2.4.Модель економічного зростання р.Солоу

Модель економічного зростання Р.Солоу – неокласична модель економічного зростання, яка була розроблена в 50-60-х рр. лауреатом Нобелівської премії Робертом Солоу (рис.12.2). Ця модель дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва – праця, капітал, технологічні зміни – впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівноважному сталому стані. Перевагою моделі Солоу є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні передумови та позначення моделі Солоу:

-  пропозиція товарів описується за допомогою відомої нам виробничої функції: Y = F(К,L), яка характеризується постійним ефектом масштабувиробництва. Це означає, що коли обсяги ресурсів капіталу (К) і робочої сили (L) помножити на довільне додатне число (z), то й обсяг випуску зросте пропорційно цьому множникові: F(z·K,z·L)=z·F(K,L).

Якщо припустити, що z = 1/L, то виробнича функція матиме вигляд:

(),

або y = f(k), де у – продуктивність праці Y/L, а k – капіталооснащення праці К/L (тут застосовані малі букви для позначення кількісних показників у розрахунку на одного працюючого). В результаті таких перетворень маємо функцію з двома змінними (у та k), хоча третя змінна (L) і залишається залученою до аналізу;

-  виробнича функція є нелінійною, у = f(k), і характеризується спадноюграничною продуктивністю капіталу (МРК), тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає все пологішим, а тому кожна наступна додаткова одиниця капіталу виробляє менше продукту в порівнянні з попередньою. Іншими словами, накопичення капіталу не завжди має сенс: може настати момент, коли додатковий капітал не сприятиме зростанню обсягів випуску;

Рисунок 12.2 – Модель економічного зростання Р.Солоу

-  сукупний попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (i) в розрахунку на одиницю праці: у=с+і, де с=С/L, а і=І/L. Враховуючи, що споживання є пропорційним до доходу і залежить від норми заощадження (s), тобто с=(1-s)·у, отримаємо y = (1-s)·y+і. Звідки: і=s·уЮі=sЧf(k). В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними до доходу. Чим більший показник k, тим більшим буде обсяг виробництва f(k) і тим більшими будуть інвестиції і.

«Золоте правило» Р.Солоу полягає в тому, що при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання (С). Золоте правило виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації – s ):

МРК = s.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ

3.1. Шляхи забезпечення стійкості економічного зростання в умовах ризиків «Другої хвилі» - світової фінансово-економічної кризи

Після жорсткої фінансово-економічної кризи, в якій Україна опинилася серед найсильніше потерпілих країн, економіка нашої країни демонструє поступ відновлення. Сповільнення кризових процесів у світовій економіці та перехід значної кількості країн – торговельних партнерів України до поступової макроекономічної стабілізації та відновлення в них процесів економічного пожвавлення створили середовище, яке, з одного боку, знизило глобальні ризики для економічної активності, а з іншого – уможливило започаткування економічного зростання в економіці України.

 Головним рушієм економічного зростання в першому півріччі 2010 р. стала промисловість, яка забезпечила 3,1 % і 3,7 % приросту валової доданої вартості в економіці України відповідно в першому і другому кварталах року. Зростання обсягів промислового виробництва у січні-жовтні 2010 р. становило 10,8 % проти падіння за аналогічний період 2009 року на 26,4 %.

 Найвищу позитивну динаміку виробництва продемонстрували галузі, для яких чинник зовнішнього попиту є одним із провідних. Так, у січні-жовтні виробництво у машинобудуванні зросло на 32,9 %, у хімічній та нафтохімічній промисловості – на 20,4 %, у металургійному виробництві – на 12,3 %.

 Галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, демонструють менш стрімку відновлювальну динаміку. Зокрема, зростання виробництва продукції в харчовій промисловості і целюлозно-паперовому виробництві становило 2,2 %, легкій промисловості – 7,1 %, деревообробній – 9,1 %, Це обумовлено тим, що внутрішній споживчий попит при помірному зростанні реальних доходів населення та замороженому споживчому кредитуванні не має потенціалу для розширення.

 Таким чином, зовнішній чинник залишається домінуючим у зростанні економіки в 2010 р. Базові галузі промисловості завдяки покращенню зовнішньої кон’юнктури починають відновлюватися першими, даючи позитивний імпульс для суміжних та інфраструктурних галузей. Пожвавлення економічної активності в експорто-орієнтованих галузях промисловості сприяло активізації виробництва в добувній промисловості, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води, у сфері транспорту.

 Відновлення економічного зростання в першому півріччі забезпечено за рахунок активізації експортної діяльності та значною позитивною динамікою валового нагромадження, яка становила 32 % і 51,1 % у І та ІІ кварталах відповідно. При цьому, за збереження незначної негативної динаміки валового нагромадження основного капіталу (на рівні 0,7 в. п. у першому півріччі), найбільший позитивний внесок у зростання валового нагромадження забезпечило збільшення запасів матеріальних оборотних коштів. Така ситуація пов’язана, по-перше, з необхідністю відновлення вичерпаних у період економічної депресії складських запасів сировини та продукції, зокрема для здійснення планомірного виконання потенційних експортних контрактів, вчасного задоволення повільного зростання споживчого попиту, а по-друге, слабкістю поточного попиту на вироб­лену продукцію та продовженням виробництва при поліпшенні перспектив її реалізації.

