Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Национальный Университет Одесская юридическая академия

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

шпори на фінансове.docx

Скачиваний:

Добавлен:

18.12.2018

Размер:

131 Кб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 44

1) Універсальні — виконують будь-які банківські операції на грошовому ринку;

2) спеціалізовані — виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку (у разі, якщо більше 50% його активів є активами одного типу; банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб):

а) ощадні;

б) інвестиційні;

в) іпотечні;

г) розрахункові (клірингові);

3) За формою власності:

а) акціонерні товариства;

б) товариства з обмеженою відповідальністю;

в) кооперативні;

г) державні.

Банки самостійно визначають напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Вони мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Держава та НБУ не відповідають за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави та НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором.

Перший рівень Національний банк України є юридичною особою, основною функцію якої є забезпечення стабільності грошової одиниці (ст. 99 Конституції України). Статутний капітал Національного банку України у розмірі 10 млн грн є загальнодержавною власністю. Банк функціонує економічно як самостійна державна установа, здійснює видатки, зазвичай, за рахунок своїх доходів.

Серед основних функцій, закріплених ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», можна назвати такі:

1) визначає та проводить грошово-кредитну політику на підставі загальнодержавної програми економічного розвитку, затвердженої Верховною Радою України;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків та інших кредитних установ правила проведення банківських операцій,

Керівними органами Національного банку України є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ. Так, відповідно до ст. 85 Конституції України Голову НБУ призначає на посаду та звільняє з посади Верховна Рада України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України.

2 рівень Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут державного банку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України. Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депутати України, представники органів виконавчої влади та інші особи, що відповідають вимогам, зазначеним у Законі. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку — п’ять років.

30. Правовий статус Національного банку України.

Перша і центральна ланка банківської системи - Національний банк України. У правовій літературі сформувалася позиція відносно його ролі та функцій. Вважається, що він повинен бути:

1. Єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золотовалютні резерви.

2. Банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери.

3. Органом стабільності національної грошової системи.

4. Кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів.

5. Органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній Кредитній системі.

Вказаним ознакам відповідає Національний банк України. Національний банк України представляє інтереси держави в центральних банках других країн, міжнародних банках та фінансово-кредитних організаціях. Відповідно до ст. 2 Закону України „Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції і повноваження якого визначено Конституцією України та іншими законами України.

Стаття 99 Конституції України визначає основну функцію і призначення Національного банку України - забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Забезпечення стабільності національної валюти є прерогативою Національного банку України й саме тому особливого значення набуває закріплення його правового статусу, який би забезпечував ефективну реалізацію центральним банком його основної та інших функцій.

Відповідно до Закону України „Про Національний банк України" ст.7 до таких інших функцій відносить наступні, встановлюючи, що:

- Національний банк відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

- монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

- встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

- здійснює банківське регулювання та нагляд;

- веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

Правовий статус центрального банку як системна категорія поряд із функціональною характеристикою включає також передбачену нормами права

спеціальну правоздатність суб' єкта права в питаннях відання, а також його повноваження, що, враховуючи публічні функції Національного банку, становлять його компетенцію.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене в ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Застосування терміну „особливий центральний орган державного управління" під час характеристики Національного банку України викликає у науковців ряд зауважень. Так, В.Кротюк вважає використання вказаного терміна не зовсім вдалим, оскільки поняття системи державного

управління, яке дається у Концепції адміністративної реформи в Україні, включає як суб'єктів управління органи виконавчої влади, що може давати основу для віднесення центрального банку до виконавчої гілки влади.

31. Банківське регулювання і банківський нагляд.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. У даному випадку Закон встановлює, що банківський нагляд є однією із функцій банківського регулювання. Основною метою банківського регулювання та нагляду відповідно до ст. 55 Закону України „Про Національний банк України" є безпека й фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів

Банківське регулювання в Україні здійснює Національний банк України, оскільки виключно цей державний орган наділено спеціальною компетенцією в сфері управління банківською системою. Законодавство визначає форми банківського регулювання. Відповідно до ст. 66 Закону України „Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснює Національний банк України в таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їхньої діяльності;

2) встановлення вимог і обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

Нагляд поширено на всі банки, їхні підрозділи, афілійовані і споріднені особи на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотримання Закону України „Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності. Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами. У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки. Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.

32. Правові основи грошового обороту

Грошовий оборот як правова категорія є врегульованою правовими нормами сукупністю суспільних відносин, у межах яких відбувається безперервний процес руху грошей у готівковій і безготівковій формах. Запропоноване визначення категорії "грошовий оборот" передбачає необхідність аналізу його змісту та структури. Розглядаючи специфіку руху грошей на різних стадіях суспільного відтворення й у різних формах, слід підкреслити його головну особливість - єдність грошового обороту. Безумовно, це не означає, що принципові особливості руху грошей у готівковій і безготівковій формах відходять на другий план. Єдність грошового обороту потрібно розглядати як одну з головних методологічних засад і економічного, і правового дослідження цього суспільного явища. Щодо співвідношення готівкового обігу і безготівкового обороту, то розходження є усередині єдності.

Головним елементом цієї категорії є суспільні відносини між учасниками грошового обороту з приводу руху грошових коштів у готівковій та безготівковій формах.

При визначенні структури грошового обороту слід виділити й основні критерії. Такими взаємопов’язаними критеріями є юридичні особливості правовідносин, об’єктом яких виступають гроші, а також сфера реалізації цих правовідносин.

Одним із секторів грошового обороту є горизонтальний сектор. Його становлять обмінні відносини у сфері господарської діяльності при здійсненні товарно-грошових і нетоварних операцій. Рівність суб’єктів цих відносин - специфічна ознака горизонтального сектора грошового обороту. За юридичною характеристикою ці відносини диспозитивні, оскільки виникають відповідно до волевиявлення суб’єктів.

