2. Предмет і метод підприємницького права.

Предметом підприємницького права, як і будь-якої іншої галузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Ці відносини виникають у процесі або у зв'язку із провадженням підприємницької діяльності її суб'єктами — носіями взаємопов'язаних прав і обов'язків, передбачених і забезпечених законом.

Незважаючи на те, що підприємницьке право фактично утворилося на базі цивільного і адміністративного права, правовідносини, що є його предметом, у процесі розвитку набувають все більше специфічних рис. Як зазначають деякі автори, господарські (підприємницькі) відносини за своїм змістом і порядком регулювання суттєво відрізняються від цивільноправових. Вони є не просто майновими, а організаційно-майновими.

Водночас підприємницькі відносини вже давно перейшли зі стану частини цілого до самостійного існування і утворили свій складний, неповторний, зважаючи на специфіку функціонування суб'єктів різних форм власності, комплекс правовідносин, об'єднаних спільною метою. На це вказує як прийняття окремого кодифікованого акта — ГК України, так і застереження, зроблене у ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу (ЦК) України щодо можливості регулювання особливостей майнових відносин у сфері господарювання окремим законом. У теорії зазвичай ставиться питання про співвідношення підприємницького права із суміжними галузями господарського та комерційного права. Різниця полягає в обсягах відносин, що складають їх предмет правового регулювання.

Предметом правового регулювання господарського права є здебільшого відносини, що складаються у процесі виробництва (виготовлення) продукції, надання послуг, виконання робіт як виробничого, так і допоміжного, невиробничого характеру з метою задоволення всього спектру потреб суспільства. В цьому визначенні загострюється увага на тому, що у реальному суспільному житті будь-яка господарська діяльність практично не може здійснюватись автономно, у чистому вигляді, тобто бути, приміром, суто виробничою. Адже їй передує підготовчий період, який досить часто є і доволі складним функціонально, і тривалим за часом. Іноді він пов'язаний із виконанням наукових розробок, які мають суттєво відбитися на якості продукції чи вдосконалити процес її виготовлення, маркетингових досліджень, пошуком фінансових джерел забезпечення всього комплексу робіт та послуг.

Крім того, господарська діяльність може провадитися юридичними особами незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності, а також фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. При цьому ст. З ГК України, яка містить законодавче визначення господарської діяльності, не передбачає обов'язкової ознаки отримання доходу від неї, натомість наголошуючи у ч. 2 цієї статті на тому, що господарська діяльність може здійснюватись як з метою отримання прибутку (у такому разі вона вважається підприємництвом), так і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Предметом правового регулювання підприємницького права є підприємницька діяльність, яка відповідно до ст. 42 ГК України визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, як вже йшлося вище, вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприємця, під його майнову відповідальність, на його власний ризик і має на меті отримання прибутку.

У підприємницькій діяльності, зокрема, вбачають риси діяльності особливого творчо пошукового, новаторського характеру, під час якої опрацьовуються нові сфери вигідного вкладення ресурсів, ідеї нових комбінацій у виробництві, опанування нових ринків, створення нових продуктів і способів досягнення мети.

Комерційна діяльність, в свою чергу, входить елементом до підприємницької діяльності. Вона обмежується відносинами, які мають місце під час реалізації вже готової продукції, доведення її до споживача, і стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших.

Таким чином, підприємницька діяльність включає в себе комерційну діяльність і є однією зі складових господарської діяльності — більш широкого поняття, що може бути спрямована не тільки на одержання прибутку, а й на виконання програм загальноекономічного, соціального, культурного та іншого значення.

Розширення підприємницької діяльності і активна співпраця значної кількості юридичних і фізичних осіб різних форм власності вимагає прискорення розвитку підприємницького права і узагальнення вже набутих як теоретичних, так і практичних результатів. Невід'ємною складовою цього процесу є і розробка механізму поступової гармонізації вітчизняного підприємницького права відповідно до міжнародних вимог, зокрема законодавства країн ЄС. Але на першому етапі цієї роботи вітчизняна законодавча база потребує суттєвого вдосконалення, усунення суперечливості, забезпечення стабільності прийнятих норм, особливо податкового законодавства, та створення тим самим більш сприятливих умов для розвитку бізнесу взагалі й приватного зокрема. Тільки ефективна, мобільна і прибуткова економіка України буде спроможною витримати жорстку конкуренцію більш досвідчених іноземних підприємців. За рівнем (предметом) правового регулювання відповідних відносин підприємницьке право поділяється на публічне і приватне право. Публічне підприємницьке право регулює питання організації державних установ та їх відносини з окремими особами, в тому числі — суб'єктами підприємницької діяльності. Наприклад, статус Державної податкової адміністрації України встановлюється Законом України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.), а також Положенням про Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента України від 13 липня 2000 р. № 886/2000. Відповідно до покладених завдань і повноважень цей державний орган зокрема має право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності та у громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для розрахунків готівкою із споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (в тому числі комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів та проведенням валютних операцій. З огляду на те, що здійснення вищенаведених повноважень органами Державної податкової адміністрації України безпосередньо пов'язане із зайняттям підприємницькою діяльністю, це дозволяє віднести відповідні відносини, що складаються між ними і суб'єктами підприємницької діяльності, до підприємницьких, які за характером є публічними.