 Динаміка інвестицій в основний капітал у січні-вересні 2010 р. залишалася негативною (-2,9 % порівняно з попереднім роком). Основним джерелом інвестиційної активності в економіці в січні-вересні 2010 р. стала сфера операцій з нерухомим майном, оренди, динаміка якої в цей період досягла рівня 34,9 %, забезпечивши 5,5 в. п. приросту капіталовкладень. Серед галузей промисловості активізацію інвестиційних проектів забезпечили легка промисловість, де обсяг інвестицій в основний капітал збільшився на 30,2 %, деревообробна промисловість (14,5 %), виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення (2,8 %), хімічна та нафтохімічна промисловість (87,3 %). При цьому продовжувався спад у капіталоємних галузях промисловості – виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (на 36,4 %), металургійному виробництві (на 32,3 %), машинобудуванні (на 6,1 %). Другий рік поспіль продовжується інвестиційна стагнація в харчовій промисловості.

 

Відтак економічне зростання відтворюється головним чином шляхом задіяння наявних факторів виробництва та використання діючих технологій. Така модель зростання за збереження значних ризиків щодо стійкості зовнішнього попиту та відсутності заходів щодо формування внутрішнього ринку має значні обмеження, які зумовлять виникнення низки проблем фінансового та структурного характеру для подальшого економічного розвитку країни.

 Отже, протягом двох кварталів року головним джерелом економічного зростання в Україні стали зростаючий зовнішній попит і накопичення запасів, забезпечивши в середньому в першому півріччі 10,9 в. п. приросту валової доданої вартості. При цьому фактор спожив­чих витрат мав значно менший вплив на зростання ВВП, сформувавши лише 1,7 в. п. його приросту в першому півріччі (0,4 в. п. і 3,0 в. п. в першому і другому кварталах відповідно).

 Таким чином, певна стабілізація макроекономічних показників за умов тривалого збереження структурних дисбалансів вітчизняної економіки не дає підстав для виснов­ку про убезпечення її від імовірних фінансово-економічних потрясінь у найближчому майбутньому. Залишається невирішеним комплекс проблем, що створюють ризики відновлення кризових явищ. Це є підґрунтям для стриманих оцінок перспектив стійкості української економіки низкою експертів, очікувань імовірної «другої хвилі» кризи в Україні.

 Між тим, аби з’ясувати, чи є реальною загроза «другої хвилі» кризи в Україні, варто насамперед розглянути поточний стан справ у секторах, що виявились основними каталізато­рами кризи 2008 р. На нашу думку, становище в них суттєво відмінне від дворічної давнини.

 По-перше, відсутня ажіотажна хвиля зростання експортних виробництв на підґрунті насамперед цінового чинника. При зростанні вартісних обсягів експорту за перше півріччя на 33,5 % приріст фізичного обсягу експорту склав у І кварталі року 7,0 %, ІІ – 14,9 % (рис. 1). Нині зростання також відновлюється насамперед через поліпшення становища на зовнішніх ринках, проте позиції виробників значно стабільніші через значну девальвацію гривні, а зростання значно менше залежить від спекулятивного нарощування світових цін. Тому ефект зростання експортних виробництв для усієї національної економіки помітніший, а навіть можливе погіршення кон’юнктури ринків не матиме для економіки України настільки катастрофічного впливу, як 2008 р.

 

Рис. 1.3. Динаміка вартісних та фізичних обсягів експорту в 2005-2010 рр.

 По-друге, в період кризи припинилось невпинне нарощування обсягів кредитування населення, у т. ч. в іноземній валюті, що закладало підвалини нестабільності банківської системи, яка змушена була звертатися до зовнішніх запозичень(рис. 2). Навіть наявний значний обсяг явно та потенційно «поганих» боргів, що різко зріс через втрату багатьма позичальниками платоспроможності, для більшості банків вийшов з числа активних ризиків. Спостерігається поступове відновлення довіри вкладників до банківської системи. В разі убезпеченості від політичних ризиків, банківська система видається спроможною зберігати стабільність та перейти від стихійної санації до цілеспрямованого укрупнення. Цьому сприятиме очікуване пожвавлення зацікавленості в освоєнні цього сектору іноземними інвесторами. На нашу думку, перспектив продовження експансії внутрішнього попиту, джерелом якого слугували відносно дешеві кредитні ресурси іноземних позичальників, практично немає. Міжнародні ринки капіталу підвищують плату за ризик і висувають жорсткіші вимоги до позик країн, що розвиваються. За таких умов банки продовжуватимуть програми санації, а обсяги кредитування ймовірно почнуть збільшуватися лише в 2011 р. досить повільними темпами.

 

 Рис. 2.3. Динаміка кредитування в 2005-2010 рр., млрд. грн..

 По-третє, відсутнє неприродне завищення курсу гривні, пов’язане з активним припливом на ринок короткострокових валютних ресурсів (рис. 3). Девальвація гривні підвищила цінову конкурентоспроможність експортерів та обмежила імпорт, суттєво поліпшивши торговельний та платіжний баланси. Відтак стабільність курсу гривні викликає нині значно більшу довіру, ніж докризового літа 2008 р.

 Таким чином, основні чинники кризи-2008 нині видаються малодіючими. Відтак існують підстави для оптимістичних макроекономічних прогнозів на коротко- та середньострокову перспективи.

 

 

Рис 3.3. Динаміка валютного курсу та інфляції у 2004-2010 рр.

 

Формуючи очікування економічної динаміки в 2011-2012 рр., не варто, з нашої точки зору, нехтувати наявністю низки потенційних рушіїв післякризового економічного відновлення, що поки що майже не задіяні, проте можуть спрацювати в ролі потужних прискорювачів економічного зростання уже в найближчій перспективі.