Інший сектор включає сукупність відносин, що опосередковують безеквівалентний і безповоротний рух грошей. Цей сектор можна назвати бюджетно-податковим, одним із суб’єктів правовідносин у якому обов’язково виступає держава в особі уповноваженого органу. Це правовідносини "влад-підпорядкування", вони виникають у зв’язку з виконанням одним із суб’єктів обов’язку, встановленого імперативними правовими нормами. Наприклад, виконання податкового обов’язку зумовлює безеквівалентний і безповоротний рух грошових коштів від платника податків до відповідного бюджету чи державного цільового фонду. У самому понятті податку закладено ознаки, ідентичні особливостям цього сектора грошового обороту. Рух грошових коштів у процесі бюджетного фінансування також позбавлений ознаки еквівалентності й поворотності. Особливості бюджетно-податкового сектора грошового обороту зумовлює сфера його реалізації — фінансова діяльність держави.

Значними у структурі грошового обороту є розрахункові відносини, що виникають між їх учасниками з приводу передачі (перерахування) певних грошових сум. Визначення термінів "безготівкові розрахунки" та "готівкові розрахунки" дають нормативно-правові акти Національного банку України.

розрахункові правовідносини виникають щоразу, коли законом чи договором встановлюється обов’язок конкретного суб’єкта щодо здійснення грошового платежу. Такий обов’язок може виникати на підставі: а) закону (сплата податків, зборів, інших обов’язкових платежів); б) рішення державного органу (наприклад, справляння адміністративного штрафу, пені у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання); в) договору (перерахування грошової суми контрагента в цивільно-правових зобов’язаннях або виплата заробітної плати працівникові відповідно до умов трудового договору). Водночас підставою виникнення розрахункових правовідносин може бути й волевиявлення одного із суб’єктів, спрямоване на перерахування певної грошової суми на користь іншого суб’єкта.

Розрахункові відносини охоплюють дві сфери грошового обороту: готівкову і сферу безготівкових розрахунків. ". Отже, розглядаючи розрахункові правовідносини, варто підкреслити, що ці правовідносини виникають не тільки при здійсненні безготівкових розрахунків. Визначальним моментом для констатації розрахункових правовідносин є наявність зв’язку між його суб’єктами - платником і одержувачем із приводу перерахування визначеної грошової суми. Наявність у суб’єктному складі’ цих правовідносин установи банку варто розглядати як специфічну і конститутивну ознаки системи безготівкових розрахунків, як підсистеми розрахункових правовідносин.

33. Грошова система України.

Грошова система України функціонує відповідно до закону про Національний банк України. Офіційною грошовою одиницею (валютою) є гривня.Співвідношення між гривнею і золотом Законом не встановлено. Офіційний курс гривні до іноземних грошових одиниць визначається НБУ і

публікується в пресі. Фіксований масштаб цін відсутній. Видами грошей, що мають законну платіжну силу, є банкноти і металеві монети, що

забезпечуються всіма активами Національного банку. Крім готівки

функціонують і безготівкові гроші (у виді засобів на рахунках у

кредитних установах). Виключним правом емісії готівки, організації і

їхнього обертання і вилучення володіє НБУ. На Національний банк України покладені такі обов'язки:

прогнозування й організація виробництва, перевезення і збереження

банкнот і монет, а також створення їхніх резервних фондів;

установлення правил збереження, перевезення й інкасації готівки для

кредитних організацій;

визначення ознак платоспроможності грошових знаків і порядку заміни і

знищення ушкоджених;

розробка порядку ведення касових операцій для кредитних організацій;

визначення правил, форми, термінів і стандартів здійснення безготівкових

розрахунків;

ліцензування розрахункових систем кредитних установ.

З метою регулювання економіки НБУ залучає такі інструменти: ставки

облікового відсотка; норми обов'язкових резервів кредитних установ;

операції на відкритому ринку; здійснює регламентацію економічних

нормативів для кредитних заснувань.Для здійснення касового обслуговування кредитних заснувань, a також інших юридичних осіб, на території України створюються розрахунково-касові центри при територіальних головних управліннях НБУ. Ці центри формують оборотну касу по прийомі і видачі готівки, a також резервні фонди грошових банківських квитків і монет.Резервні фонди являють собою запаси не випущених в обіг банкнот і монет у сховищах НБУ і мають важливе значення для організації і централізованого регулювання касових ресурсів. Залишок готівки в оборотній касі лімітується і при перевищенні ліміту надлишки грошей передаються з оборотної каси в резервні фонди. Об'єктивна потреба в резервних фондах обумовлена необхідністю: задоволення потреб економіки в готівці; відновлення грошової маси в обігу в зв'язку з приходом у негодність окремих банкнот; підтримки обов'язкового покупюрного складу грошової маси в цілому по країні і регіонам; скорочення витрат на перевезення і збереження грошових знаків. Готівка випускаються в обіг на основі емісійного дозволу - документа, що дає право НБУ підкріплювати

оборотну касу за рахунок резервних фондів грошових банкнот і монет

34. Поняття та зміст грошового обороту

Грошовий оборот як правова категорія є врегульованою правовими нормами сукупністю суспільних відносин, у межах яких відбувається безперервний процес руху грошей у готівковій і безготівковій формах.З урахуванням економічних особливостей руху грошових коштів слід визначити зміст грошового обороту як правової категорії. Головним елементом цієї категорії є суспільні відносини між учасниками грошового обороту з приводу руху грошових коштів у готівковій та безготівковій формах.

Одним із секторів грошового обороту є горизонтальний сектор. Його становлять обмінні відносини у сфері господарської діяльності при здійсненні товарно-грошових і нетоварних операцій. Рівність суб’єктів цих відносин - специфічна ознака горизонтального сектора грошового обороту. За юридичною характеристикою ці відносини диспозитивні, оскільки виникають відповідно до волевиявлення суб’єктів.

Інший сектор включає сукупність відносин, що опосередковують безеквівалентний і безповоротний рух грошей. Цей сектор можна назвати бюджетно-податковим, одним із суб’єктів правовідносин у якому обов’язково виступає держава в особі уповноваженого органу. Це правовідносини "влад-підпорядкування", вони виникають у зв’язку з виконанням одним із суб’єктів обов’язку, встановленого імперативними правовими нормами. Наприклад, виконання податкового обов’язку зумовлює безеквівалентний і безповоротний рух грошових коштів від платника податків до відповідного бюджету чи державного цільового фонду. У самому понятті податку закладено ознаки, ідентичні особливостям цього сектора грошового обороту. Рух грошових коштів у процесі бюджетного фінансування також позбавлений ознаки еквівалентності й поворотності. Особливості бюджетно-податкового сектора грошового обороту зумовлює сфера його реалізації — фінансова діяльність держави.