Публічними також є відносини, пов'язані, наприклад, із ліцензуванням окремих видів діяльності, сертифікацією та стандартизацією продукції (робіт, послуг), здійсненням державного контролю за додержанням зазначених вимог. Адже порушення (недотримання) процесів провадження певних видів діяльності може негативно вплинути не тільки на відповідного суб'єкта підприємницької діяльності, але й на інтереси всього суспільства, значної його частини, прошарків і груп, тобто так звані "публічні (суспільні) інтереси". Приватне підприємницьке право регулює відносини між окремими особами у зв'язку зі здійсненням ними підприємницької діяльності. Наприклад, укладання між засновниками господарського товариства засновницького договору є проявом приватноправових відносин між ними, оскільки залежить від волі його сторін і, відповідно, не залежить від волі державних органів.

Ефективність підприємницького бізнесу знаходиться у полі зору державних органів управління. Межі державного регулювання, яке матеріалізується у законодавчих актах нормативного характеру, постійно змінюються: вони звужуються і поступаються політиці дерегулювання. При цьому державне регулювання не зникає, а якісно вдосконалюється, набуває нових функцій, особливо у питаннях захисту поряд із публічними (суспільними) інтересами і інтересів приватних, зокрема підприємців. За допомогою державного регулювання відбувається і процес погодження цих інтересів.

Критерієм поділу підприємницького права на публічне і приватне може бути і метод правового регулювання. Публічним вважається право, якщо в разі порушення інтересів суб'єкта підприємницької діяльності правовий захист надається на вимогу особи, що представляє державу, незалежно від волі потерпілої особи. Наприклад, органи прокуратури в силу повноважень, наданих їм ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до господарського суду із заявою про захист інтересів держави, навіть якщо конкретна особа (наприклад, державне підприємство, установа, організація) і не зверталася із відповідним проханням. Приватним є право в разі, якщо правовий захист надається на вимогу окремої особи, чиє право порушено (якщо підприємство чи організація звертається до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів самостійно).

Із питанням про предмет підприємницького права тісно пов'язане питання про його метод, тобто спосіб впливу на відповідні відносини. Метод підприємницького права обумовлений специфікою методів тих галузей, норми яких входять до складу цієї галузі. Наприклад, майнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю, регулюються нормами різноманітних галузей права; відповідно й методи регулювання в кожному разі різні. А саме: метод владних розпоряджень — при плановому розподілі матеріалів і коштів, що переважало при адміністративно-командному управлінні державним сектором (адміністративне право); метод заборони під загрозою покарання — при злочинних посяганнях на власність (кримінальне право); метод договору — при безпосередньому провадженні підприємницької діяльності її суб'єктами, які вступають у майнові правовідносини як рівноправні сторони (цивільне право); метод рівноправ'я — при регулюванні майнових відносин між подружжям, що виникають у разі поділу майна суб'єкта підприємницької діяльності, заснованого на базі спільного сумісного майна подружжя (сімейне право) та ін. Загалом методом підприємницького права є, переважно, дозвільний метод (для суб'єктів підприємницької діяльності — "дозволено все, що не заборонено законом"; для публічних органів влади — "дозволено те, що встановлено законом").

Підприємницьке право, як і будь-яка інша галузь права, не є сукупністю норм, що регулюють відносини певного виду. Всі норми взаємопов'язані й формують систему із більш-менш чіткою внутрішньою структурою і внутрішнім поділом. Проте, як слушно зазначається в юридичній літературі, з огляду на триваючий процес становлення підприємницького права, виділення з нього самостійних дисциплін (біржового, інвестиційного права тощо), говорити про його спеціалізацію та чітку систему вкрай важко. У межах галузі підприємницького права виділяються правові інститути — сукупність норм права меншого обсягу, що регулюють споріднені відносини в межах тієї групи суспільних відносин, які становлять предмет галузі, тобто відносин у сфері провадження підприємницької діяльності. Наприклад, інститутами підприємницького права є інститути договірного права, права промислової власності, захисту економічної конкуренції, інститут регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності та ін. Сукупність інститутів, в свою чергу, дозволяє виділити в межах галузі підприємницького права Загальну та Особливу частини. Вищенаведене дає змогу визначити підприємницьке право як систему загальнообов'язкових норм (правил), що регулюють відносини у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюються і охороняються державою.