17.Формув. Суч. С-ми во України. Заг. Характер. Структури во.

Структура ВО України побудована відповідно до стр-ри освіти розв. країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнар. організаціями. Але досвід інших країн ніколи не буває зайвим. Ступеневість ВО полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури ВО, її перший ступінь передбачає здобуття ВО освітньо-квалі-фікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова ВО); третій-"Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Прийняття такої розгалуженої схеми має принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і дає можливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійних здатностей

Термін навчання:

Молодший спеціаліст – на базі повної заг. серед. освіти – не більше 3 років; на базі базової заг. середн. освіти – не більше 4 років;

бакалавр – на базі повної заг. серед. освіти – не більше 4 років;

при наявності “молодшого спеціаліста” - 2-3 роки;

спеціаліст – на базі відпо-відної освітньо-професійної програми підготовки бака-лавра – не більше 1 року чи 1,5 для певних спеціаль-ностей;

магістр -- на базі відповідної освітньо-професійної програ-ми підготовки бакалавра – не більше 1 року чи 1,5 для певних спеціальностей;

на базі відповідної освітньо-професійної програми підго-товки спеціаліста – не більше 1 року.

Важливе завдання перед освітою України поставлено тезою навчання впродовж усього життя людини. Ринок праці швидко змінюється, що диктує необхідність ство-рення короткотермінових навчальних програм перепід-готовки й підвищення квалі-фікації кадрів. Цю важливу функцію має виконувати с-ма післядипломної освіти.

Сьогодні відбув. позитивні зміни у формуванні компле-ксної с-ми післядипломної освіти, як складової частини нац.освіти. Функціонує понад 500 держ. та недерж. Навча-льних закладів та підрозділів, із яких близько 200 вищих навчальних закладів після-дипломної освіти, підпо-рядковані безпосередньо Міністерству освіти й науки України. Поряд із цим 23 міністерств та відомств мають власну мережу закла-дів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі. Через с-му післядипломної освіти щорічно проходить 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. отримують вищу освіту різного освітньо-кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей.

19.Законодавство України про Вищу освіту. Основні положення закону України „Про вищу освіту”.

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України "Про освіту", "Про наукову і науково-технічну діяльність", ”Про вищу освіту” та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього. Діючийпроекк закону був прийнятий у 2002 році, зміни вносяться регулярно. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Закон ”Про вищу освіту” визначає пpавовi, оpганiзацiйнi, фiнансовi та iншi засади забезпечення конституцiйного права громадянина на вищу й пiслядипломну освiту, вiльний i всебiчний розвиток своєї особистостi, ствоpює умови для забезпечення потpеб суспiльства i деpжави у квалiфiкованих фахiвцях, функцiонування й розвитку системи вищої освiти. Метою цього закону є забезпечення кожному громадянину України можливостей розвитку його духовного i фiзичного потенцiалу, формування самостiйної i розвинутої особистостi як члена демократичного суспiльства, урегулювання вiдносин, пов'язаних з педагогiчною та науковою дiяльнiстю в системi вищої освiти, створення умов ефективної пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв для забезпечення розвитку всiх сфер суспiльного життя.

Основними завданнями цього закону є визначення:

1)правового статусу суб'єктiв системи вищої освiти у сферах освiтньої та наукової дiяльностi, матерiальних та моральних стимулiв для учасникiв навчально-виховного процесу;

2)основних цілей, напрямiв та принципiв державної полiтики у сферi вищої освiти, що забезпечує її прiоритетнiсть;

3)економiчних, соцiальних та правових гарантiй освiтньої та наукової дiяльностi в системi вищої освiти, свободи педагогiчної та наукової творчостi;

4)повноважень органiв державної влади щодо здiйснення державного регулювання та управлiння у сферi вищої освiти.