Глава 9 Правочини

9.1. Поняття та види правочинів

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин — це правомірна дія, яка вчиняється для досяг­нення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна оренду, надання послуг тощо). Отже, правочин характеризується такими ознаками:

• це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

• це правомірні дії, тобто вони вчиняються відповідно до закону;

• спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припи­ нення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи в тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

9.2. Класифікація правочинів

Відповідно до підстав класифікації розрізняють такі види правочинів.

Залежно від кількості сторін, волевиявлення яких потрібне для здійснення правочину:

66

• односторонні. Для їх вчинення достатньо волевиявлення однієї особи (наприклад, заповіт);

• двосторонні. Вимагається волевиявлення двох сторін (так, для укладення договору купівлі-продажу недостатньо бажання продавця продати річ, необхідно, щоб покупець виявив бажання її купити);

• багатосторонні, при укладенні яких виявляється воля трьох і більше сторін (наприклад, договір про спільну діяльність).

Двосторонні і багатосторонні правочини називаються догово­рами (купівля-продаж, поставка, контрактація, оренда, підряд тощо).

Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї із сторін зустрічний обов'язок контрагента, правочини поділяють на:

• відплатні (де надається зустрічне майнове задоволення у вигляді грошей, майна, роботи, послуг — купівля-продаж, міна, підряд, комісія);

• безвідплатні (ніякий майновий еквівалент не передбачаєть­ ся — договір дарування, безоплатного користування майном).

Відплатність чи безвідплатність правочинів визначається як законом, так і договором. Тому існує категорія правочинів, які залежно від умов договору можуть бути як відплатними, так і безвідплатними (наприклад, договір доручення, зберігання). Вод­ночас купівля-продаж, оренда — це завжди оплатні договори, оскільки в іншому випадку вони перетворяться на самостійні цивільні договори — договір дарування чи безоплатного корис­тування майном.

Залежно від моменту укладення правочину розрізняють:

• консенсуальні правочини. Такий правочин вважається укла­ деним після того, коли сторони в належній формі погодили всі істотні умови договору, а сам правочин буде виконуватися пізніше. Так, сторони підписали договір поставки продукції, де зазначили, яка продукція і коли повинна поставлятися, її ціну, порядок розрахунків тощо. Якщо постачальник в погод­ жені строки не виконає своїх зобовязань, то замовник має право на відшкодування збитків і на стягнення передбаченої договором неустойки;

• реальні правочини. Для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити в належній формі його істотні умови, необхідно, щоб відбулася реальна передача речі (договор позики, зберігання). Так, якщо сусід пообіцяв дати в борг гроші, а потім відмовився, не можна вимагати виконання договору, оскільки він ще не вважається укладеним.

67

Залежно від значення підстав правочину для його дійсності розрізняють правочини:

• каузальні (від лат. causa — причина);

• абстрактні.