Розрахункові відносини охоплюють дві сфери грошового обороту: готівкову і сферу безготівкових розрахунків. Підтвердженням цієї позиції може бути конструкція розрахункових правовідносин, наведена у п. 2.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637: "Підприємства(підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів". Отже, розглядаючи розрахункові правовідносини, варто підкреслити, що ці правовідносини виникають не тільки при здійсненні безготівкових розрахунків. Визначальним моментом для констатації розрахункових правовідносин є наявність зв’язку між його суб’єктами - платником і одержувачем із приводу перерахування визначеної грошової суми. Наявність у суб’єктному складі’ цих правовідносин установи банку варто розглядати як специфічну і конститутивну ознаки системи безготівкових розрахунків, як підсистеми розрахункових правовідносин.

Готівковий обіг не можна зводити лише до готівкових розрахунків. За поняттям готівкового обігу, наведеним в Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, це обіг у готівковій формі законних платіжних засобів (банкнот та розмінної монети), які обслуговують потреби економіки країни. Отже, обсяг поняття "готівковий обіг" охоплює відносини, прямо не пов’язані зі здійсненням готівкових розрахунків. Приміром, виготовлення, інкасація, перевезення, зберігання грошових знаків передбачає їх рух, але при цьому готівка не виконує функції засобу платежу, тому ці відносини не є розрахунковими.

35. Правове регулювання готівкових розрахунків.

Наявний грошовий обіг в країні організовується державою в особі центрального (національного) банку. Частково готівкові гроші спрямовуються на обслуговування міжбанківських розрахунків, але в основному вони видаються юридичним і фізичним особам. Відповідно до законодавства діяльність по організації і управлінню наявним грошовим обігом здійснюється в централізованому порядку Національним банком України

Відповідно до Положення підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов' язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.

Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України.

Постановою Правління Національного банку України № 32 від 09.02.2005 року „Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку" встановлено граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами відповідно до пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 40/ 10320 (далі - Положення), у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.

Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки).

Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.

36. Правове регулювання безготівкових розрахунків.

Принциповою особливістю безготівкових розрахунків (на відміну від готівкових) є те, що обов’язковим учасником цих розрахункових відносин виступає банк (або кілька банківських установ). Безготівкові розрахункові відносини є самостійними грошовими відносинами за двома підставами: по-перше, до розрахунків залучається банк, внаслідок чого не збігаються суб’єкти основних економічних відносин і суб’єкти, що беруть участь у розрахунках; по-друге, грошові відносини як допоміжна і складова функція основних економічних відносин відокремлюються від нього за допомогою спеціальної правової регламентації1.

Відповідно до ст. 40 Закону "Про Національний банк України" Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків рахунки, передбачені Інструкцією про порядок відкриття, використання і заіфиття рахунків у національній та іноземних валютах, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. №492.

Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до зазначеного вище переліку документів мають подати: копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що видав його, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку; копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює, що для здійснення розрахункових операцій можуть застосовуватись такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив. Крім того, документи можуть надаватися на паперових носіях та в електронному вигляді.

Як уже зазначалося вище, грошовий оборот мас певну структуру, залежно від юридичних особливостей відповідних правовідносин, а також сфери їх реалізації. Слід звернути увагу на особливості участі банківських установ у відносинах, пов’язаних із рухом грошових коштів у процесі формування державних грошових фондів.

При сплаті податків і зборів у безготівковому порядку платник податків надсилає до установи банку платіжну вимогу на суму відповідного обов’язкового платежу. При цьому за своєчасного виконання платником податків податкового обов’язку може виникнути ситуація, коли фактичне надходження сплачених коштів до відповідного бюджету або державного цільового фонду відбувається після закінчення встановленого законодавством терміну сплати цих платежів.

37. Правове регулювання валютних відносин

Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з її роллю в розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення і використання необхідних суспільству

валютних фондів.В Україні до таких фондів належать Державний валютний фонд,республіканський (Автономної Республіки Крим) валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб. Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать.

Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і контролю” Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду:

— за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків,затверджених Верховною Радою України;

— шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку.

— шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

— за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством. х надходжень, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до вищенаведеної статті Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на

міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших

надходжень, передбачених чинним законодавством, і виступають розпорядниками коштів цих фондів.

Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.

Під механізмом правового регулювання валютних відносин слід розуміти сукупність взятих у своїй органічній єдності та взаємозв'язку правовихзасобів, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини, пов'язані з утворенням, розподілом і використанням валютних фондів. Цей механізм має деякі риси, які визначаються предметом та методом регульованих суспільних відносин. Особливістю механізму правового регулювання валютних відносин як специфічного різновиду фінансових є їх особлива владно-майнова природа,яка визначається розробленою державою моделлю функціонування

національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України.

З боку держави для регулювання валютних відносин, як і в цілому для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити як режимвалютних обмежень.Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинами. Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями

Національному банку, ліцензуванні валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку.

38. Загальна характеристика валютного правовідношення.

Валютне право України - це сукупність норм, переважно фінансово-правового характеру, які регулюють валютні відносини, що виникають у процесі функціонування валютної системи України.

Об' єктом регулювання валютного права є валютні правовідносини.

Валютні правовідносини - врегульовані нормами права суспільні відносини, які складаються під час проведення суб' єктами операцій по обігу валюти та валютних цінностей, а також в процесі державного регулювання такої діяльності та здійсненні уповноваженими органами контролю за нею.

Валютні правовідносини є окремим самостійним видом фінансових відносин. За своєю сутністю вони належать до фінансових, оскільки здійснюються у фінансовій сфері та базуються на принципах, властивих фінансовому праву України. Але дані відносини виникають виключно з приводу обігу валюти та валютних цінностей. Валюта належить до особливого виду грошових цінностей і саме це визначає основну особливість валютних правовідносин.

