- •2.Поняття світогляду його структура та історичні типи : міфологія релігія філософія.
- •3. Філософський світогляд. Основні теми філософських роздумів : світ і людина , буття і свідомість.
- •4. Основне питання філософіїта специфіка його розв”язання в історії філософії : матеріалізм, ідеалізм, дуалізм.
- •5.Гносеологічна функція філософії. Філософія і наука.
- •6,Суспільно-історичний характер філософії. Філософія в системі культури.
- •7.Методологічна функція філософії. Діалектика та метафізика.
- •8. Основі філософські школи стародавньої Індії otto Філософія Стародавньої Індії
- •9. Зародження філософії у стародавньому Китаї. Otto
- •10.Антична філософія Греції, її характер та основні етапи розвитку."
- •11. Космоцентризм ранней древнегреческой ф.
- •12.Вчення про буття та пізнання, проблема людини і суспільства у філософії Платона.
- •13. Філософія Арістотеля та її вплив на розвиток філософської думки.
- •14.Основні риси філософії Середньовіччя. Схоластика, етапи її розвитку. Номіналізм та реалізм.
- •15. Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм.
- •16.Соціальні теорії єпохи Відродження (н.Макіавеллі, т.Мор, т.Кампанелла)
- •17.Формування філософського мислення нового часу. Ф.Бекон і його роль у розробці емпіризму та індуктивного методу пізнання.
- •18.Філософські погляди р.Декарта
- •19.Проблема сутності буття і пізнання філософського вчення б.Спінози
- •20. Ідеалістична філософія XVIII ст. Г.Лейбніц, Дж.Беркалі
- •21.Проблемма людини у філософії просвітництва (Вольтер, ж-ж.Руссо)
- •22.Французький матеріалізм 18 ст (ламетрі гольбах дидро гельвеций) отт
- •23.І.Кант родоначальник німецької класичної філософії. Його вчення про пізнання та єтичні погляди.
- •24.Філософське вчення Гегеля. Протиріччя між методом і системою у його філософії.
- •25. Антропологічний матеріалізм фейербаха. Отт
- •29.Загальна характеристика некласичної західної філософії XIX та XX ст.
- •30.Позитивізм та його історичні форми.
- •31. Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм.
- •32. Філософія екзистенціалізму
- •33. Релігійна філософія. Неотомізм.
- •34.Розвиток філософської думки в Україні. Загальна характеристика.
- •35.Києво-Могилянська аадемія і її вплив на розвиток філософської думки українського та інших словянських народів.
- •36.Філософські роздуми г Сковороди про людину і світ
- •37.Проблема визволення людини і нації у поглядах мислителів Кирило-Мефодіївського братства(Шевченко Костомаров та ін)
- •38.Розвиток філософської думки в кінці XIX початку XX ст.(і.Франко, л.Українка, н.Драгоманов, м.Грушевський)
- •39, Категорії буття та її філософський зміст. Основні форми буття.
- •40.Наукрве поняття матерії , його світоглядне та метологічне значення. Сучасна наука про будову матеріального світу.
- •42. Простір та час – форми існування матеріального світу. Сучасні наукові уявлення про простір і час.
- •34. Пространство и время - формы существования материи
- •43, Відображення – загальна властивість матерії. Розвиток форм відображення. Свідомість як вища форма відображення дійсності.
- •44.Виникнення свідомості. Природні та соціальні передумови виникнення свідомості.
- •45. Матеріальне та ідеальне. Свідомасть і мова.
- •46.Проблемма пізнаваності світу. Сутність агностицизму.
- •47.Структура пізнавального процессу. Діалектика чуттєвого і раціонального в процессі пізнання.
- •48.Філософське вчення про істину. Абсолютне та відносне в істині. Критерії істини.
- •49.Поняття практики, її форми та роль в пізнанні
- •50. Наукове та буденне пізнання їх особливості. Специфіка і структура наукового пізнання.
- •51. Діалектика як найзагальніша теорія розвитку та пізнання. Об`єктивна та субєктивна діалектика. Структура субєктивної діалектики.
- •52.Взаємозв’язок та розвиток як визначальні принципи діалектики.
- •53.Сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
- •54.Діалектичні протиріччя їх різновиди та розвиток
- •55. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Кількість, якість, міра. Діалектичні стрибки та їх різновиди.
- •56. Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення.
- •57. Категорії діалектики, що відібражають універсальні зв”язки буття: одиничне, особливе, загальне. Явище та сутність.
- •58.Категорії, що відображають структурні зв”язки : частина і ціле, елемент і система, форма і зміст.
- •59. Категорії, що розкривають зв”язки детермінації : причина і наслідок, необхідність та випадковість, можливість і дійсність.
- •27. Причина и следствие, их взаимосвязь.
- •60.Сутність наукового методу. Класифікація наукових методів пізнання.
- •61.Загальна характеоистика методів емперичного рівня пізнання.
- •62.Методи теоретичного пізнання їх загальна характеристика.
- •63.Філософська методологія та її значення для розвитку науки.
- •64.Соціальна філософія, її предмет і функції. Специфіка соціального пізнання.
- •65. Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи.
- •66.Сутність матеріалістичного розуміння суспільного розвитку. Категорії “суспільне буття” , “суспільна свідомість”.
- •67. Суспільне буття, як діяльність. Різновиди людської діяльності.
- •68. Матеріальне виробництво як основа існування і розвитку суспільства. Поняття способу виробництва.
- •69. Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку.
- •70. Поняття суспільно-єкономічної формації і його значення для наукової періодизації історичного процессу.
- •71.Базис і надбудова, їх діалектичний вза’ємозв’язок.
- •72.Соціальна структура суспільства.
- •73. Історичні форми спільності людей: рід, плем’я, народність, нація.
