4. Міфологічні паралелі
Золота Баба. Загальне міфологічне начало співзвучне з античною Золотою Жінкою / Золотоволосою Жінкою / Золотоволосою Венерою / грецькою Афродітою. Можливо логічним виглядає походження Золотої Баби від Діви Фінікійської, яка згадується у слов’янських ритуальних піснях під назвою дід-Лади (Дітолюбна).
Міфологія Яги торкається семантики образу слов’янської Баби. Ймовірно Яга є прикладкою, привнесеною фінно-угорськими народами, тому ім’я Баба-Яга є складним. У Богемії грозові хмари називали „бабами”: „Піднімаються баби – бути грозі”. Чеською мовою північно-східна частина небосхилу називається „báby kont” – дослівно „бабин кут”, тому що звідси найчастіше починається негода.
В час поширення індоєвропейців образ Баби як міфологічного персонажу асоціювався зі світлом. Так, у південних слов’ян повний місяць називали „Золота Баба”, яку вважали тіткою сонцю-Святовиду. Однак, протиставляли останньому за якостями, оскільки ототожнювали цей образ із занепадом і смертю природи. Тому традиційно реалізація образу Баби найчастіше відбувається взимку (снігова баба). Вона здатна перетворювати живих істот на камінь, лише торкнувшись чарівною паличкою. В інших сюжетах сонце, місяць є її братами. Баба Яга також співвідноситься з цим образом, оскільки забирає у ліс молодих дівчаток і хлопчиків, які могли асоціюватися з вегетативними силами природи.
ЦІкавиим видаються трактування образу Баби вченими ХІХ ст.
1) Так, Гануш, порівнював її з індійською богинею Бхавані (Гануш, „Die Wissenschaft des slawischen Mythus”).
2) О.Хомяков припускає також, що Баба Яга із своєю ступою запозичена до слов’ян з берегів Кашміра, де її вшановували під іменем Сіти чи Лакшмі, дружини Вішну, де її храми називались ступами. Пізніше перелицьовані на дагоби [Хомяков].
3) Гванвіні вказує, що ідол Золотої Баби саджали на підвищеннях („Sarmatiae europeae descriptio”, стор. 85), до неї звертались як до провидці, намагаючись почути звук, який потім розгадували як віщий. Вчений спирається на писемні свідчення мандрівників XVI ст., які подорожували степами Зауралля. У літописах згадується також про „Золоту Бабу” – ідол чудських племен на р. Об, навколо якого знаходились музичні інструменти, які начебто час від часу випромінювали звук, а також про жертовні приношення на її честь у вигляді шматочків тканини і пучків волосся.
4) Юнгман вважав, що Баба втілювала два аспекти грозових хмар. З одного боку вони приносять родючість, з іншого – можуть бути руйнівними. Щоб запобігти руйнуванню ідоли Баби ставила на природних підвищеннях, на яких відсутня рослинність. Так, Бабиною горою називали скелю Татри у Карпатах. Звідси семантика Лисої гори, де збираються відьми на шабаш (від єврейського шабат). Відьма має вигляд, подібний до Баби Яги.
Отже, образ традиційної української відьми поутворює семантику Баби. Вона, пересуваються по небу за допомогою ступи і мітли, іноді у металевому котлі. Коли вони летять, то стогне земля і виють вітри. П.О. Лавровський пов’язує походження слова Яга від санскритського кореня ah, auh, який означає — „йти”, „рухатись", від якого походить санскритське ahi, латинське anguis, слов’янське „ежь”, и грецьке ένχελυς. („Чтения в обществе историков”, 1866 г., № 11).
Іноді вони втрачають потворну подобу і перетворюються на вродливих дівчат, які прядуть з місячного сяйва небесну пряжу і сушать її на хмарах [Штернберг].
Жива. Образ Золотої баби асоціюється з Живою західних слов’ян у землі полабів, яка згадується у хроніці Гельмольда ХІІ ст. Як і ставропольська богиня життя Zywye (по Яну Длугошу – польському хроністу ХVст.) втілює життєву силу і протистоїть смерті [МНМ].
Лайма. Литовський історик й етнограф Теодор Нарбут співвідносить литовських Лайм – провісниць долі та місячних божеств із Золотою Бабою і давньослов’янською Ладою на основі тотожності форм „Zlota Lada — Zlota-Pani”.