Валютні відносини можуть виникати як з приводу здійснення валютних операцій суб' єктами, так і в сфері функціонування уповноважених державних органів щодо валютного регулювання та валютного контролю. Отже, за своїм змістом валютні відносини бувають двох видів: економічні - складаються, наприклад, при переміщенні юридичними і фізичними особами валюти через митний кордон України, її пересиланні, здійсненні розрахунків у іноземній валюті, проведенні конверсійних, кредитних та інших валютних операцій. А також вони є управлінськими, бо виникають при здійсненні валютного регулювання та валютного контролю уповноваженими органами держави, зокрема, при видачі ліцензій Національним банком України комерційним банкам на здійснення операцій з валютними цінностями, проведенні перевірок валютної дисципліни суб' єктів валютного ринку України тощо.

Дані відносини виникають на двох рівнях - між рівноправними суб' єктами - юридичними і фізичними особами (резидентами та нерезидентами України щодо відкриття банківських рахунків, здійснення депозитних валютних операцій, пересилання грошових коштів) та між сторонами, які функціонують на основі підпорядкованості (НБУ та комерційні банки щодо обов' язковості отримання ліцензій для здійснення валютних операцій, фізичні чи юридичні особи та державні органи щодо необхідності дотримання норм валютного законодавства тощо). Тому, залежно від суб'єктного складу, валютні відносини поділяються на горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні -відносини самостійних непідвладних один одному суб' єктів валютного ринку, вертикальні - відносини, засновані на імперативності та підпорядкованості одного суб' єкта іншому, наділеному владними повноваженнями.

Валютне правовідношення має внутрішню структуру, яка складається з трьох елементів - об' єкта, суб' єктів та змісту.

Об' єктами валютних правовідносин є валюта та валютні цінності, суб' єктами - фізичні та юридичні особи, а також уповноважені державні органи, на які покладено виконання функцій у галузі валютного регулювання та валютного контролю, а змістом - права та обов' язки суб'єктів, які виникають при здійснені ними валютних операцій на валютному ринку України. Що ж до держави та уповноважених державних органів, то змістом правовідносин за їхньою участю є відносини з валютного регулювання та валютного контролю.

39. Об'єкт валютних правовідносин.

Об'єктами правовідносин зазвичай вважають певні блага, з приводу яких суб' єкти вступають у відповідні правовідносини. Об' єктом валютних правовідносин, таким чином, виступають валютні цінності.

Згідно ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" до валютних цінностей належать:

1) валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та інших форм, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

2) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України;

3) іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Перелік іноземних валют міститься у Класифікаторі іноземних валют та банківських металів, затвердженому постановою Правління НБУ від 04.02.1998 р. №34;

4) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

5) банківські метали - золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Грошовою одиницею України згідно ст.99 Конституції України є гривня. На підставі ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено законодавством України. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України.

40. Суб'єкти валютних правовідносин.

Суб'єктами валютних правовідносин є фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи (підприємства, господарські товариства, уповноважені комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи), державні органи (НБУ, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба України), органи місцевої влади та самоуправління, а також держава Україна.

На підставі ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" суб'єкти валютних правовідносин - фізичні та юридичні особи можуть бути двох видів -резиденти та нерезиденти. До резидентів належать:

1) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, які тимчасово перебувають за кордоном;

2) юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

3) дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Коло нерезидентів складають:

1) фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, які тимчасово перебувають на території України;

2) юридичні особи, суб' єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб' єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб' єктів підприємницької діяльності України;

3) розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Фізичні особи можуть бути суб' єктами валютного права як з отриманням статусу приватного підприємця, так і без набуття такого. Якщо громадянин України або іноземець не має статусу фізичної особи-підприємця, він набуває здатності брати участь у валютних правовідносинах з досягненням 18-ти літнього віку. Правовий статусу підприємця фізична особа набуває з моменту здійснення державної реєстрації та отримання відповідного свідоцтва, в порядку, передбаченому чинним цивільним законодавством.

Як підприємці, так і особи без такого статусу можуть укладати договори купівлі-продажу валюти та валютних цінностей, відкривати валютні рахунки в уповноважених банках та здійснювати операції по даних рахунках.

Суб' єктами валютних відносин виступають також уповноважені органи державної влади - Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, НБУ, інші державні органи та органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами валютних відносин є також місцеві органи влади та самоврядування. Так, до сфери компетенції Верховної Ради Автономної Республіки Крим належать створення валютних фондів, затвердження положень про них, також звітів про використання зазначених фондів (п.10 ст.9 Закону України „Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим").

Місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевих рад мають право формувати місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів місцевих бюджетів у межах, затверджених місцевими радами, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, та здійснювати розпорядження цими валютними фондами.

Самостійним суб' єктом валютного права виступає держава Україна. Особливість правового статусу держави у валютних відносинах обумовлена наявністю суверенітету та владних повноважень. Держава визначає правовий статус інших суб'єктів, а також і свій власний правовий статус шляхом прийняття нормативно-правових актів. Отже, Українська держава є владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), що має суверенітет у проведенні власної внутрішньої та зовнішньої валютної політики.

41. Валютне регулювання та валютний контроль.

Валютне регулювання - це діяльність уповноважених державних органів, спрямована на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку, визначення порядку проведення операцій з валютними цінностями та міжнародних розрахунків, а отже, на регламентацію державної валютної політики України.

За своїм змістом валютне регулювання передбачає видання компетентними державними органами нормативно-правових актів, що стосуються принципів, порядку, умов та строків здійснення валютних операцій, визначення курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті, порядку вивезення та ввозу іноземної валюти, режиму здійснення іноземних інвестицій, підстав та процедури притягнення осіб, винних у порушенні норм валютного законодавства, до відповідальності.

Валютне регулювання також має своїм завданням визначення правового положення, повноважень і функцій державних органів в сфері валютного регулювання та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями. Окремим завданням валютного регулювання є підтримання стабільного курсу національної валюти та національного платіжного балансу, а також забезпечення стабільності надходження іноземної валюти на національний валютний ринок та захист іноземних інвестицій.