- •74. Поняття політичної системи суспільства. Місце і роль держави, політичних партій і громадських організацій в розвитку суспільства.
- •75. Держава її походження і сутність.
- •76. Історичні типи держави, форми правління і державного устрою.
- •77. Джерела, рушійні сили та суб”єкти суспільного розвитку.
- •78.Проблема суб’єкта історичного процессу. Роль народу і особистості в історії.
- •79.Суспільний прогрес та його критерії.
- •80. Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість та їх структура. Суспільна псиологія та ідеологія, їх роль у розвитку суспільства.
- •81. Суспільна та індивідуальна свідомість і її взаємозв”язок.
- •82. Політична свідомість та її роль у житті суспільства. !!!у жени!!!
- •83. Людина як мета і вища цінність історичного розвитку.
- •84.Цінності в житті людини і суспільства. Соціальні норми і життєва позиція особистості.
- •85.Історична необхідність і свобода особистості.
- •86.Культура як міра розвитку людства. Культура і цивілізація.
- •87.Соціальний прогноз і глобальні проблемми сучасності.
- •88.Діалектика класового, національного і загальнолюдського у розв’язанні глобальних проблемм сучасності.
- •89.Гуманістична місія соціального прогнозування.
- •90.Майбутнє людства і реальний історичний процесс.
- •61.Загальна характеристика методів емпірічного рівня пізнанняю
- •62.Методи теоретичного пізнання їх загалльна характеристика.
19.Проблема сутності буття і пізнання філософського вчення б.Спінози
З точки зору Б. Спінози (1632 - 1667 рр.), світ – це нескінченна природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку наукової філософії.
Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзміу Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов'я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиціях гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення в усієї матерії, в тому числі й неживої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.
20. Ідеалістична філософія XVIII ст. Г.Лейбніц, Дж.Беркалі
Джордж Беркли (1685-1753)—английский философ,субъективный идеалист.С 1734 года епископ в Клойне,Ирландия.Основной труд—«Трактат о началах человеческого знания».
Исходя из того,что человек непосредственно воспринимает только свои «идеи» (ощущения),Беркли пришел к выводу,что существование вещей состоит в их воспринимаемоти (esse est percipi).Идеи,по Беркли,пассивны,они воспринимаются бестелесной субстанцией,душой,которая активна и может порождать идеи.Он признает множество духовных субстанций,а так же существование «бесконечного духа»,бога.Идеи потенциально существуют в божетсвенном уме,но актуальное существование они получают в человеческом разуме.
Позже Беркли переходит на близкие неоплатонизму объективно-идеалистические позиции,признав вечное существование идей в уме бога.С целью опровергнуть атеизм и материализм,Беркли подвергает критике понятие материи,как якобы внутренне противоречивое и бесполезное для познания.Основа его критики материи—идеалистический номинализм.Беркли опровергает локковскую теорию первичных и вторичных качеств(см.билет 10),объявляя все качества субъективными.Отрицая мировозренческое значение науки ,Беркли считал задачей ученого «научиться понимать язык творца,а не притязать на объяснение только своими телесными причинами» .С этих позиций он опровергает ньютоновскую теорию абсолютного пространства,выступает против теории тяготения,считая её учением о естественном движении материальных тел,тогда как сам Беркли признавал только движение духовных субстанций.
Со второй половины XIX века начинается оживление философии Беркли и заимствование её многими школами идеализма:имманентной школой,прагматизмом и т.д.
Лейбниц Готфрид Вильгельм
(1646-1716)
Немецкий философ,объективный идеалист.Был первым президентом Берлинской Академии Наук.Лейбниц объединял знания математики (один из изобретателей дифференциального исчесления),физики (предвосхитил закон сохранения энергии);кроме того теолог,биолог,историк.
Философию Лейбница следует рассматривать как попытку синтеза идей механистического материализма (Декарт,Гоббс) и аристотелевско-холастического учения об активных субстанцианальных формах.При объяснении действительности он стремился объединить механический принцип с учением о монадах,изложенным в его «Монадологии». Монады,по Лейбницу,представляют собой неделимые духовные субстанции,из которых складывается вся вселенная.Число монад бесконечно, каждая из них обладает восприятием и стремлением.
Лейбниц был одним из основоположников немецкой идеалистической диалектики.Через теологию он подошел к принципу неразрывной связи материи и движения.Однако в объяснении движения Лейбниц впадал в противоречие:монады,по его мнению,не взаимодествуют друг с другом ,и вместе с тем образуют единый развивающийся и движущийся мир,который регулируется предустановленной гармонией,зависящей от высшей монады (абсолюта ,бога).Понятие предустановленной гармонии стало основой наиболее реакционной части философии Лейбница—его теодицеи.
Теория познания Лейбница—идеалистический рационализм-направлена против сенсуализма и эмпиризма Локка(см.билет 10).К положению Локка «Нет ничего в уме,чего не было бы в чувстве»,Лейбниц добавил -- «кроме самого интеллекта ».Не разделяя мнения Локка,что ум—гладкая доска (tabula rasa),отрицая чувственный опыт,как источник всеобщности и необходимости знания,Лейбниц утверждал,что таким источником может быть только разум,и что душа искони содержит в себе начала различных понятий и положений,которые только пробуждаются внешними объектами.
По существу он изменил декартово представление о врождённых идеях(см билет 9),которые,по Лейбницу,заключены в разуме,подобно прожилкам камня в глыбе разума. Критерием истинности от считал ясность,отчетливость и непротиворечивость знания.В соответствии с этим для проверки истин разума,по Лейбницу достаточны законы аристотелевской логики(тождества,противоречия и исключенного третьего),для проверки "истин факта" необходим закон достаточного основания.
Лейбница считают основоположником математической логики.
