властивості — до прикметників, а зі значенням дії чи стану — до дієслів тощо).О. О. Потебня та І. І. Мєщанинов підтримували синтаксичну концепцію. Л. В. Щерба вважав за потрібне враховувати всі три ознаки. Саме на щербівській концепції й базуються сучасні теорії частин мови і, відповідно, практика віднесення слів до певної частини мови.

Наприклад, за лексичним значенням слова ходіння і ходити слід було б вважати дієсловами, бо вони називають дію. Але відносити їх до одного лексико-граматичного класу слів не можна, оскільки з погляду морфологічного слову ходіння властиве відмінювання, лексемі ходити — дієвідмінювання. Тому перше з них вважається іменником, друге — дієсловом. Крім цього, іменник і дієслово володіють відмінними словотворчими засобами і словотвірними моделями для поповнення лексики даною частиною мови.

Якщо розглядати поза реченням слово найтепліше, що передає збільшену міру якості у формі найвищого ступеня, то його можна сприймати і як прикметник, і як прислівник. -Щоб провести частиномовну межу між ними, необхідний контекст, у яколгу б чітко окреслилися синтаксичні зв'язки цих форм з іншими словами.

До класу займенників і числівників належать різнорідні за морфологічними і синтаксичними ознаками лексичні одиниці (пор. я, ти, хто, що, хтось, ніхто і мій, такий, наш, цей, той, якийсь тощо; п'ять, десять, багато, мало, двоє, десятеро, дві третіх і перший, десятий тощо). Невипадково в лінгвістичних працях виділяють займенники-іменники, займенники-прикметники, займенники-числівники, займенники-прислівники, числівники-іменники та числівники-прикметники.

В кожній мові – по різному.

***

Питання № 43.Актуальне членування речення

Теорія акт.член.реч. виникла на основі розрізнення формально-граматичного і логічного змісту речення. Ідея сформована чеським мовозн. В.Матезіусом. відзначають, що в кожному акті спілкування, кожен член речення може, з психологічної точки зору може бути підметом/присудком/зв’язуючим членом/частиною одного з цих членів. Логічний наголос або порядок слів виділяє логічний предикат (прик.- я буду читати; я буду читати; я буду читати) вони різняться наявною актуал.інфо. При акт.членув. виділяють дві основні част.: основа (або тема висловлювання, те що відоме), ядро (або рема, нове або найважливіше). Акт.членув.реч. може збігатися з граматичним його членув. на групу підмета і присудка (пр.- Студент-першокурсник/швидко отримав залік). Акт.член. здійснюється не лише лінійною організацією речення, а й за допом. просодичних величин або окремих семантем (пр. – слово ‘навіть’ виділяє рему Навіть Іван прочитав сьогодні повість)