Валютне регулювання здійснюється одночасно на двох рівнях: внутрішньому та зовнішньому. Зовнішнє або міжнародне валютне регулювання сприяє розвитку зовнішньої торгівлі та державного фінансового співробітництва, стабілізації валют, підвищенню рівня їх конвертованості, підтриманню рівноваги платіжних балансів країн. Воно здійснюється уповноваженими міжнародними фінансово-кредитними організаціями (Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку тощо).Внутрішнє валютне регулювання, в свою чергу, здійснюється компетентними органами держави з метою здійснення контролю за внутрішніми і зовнішніми валютно-фінансовими потоками, проведенням моніторингу й регулювання стану внутрішнього валютного ринку України.

Елементами внутрішнього валютного регулювання виступають, зокрема, органи, що здійснюють валютне регулювання, валюта та валютні цінності, порядок здійснення валютних операцій, міжнародних розрахунків, валютних обмежень, курс національної валюти, валютні фонди та резерви, порядок проведення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Однак, для здійснення операцій з валютою та валютними цінностями банкам додатково необхідно отримати письмовий дозвіл від НБУ на право здійснення валютних операцій.

Наступним механізмом валютного регулювання, що використовується Національним банком України, є валютні інтервенції. Валютні інтервенції - це здійснення НБУ операцій з купівлі-продажу іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці - гривні.

Окремим видом фінансового контролю виступає валютний контроль. Валютний контроль - це система заходів, які здійснюються уповноваженими суб' єктами (державними органами та уповноваженими банками) та спрямовуються на забезпечення дотримання суб'єктами валютних правовідносин валютної дисципліни під час проведення валютних операцій.

Основними завданнями валютного контролю є забезпечення проведення перевірок діяльності учасників валютних правовідносин та дотримання ними норм валютного законодавства при проведенні валютних операцій, а також виявлення випадків валютних правопорушень, їх своєчасне усунення та застосування до правопорушників заходів впливу.

Об' єктом валютного контролю, виступають таким чином, валютні операції резидентів та нерезидентів України. Також згідно ст.12 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валютному контролю підлягають і зобов'язання щодо декларування валюти та валютних цінностей.

42. Порядок здійснення окремих видів валютних операцій..

Валютні операції - це дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов' язків при здійсненні дій з валютою та валютними цінностями.

За допомогою валютних операцій опосередковуються дії суб'єктів щодо набуття та припинення права власності на валюту і валютні цінності, їх розміщення, надання чи отримання послуг по обслуговуванню рахунків у валюті та валютних цінностях, а також використання валюти як засобу платежу.

Валютні операції виконуються НБУ, уповноваженими комерційними банками та фінансово-кредитними установами. Обов' язковою умовою здійснення валютних операцій комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами є наявність банківської ліцензії та отримання письмового дозволу НБУ на право здійснення операцій з валютою та валютними цінностями.

Згідно ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", до видів валютних операцій належать:

1) операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2) операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

3) операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Здійснення розрахунків у іноземній валюті.

Іноземна валюта є законним засобом платежу при розрахунках резидентів та нерезидентів, що здійснюються через уповноважені банки. Для реалізації розрахунків суб' єкт повинен мати поточний валютний рахунок. Порядок відкриття банками рахунків в іноземній валюті регулюється „Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003р.

Відповідно до ст.1 вищезазначеного Закону, виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ.

Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту їх зарахування на валютні рахунки резидентів (ст.3 Закону).

Порушення резидентами 90-денного терміну, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми не одержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

У разі порушення резидентами 5-денного терміну, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5-ти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Операції купівлі та продажу іноземної валюти.

Згідно ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" торгівля іноземною валютою на території України юридичними особами (резидентами і нерезидентами) здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою. Дані валютні операції здійснюються виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Підставою для купівлі іноземної валюти при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи: зовнішньоторговельний договір; вантажна митна декларація; акт приймання-передачі, акт виконаних робіт (наданих послуг); документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо); довідка державної податкової адміністрації (інспекції) із зазначенням суми іноземної валюти, що купується, та інформації про поточний рахунок в іноземній валюті.

Підставою для купівлі іноземної валюти для виконання власних зобов'язань банків є: виписка з кореспондентського рахунку банку (про здійснення розрахунку відповідної міжнародної платіжної системи з банком за операціями з платіжними картками), заявка банку (для закриття відкритої валютної позиції банку).

43. Відповідальність за порушення фінансового законодавства

відповідальність за порушення фінансового законодавства слід розглядати як комплексну категорію, яка включає відносно відокремлені блоки, залежно від інституційної належності фінансово-правових норм, що порушуються під час вчинення протиправного діяння в сфері фінансової діяльності держави. Такими блоками, зокрема, є: відповідальність за порушення бюджетного законодавства, передбачена главою 18 Бюджетного кодексу України; відповідальність за порушення податкового законодавства (до прийняття Податкового кодексу механізм реалізації відповідальності за податкові правопорушення закріплено в Законі України «Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Законі України «Про державну податкову службу в Україні», Кодексі України про адміністративні правопорушення та інших нормативних актах. Як окремі елементи можна розглядати відповідальність за порушення правил здійснення розрахункових операцій із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, передбачену Законом «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідальність за порушення встановленого порядку обігу готівки відповідно до Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», відповідальність за порушення валютного законодавства, встановлену Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства.

Кожен із зазначених елементів має специфіку, зумовлену характером відносин у окремих сегментах фінансової діяльності. Але разом з тим їм усім притаманні обов' язкові ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому:

а) підставою відповідальності є вчинення правопорушення;

б) відповідальність за порушення фінансового законодавства виступає як форма реалізації державного примусу за порушення приписів фінансово-правових норм;

в) полягає у застосуванні до правопорушника негативних наслідків, передбачені санкціями фінансово-правових норм, які мають майновий характер і виражені переважно в грошовій формі.

В юридичній науці загальноприйнятим є підхід до визнання правопорушення як підстави для юридичної відповідальності. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Підставою адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (проступок), поняття якого сформульовано в ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином, для кожного виду юридичної відповідальності головним, системоутворюючим елементом виступає саме поняття відповідного правопорушення.

