29. Свідомість і мова

Проблеми свідомості і мови, співвідношення думки і слова цікавили філософів з самого початок виникнення філософії. Вважають, що самі філософські проблеми, як вони були сформульовані у перших філософів (Анаксимандра, Гераклита, Парменида, Платона, Арістотеля), сама форма їх постановки, значною мірою були обумовлені саме можливостями мови виражати і формулювати думки. Сама думка, мислення розумілося вже в Древній Греції нерозривно пов'язаним з мовою (це знайшло вираження в понятті логосу, терміні, що означає одночасно думку і слово в їх єдності). Вважають також, що аналіз поставлених проблем, наприклад, уявленні про будову речей, предметів, самої речовини з простих елементів, далі неділимих атомів було виведено із спостереження над граматичною будовою пропозиції і самого слова (пропозиція сукупність пов'язаних слів, слово складається з простих елементів - букв; навіть філософське поняття "елемент" було утворено від послідовності букв в латинській мові - L - M - N).

У сучасній філософії також велике значення мають проблеми, пов'язані з аналізом мови і його зв'язком з мисленням і пізнанням дійсності. Ці проблеми знайшли своє якнайповніше вираження в тому, що виник ще в 19 столітті і продовжує існувати в 20 столітті філософському напрямі, що дістав назву "Філософія мови" (бере своє почала від мовознавця і філософа Вільгельма Гумбольдта). Також вже в 20-м столітті в Англії, а потім в Північній Америці, виникає напрям, який назвали "лінгвістичною філософією" (Людвіг Витгенштейн, Остін, Райл). У цій філософській течії аналізуються передусім проблеми того, як структури мови перетворюють думку, як думка, невід'ємна від мови, починає жити за законами мови і тим самим відривається від дійсності (відбувається гипостазирование, наділ самостійним буттям абстрактного поняття, властивості, ідеї, числа). Саме з гипостазирования мовних понять (буття, душі, духу, свідомості), вважають послідовники цієї школи, і виникли багато проблем філософії, які не мають ніякого значення, якщо відволіктися від мовного вираження і звернутися до реальності. У рамках цього філософського напряму робилися навіть спроби повністю здолати філософські проблеми, звести усю філософію і її питання до аналізу мови, до "критики мови", яка дорівнюватиме очищенню свідомості від гипостазированных і порожніх (вигаданих, вимовлених) сутей.

Загалом, мову зазвичай визначають як систему знаків, що служить засобом людського спілкування, мислення і вираження. За допомогою мови здійснюється пізнання світу, в мові об'єктивувалася самосвідомість особи. Мова є специфічно соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також управління людською поведінкою.

Діалектична філософія розглядає мову як суспільно-історичне явище, що служить засобом вираження і об'єктивування ідеального, оскільки "ідеї не існують відірвано від мови" (Енгельс). Формування і розвиток категоріальної структури мови відбиває формування і розвиток категоріальної структури людського мислення.

З т. зр. Матеріалістичного (натуралістичною) трактування, мова виникла одночасно з виникненням суспільства в процесі спільної трудової діяльності первісних людей. "Мова так само древен, як і свідомість; мова практична, існуюча для інших людей і лише тим самим існуюче також і для мене самого, дійсна свідомість і, подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з наполегливої необхідності спілкування з іншими людьми" (Маркс). Біологічними передумовами людської мови стали складні рухові і звукові форми сигналізації, що існували у вищих тварин. В процесі антропогенезу (походження людини) звуки із засобу вираження емоцій поступово стають засобом позначення речей, їх властивостей і стосунків, починають виконувати функції умисного повідомлення; складається відносно стійкий зв'язок між уявленням про предмет і кинестетическими відчуттями речедвигательного апарату (із слуховим чином звуку). Від елементарних, нечленороздільних звукових комплексів первісні люди поступово переходили до усе більш складних узагальнених звукових комплексів.

Виникнення членороздільної мови стало потужним засобом подальшого розвитку людини, суспільства і свідомості. Завдяки мові здійснюється специфічно людська форма передачі соціального досвіду, культурних норм і традицій, через мову реалізується спадкоємність різних поколінь і історичних епох. Історія кожної мови тісно пов'язана з історією тієї соціальної спільності (мовного колективу), яка є його носієм.

Мова бере участь в здійсненні практично усіх вищих психічних функцій, будучи найтісніше пов'язаний з мисленням. Зв'язок цей нерідко трактується як паралелізм мовних і розумових процесів (відповідно встановлюється взаємовідношення одиниць мови і мислення - частіше за усе слово і поняття, пропозицію і судження), що пов'язано із спрощеним тлумаченням мовного значення як безпосереднього віддзеркалення об'єкту в дзеркалі мови. Значення ж є система констант мовної діяльності, що забезпечують відносну постійність віднесення її структури до того або іншого класу (об'єктів); тим самим значення, оскільки воно повністю засвоєне носієм мови, є як би потенційний заступник усіх тих деятельностей, які воно опосередкує для людини. Мова бере участь в процесі предметного сприйняття, є основою пам'яті в її специфічно людській (опосередкованою) формі, виступає як знаряддя ідентифікації емоцій і в цьому плані опосередкує емоційну поведінку людини. Можна сказати, що разом з громадським характером праці мова визначає специфіку свідомості і людської психіки взагалі.

Звукова мова, як і пластика людського тіла, є "природною" системою знаків - на відміну від штучних мов, що спеціально створюються в науці (напр., логіці і математиці) або мистецтві. Специфічною особливістю людської мови є наявність в нім висловлювань про саму мову, що обумовлює здатність мови до самоописанию і опису інших знакових систем (самосвідомість мови, властивість мови бути метамовою). Інша особливість мови - його членороздільність, внутрішня розчленована висловлювань на одиниці різних рівнів (словосполучення, слова, морфеми, фонеми). Це пов'язано з аналитизмом мови - дискретністю (розчленованою) сенсу його одиниць і здатністю їх до комбінування в мові за відомими правилами (ця властивість знаходить своє втілення в здібності судження, висновку, побудови думок і міркувань).

Аналитизм мови дозволяє йому будувати тексти - складні знаки, що мають розвинену систему можливостей (модальностей), тимчасовий захід (розподілом минулого, сьогодення і майбутнього) і вираз обличчя. Усі ці особливості мовних значень обумовлюють універсальність мови в порівнянні з іншими знаковими системами, дозволяють мові описувати світ як ціле, називати предмети світу, описувати поведінку людей і давати особисті імена людям і колективам. Різноманітні аспекти мови складають предмет вивчення різних наук : лінгвістики, логіки, психології (психолінгвістика), антропології (етнолінгвістика), історії культури, літературознавства, соціології (соціолінгвістика), семіотики, теорії масової комунікації. Переробляючи дані конкретних наук, філософія дає їм определ. тлумачення в контексті рішення таких загальних проблем, як походження мови, взаємовідношення мови і свідомості, місце мови в процесі духовного освоєння світу.