Об'єктивна сторона фінансового правопорушення характеризує його зовнішній прояв. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є діяння в формі дії (активної поведінки) або бездіяльності (пасивної поведінки). Закріплення об' єктивної сторони правопорушення є практичною стороною реалізації його протиправності. Діяння завжди описується законодавцем у диспозиції фінансово-правової норми або безпосередньо випливає з її змісту. Зокрема, об' єктивна сторона бюджетного правопорушення, передбаченого ст. 119 Бюджетного кодексу України, полягає в нецільовому використанні бюджетних коштів, тобто витрачанні їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису. Основною ознакою об' єктивної сторони значної кількості порушень фінансового законодавства є протиправна бездіяльність. Це зумовлено тим, що зобов' язані суб' єкти фінансових правовідносин не виконують власні обов' язки. Наприклад, змістом податкового обов' язку в широкому сенсі є обов' язок платника податків вести податковий облік, своєчасно й у повному обсязі сплачувати податки та збори (обов' язкові платежі), а також подавати до податкового органу податкову звітність. Тому в разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф (п. 17.1.7 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Бездіяльність, що полягає в невиконанні резидентами вимог щодо порядку й строків декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, передбачених ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» тягне за собою накладення штрафу згідно з Положенням про валютний контроль, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 року № 49.

Окремо слід виділити відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Бюджетні правовідносини нерозривно пов' язані с грошовою та фінансовою системою держави та виступають одним Ії основних її компонентів.

Підставою відповідальності за порушення бюджетного законодавства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформульовано в ст. 116 Бюджетного кодексу України: «бюджетним правопорушення визначається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету».

44. Теоретичний аспект відповідальності за порушення фінансового законодавства.

фінансове правопорушення - це протиправна, винна дія або бездіяльність, яка посягає на встановлений державою порядок здійснення фінансової діяльності та викликає застосування юридичних санкцій. При цьому встановлення адміністративної відповідальності за порушення в сфері фінансів має за мету захист інтересів держави у правовідносинах, які пов'язані з забезпеченням режиму функціонування державних грошових фондів, а також з забезпеченням економічної безпеки держави взагалі. Такі правопорушення можуть бути скоєні при здійсненні фінансової, валютної, банківській діяльності. Адміністративна відповідальність за вказані правопорушення настають у випадку, якщо вони не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Порушенню фінансового законодавства притаманні обов'язкові ознаки: 1) антисоціальний характер, що знаходить прояв у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є злочином, передбаченим Кримінальним кодексом) або суспільній шкідливості; 2) протиправність; 3) винність; 4) караність.

Антисоціальний характер є матеріальною та необхідною ознакою порушень фінансового законодавства. Діяння, що порушують норми фінансового права, чинять шкоду нормальному здійсненню фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування і підривають економічну систему держави.

Протиправність вказує на передбачуваність конкретного діяння в актах фінансового законодавства. Протиправність слід розглядати, як юридичну оцінку антисоціального характеру діяння з боку законодавця, що закріплена в нормах фінансового права. М.П.Кучерявенко вважає, що положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України щодо визначення виключно законами засад окремих видів юридичної відповідальності слід поширити також і на засади відповідальності за порушення фінансового законодавства.

Винність як ознака правопорушення вказує на наявність суб' єктивного зв' язку між протиправним діянням і його наслідками та особою, яка вчинила таку дію або бездіяльність у формі умислу чи необережності.

Караність є ознакою, яку логічно зумовлено антисоціальним характером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства та безпосередньо випливає з його протиправності.

Теоретичне дослідження правової природи порушень фінансового законодавства, а також безпосередньо практичні потреби застосування відповідальності за їхнє вчинення вимагають законодавчого закріплення об' єктивних і суб' єктивних ознак цих правопорушень. Сукупність передбачених законом юридичних ознак, які визначають вчинене діяння правопорушенням, охоплено таким теоретичним поняттям як склад правопорушення. Однак, для надання характеристики правопорушення необхідно визначати родовий об' єкт фінансових правопорушень. А при цьому слід враховувати, що система фінансового права розглядається як сукупність фінансово-правових інститутів, що охоплюють відокремлені групи специфічних фінансових правовідносин. Отже, склади фінансових правопорушень законодавчо відображені в різних галузях законодавства та передбачають відповідальність за порушення, податкового, валютного, митного, банківського, бюджетного законодавства і т.д. Внаслідок цього більш детальне розкриття складу правопорушення надається при висвітленні загальної характеристики відповідальності за порушення фінансового законодавства в п.4 цього розділу.

45. Адміністративна відповідальність за порушення фінансового законодавства.

Основний масив складів адміністративних правопорушень сконцентрований у Главі 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка має назву «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності». Деякі склади перетинають спільні проблеми на стиках фінансів, підприємництва, приватизації, обігу цінних паперів тощо. Розглянемо докладніше деякі склади адміністративних проступків щодо зазначених питань:

Статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. Безпосереднім об'єктом цього проступку є кредитно-фінансова система України в сфері законних операцій з валютними коштами. Національний банк України є головним органом валютного регулювання , він видає генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення операцій з валютними коштами. Об' єктивна сторона правопорушення може виявитись в таких незаконних (без відповідного дозволу НБУ) формах: 1) скуповування; 2) продажа; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим з моменту здійснення відповідної незаконної угоди з валютними коштами, в процесі якої відбулась їх повна або часткова передача іншій особі. Суб' єктивна сторона проступку характеризується виною в формі прямого умислу. Винна особа розуміє, що вона порушує правила про валютні операції, і бажає укласти незаконну угоду, предметом якої є валюта. Суб' єктом проступку можуть бути громадяни України (приватні та посадові особи), іноземні громадяни, особи без громадянства, які н момент здійснення проступку досягли шістнадцяти років.

Статтею 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї завідомо перекручених даних. Статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, порушення правил ведення касових операцій, перешкоджання працівникам державної контрольно-ревізійної служби у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів щодо відшкодування з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності. Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Отже, ст.164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Суспільні відносини, що встановлюють зазначений порядок, складають об' єкт посягання зазначеного проступку. З об' єктивної сторони це правопорушення може бути виражено в таких діях або бездіяльності: - не відображення в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрати та збитків;- відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням встановленого порядку;- внесення неправдивих даних в фінансову або статистичну звітність;- ненадання фінансової звітності;-несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризації грошових коштів та матеріальних цінностей; - порушення правил ведення касових операцій. Під фінансовою звітністю слід розуміти бухгалтерську звітність, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. При вивченні документів про фінансовий стан підприємства слід враховувати, що у зв' язку з прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») 05.04.2001р.

Статтею 164-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за здавання виторгу торговельними підприємствами всіх форм власності, що здійснюють реалізацію товарів за готівку, з порушенням термінів, установлених правилами розрахунків і ведення касових операцій. Зазначена норма направлена на охорону суспільних відносин, що пов' язані з виконанням вимог фінансового законодавства. Необхідність цієї норми обумовлена посиленням режиму сплати податків з діяльності торговельних підприємств, які здійснюють реалізацію товарів за готівку. Об' єктом проступку є фінансове законодавство в частині регулювання порядку здійснення розрахунків і ведення касових операцій. Предметом проступку вважають виручку, що отримана торгівельним підприємством від своєї діяльності. Об' єктивна сторона виражається в бездіяльності з боку відповідальних осіб суб' єкта підприємницької діяльності, а саме: неприйняття заходів, спрямованих на здавання виручки в банківську установу.

46. Кримінальна відповідальність за порушення фінансового законодавства.

Статтею 199 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Об' єктом злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини фінансової системи нашої держави. Деякі різновиди цього злочину мають транснаціональний характер. Кримінальне переслідування за фальшивомонетництво незалежно від національної належності підроблених грошових знаків та країни, в якій вчинено відповідний злочин, передбачено міжнародно-правовими договорами, учасницею яких є Україна. Предметом злочину є: 1) гроші; 2) державні цінні папери; 3) білети державної лотереї. Поняттям «гроші» охоплюються національна валюта України та іноземна валюта. Державними цінними паперами є облігації, казначейські зобов' язання, приватизаційні папери та векселі. Об' єктивна сторона злочину полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну або70 збуті зазначених вище предметів. Суб'єкт злочину загальний. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну підробленої національної валюти, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є злочинним лише тоді, коли ці дії вчинені з метою їх подальшого збуту. Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру, як кваліфікуючих ознак даного злочину, має здійснюватися виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину.

Статтею 200 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за підробку документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіжних карток або їх використання чи збут. Під документами на переказ слід розуміти документ в паперовому або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб' єктами переказу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші). Об'єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, який забезпечує нормальне функціонування фінансової і, зокрема, банківської системи України. Предметом злочину є: 1) документи на переказ грошових коштів; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків. Іншими засобами доступу до банківських рахунків слід вважати будь-які, крім документів на переказ та платіжних карток, документи чи предмети, із застосуванням яких особа може з відома працівників банку отримати доступ до певного банківського рахунка та можливість здійснювати операції з коштами, які знаходяться на такому рахунку. При вчиненні цього злочину придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту, використання чи збуту, його предметом є лише підроблені документи на переказ чи підроблені платіжні картки. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці; 2) придбанні; 3) зберіганні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) використанні чи 7) збуті зазначених вище предметів. Суб' єктом злочину може бути будь-яка особа віком від шістнадцяти років. Суб' єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов' язковою ознакою підробки, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, відповідних предметів злочину є мета їх збуту.

Статтею 201 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність за контрабанду, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних або вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

47. Фінансова відповідальність за порушення фінансового законодавства.

на теперішній час як практикуючи юристи, так і науковці дедалі все частіше піднімають питання щодо необхідності законодавчого введення так званої «фінансової відповідальності». Діюче законодавство містить неодноразові приклади, коли на юридичних осіб покладаються грошові санкції за порушення тих чи інших норм, а саме: податкових, бюджетних, митних, в сфері касової дисципліна і т.п. Трансформація системи фінансово-правового регулювання та інтенсивний розвиток фінансового законодавства в Україні зумовили формування значного законодавчого масиву, в якому закріплено підстави відповідальності, санкції за порушення фінансово-правових норм і визначено процесуальний порядок застосування цих санкцій. Формування зазначеного нормативного масиву відбувалося за різними напрямами. По-перше, як на рівні законів, так і підзаконних нормативних актів. По-друге, ці норми отримували різне галузеве закріплення: було встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, нецільове використання бюджетних коштів; до Кодексу про адміністративні правопорушення було включено окремі статті, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення фінансового законодавства; в Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» закріплено фінансові санкції за порушення валютного законодавства.

відповідальність за порушення фінансового законодавства виступає як форма реалізації державного примусу, що виникає в разі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає в застосуванні спеціально вповноваженими державними органами до правопорушника передбачених законом санкцій. Проаналізувавши кримінальну, адміністративну та інші галузі законодавства, якими передбачена відповідальність суб' єктів, які ведуть господарську діяльність, можна виділити основні підстави відповідальності за порушення фінансового законодавства.

В окремих статтях Бюджетного та Податкового кодексів України законодавці різних країн формулюють поняття бюджетних чи податкових правопорушень. Відповідно до ст. 116 Бюджетного кодексу України бюджетним правопорушенням визнають недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про його виконання. В Податковому кодексі Російської Федерації (ст. 106) податковим правопорушенням визнають винно вчинене протиправне (тобто те, що порушує законодавство про податки й збори) діяння (дію або бездіяльність) платника податків, податкового агента та інших осіб, за які цим Кодексом установлено відповідальність.

Яким же чином законодавець формулює склади правопорушень щодо фактів недотримання вимог фінансового законодавства і які специфічні ознаки вони мають при забезпеченні стабільної діяльності економічної системи держави в цілому? Щоб надати відповідь на це питання слід докладніше розкрити деякі теоретичні аспекти складу правопорушення. Склад правопорушення включає наступні елементи: 1) об' єкт правопорушення; 2) об'єктивна сторона правопорушення; 3) суб'єкт правопорушення; 4) суб'єктивна сторона правопорушення. Теоретично обґрунтованим підходом під час визначення об' єкта правопорушення є його диференціація на загальний, родовий і безпосередній. Загальним об' єктом фінансових правопорушень є врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави, тобто в процесі формування, розподілу й використання грошових коштів бюджетів і державних цільових фондів. Слід відзначити, що ці відносини є публічно-правовими, врегульованими імперативними фінансово-правовими нормами.

49. Завдання науки фінансового права на сучасному етапі.

На сьогодні наука фінансового права переживає період досить активного становлення. Це пов’язано, перш за все, зі зміною економічної ситуації в державі, розвитком економічних відносин ринкового типу. Крім того, актуальність науки фінансового права обумовлена зверненням юридичної практики, в основному законодавчої, до науки.

50. Правові основи страхування. Обов’язкове пенсійне страхування

Економіка - це господарська система, яка забезпечує задоволення індивідуальних і суспільних потреб людей шляхом створення та споживання життєвих благ. Як будь-яка система, економіка вимагає для успішного розвитку неперервності цього процесу. Але суспільне виробництво постійно стикається з протиріччями між елементами цієї системи, що обумовлює появу несприятливих подій, наслідком яких є майнові збитки. Необхідність попередження і відшкодування збитків, завданих несприятливими подіями, породжує в суспільстві відносини, які формують зміст економічної категорії "страховий захист". Сутність страхового захисту полягає в направленні частини валового продукту на створення страхового фонду для здійснення попереджувальних заходів щодо негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними витрат. До фондів страхового захисту відносяться централізовані резервні фонди держави, децентралізовані фонди (при самострахуванні), а також фонди, створювані методом страхування. Страхування служить для компенсації випадково виникаючих матеріальних збитків шляхом взаємних внесків багатьох осіб. Змістом страхування є система замкнених відносин між її учасниками по перерозподілу збитків від настання страхових подій як по територіальному розміщенню, так і в часі. Об'єктом страхування є формування цільових страхових фондів за рахунок грошових внесків і відшкодування з фонду можливого збитку застрахованих. Функції страхування: — ризикова - перерозподіл грошової маси серед учасників страхування у зв'язку з настанням наслідків страхових випадків; — попереджувальна - фінансування за рахунок страхового фонду заходів по зменшенню вірогідності настання події або зменшенню можливих негативних наслідків при настанні страхових випадків (превентивні заходи); — накопичувальна - утворення страхових резервів як умова акумуляції грошових коштів; здійснення інвестиційної діяльності страховими компаніями; — контрольна - контроль за цільовим формуванням і використанням грошових коштів із страхового фонду.

51. Призначення єдиного казначейського рахунку.

Державне казначейство України здійснює платежі за видатками державного бюджету через систему своїх органів шляхом безготівкового перерахування коштів. З цією метою в органах Державного казначейства відкрито бюджетний рахунок, який називається "Єдиний казначейський рахунок".

Єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних платежів Національного банку України.

Єдиний казначейський рахунок (ЄКР) - є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами Державного та місцевих бюджетів.

ЄКР об'єднує систему рахунків, що діють в єдиному режимі та через які органи Державного казначейства проводять операції за доходами та видатками бюджетів усіх рівнів відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. Це дає можливість Державному казначейству в режимі реального часу отримувати інформацію про рух та наявність коштів на ЄКР як результат здійснення операцій на всіх його бюджетних та не бюджетних рахунках.

Функціонування єдиного казначейського рахунка забезпечує:

Можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, та використання їх для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України;

Надання оперативної інформації органам законодавчої та виконавчої влади про операції, здійснені за ЄКР;

Оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджету.

Для відображення операцій, проведених через СЕП протягом банківського дня, Державне казначейство та його територіальними управліннями у регіональних розрахункових палатах (РРП) НБУ відкриваються технічні рахунки, а на балансі Державного казначейства - відповідні субрахунки територіальних управлінь.

Операції проведені через СЕП, відображаються як на технічних рахунках Державного казначейства і територіальних управлінь, так і на відповідному ЄКР Казначейства і субрахунках територіальних управлінь.

Державне казначейство здійснює запозичення з ЄКР на підставі реєстрів на виділення коштів з ЄКР центральному апарату казначейства та іншим його управлінням, а також у випадку, перерахування центральному апарату коштів, що перевищують встановлений ліміт ЄКР.

Поновлення ЄКР територіальних управлінь здійснюється на підставі реєстрів чи розпоряджень Державного казначейства:

- на поновлення ЄКР за рахунок доходів Державного бюджету, належних до перерахування центральному апарату казначейства;

- на перерахування коштів з ЄКР іншим управлінням Казначейства;

- на перерахування коштів з рахунка Казначейства на рахунки його територіальних органів.

Реєстри та зведені реєстри на виділення бюджетних асигнувань формує управління міжбюджетних відносин та управління видатків Державного бюджету Державного казначейства згідно з Порядком виконання Державного бюджету за видатками.

Таким чином, запровадження Єдиного казначейського рахунку дозволяє зосередити державні кошти в руках однієї юридичної особи і забезпечити:

- досконалу базу даних за бюджетними показниками;

- щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять до Державного та місцевих бюджетів;

- розподіл загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів між Державним бюджетом та місцевими бюджетами;

- перерахування місцевим бюджетам належних їм коштів відповідно до нормативів та результатів взаєморозрахунків;

- дотримання принципу цільового спрямування бюджетних коштів через здійснення попереднього контролю;

- надання інформації органам законодавчої влади щодо здійснених на Єдиному казначейському рахунку операцій;

<<< < Предыдущая 1 2 34 / 44

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

#
17.04.2019294 Кб5шпора2.doc
#
16.09.2019818 Кб9шпори з кримінології.doc
#
01.03.2025129 Кб1шпори конституційне.docx
#
14.09.2019451 Кб7шпори на адмін процес.doc
#
16.04.2019211 Кб8шпори на політологію.docx
#
18.12.2018131 Кб1шпори на фінансове.docx
#
01.07.2025106 Кб3Шпори ТДП.docx
#
10.02.2016539 Кб12Шпори Юрко.doc
#
01.07.2025227 Кб0шпори.doc
#
01.03.20252 Мб2шпоры конституционное.doc
#
18.09.2019679 Кб8шпоры криминалистика.doc