11. Призначення та класифікація систем вентиляції

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях оптимального мікроклімату та чистоти повітря, що відповідають гігієнічним та технологічним нормам .

Основне завдання вентиляції – вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується залежно від:

- способу переміщення повітря у приміщеннях на: природну (гравітаційну); штучну (механічну); суміщену (змішану);

- напрямку потоку повітря в повітропроводі на: припливну; витяжну; припливно-витяжну;

- місця дії (або призначення) на : загальнообмінну; місцеву; комбіновану; технологічну;

- очистки повітря на: неочищене; очищене припливне; очищене витяжне;

- способом використання на : замкнена (з рециркуляцією); з частковою рециркуляцією; без рециркуляції (все повітря викидається в атмосферу ).

12. Природна вентиляція. Способи організації

Повітрообмін відбувається внаслідок теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить, і густиною внутрішнього та зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а з підвітряної – понижений.

Рис 1. Розподіл тиску повітря навколо будівлі при дії вітру

Природна вентиляція може бути:

- неорганізованою;

- організованою.

Неорганізована включає інфільтрацію – просочування повітря через щілини у вікнах, дверях, перекриттях та при провітрюванні, що здійснюється під час відкривання вікон та кватирок, дверей.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це важливо, особливо, в холодну пору року.

Аерація здійснюється так як це показано на рисунку 2

Безвітряна погода

Вітер

Рис 2 Аерація будівель в теплу (а, б) та холодну (в, г) пору року

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік полягає у тому, що повітря надходить у приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищається і забруднює довкілля.

13. Механічна вентиляція. Види механічної вентиляції

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Вона також дає можливість організовувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна штучна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоту повітря у робочій зоні приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла за відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробництва устаткування вимагають використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції , які показані на рис.3

Рис 3 Cхема організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції:

а) - зверху вниз; б ) - зверху вверх; в) - знизу вверх; г)- знизу вниз.

Схеми зверху–вниз (рис. 3.а) та зверху–вверх (рис. 3.б) доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру нижчу від температури приміщення. Припливне повітря у цьому випадку нагрівається за рахунок повітря приміщення.

Схеми знизу–вверх (рис. 3.в) і знизу–вниз (рис.3.г) рекомендовано використовувати тоді, коли припливне повіт­ря в холодний період року підігрівається та його температура вища від температури внутрішнього повітря.

Якщо у виробничому приміщенні виділяються гази та випари з густиною, яка перевищує густину повітря (випари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпе­чити видалення 60 % повітря з нижньої зони приміщення та 40 % – з верхньої (рис. 3 а і 3 г). Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні ( рис 3 б і рис. 3.в).

Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитися не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по висоті – не нижче 6 м і по горизонталі – не ближче 25 м.

Повітря після очищення через повітропроводи (витяжку) виводиться на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори у вікнах.

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно–витяжна система вентиляції із загальним припливом повітря у робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо у місцях їх утворення.

Схема припливно–витяжної вентиляції показана на рис 4.

Рис. 4. Схема припливно-витяжної вентиляції:

а) – припливна; б) – витяжна; в) припливно витяжна з рециркуляцією.

1 – повітрозабірник; 2 – повітропроводи; 3 – фільтр; 4 – калорифер; 5 – відцентровий вентилятор; 6 - припливні насадки; 7 – витяжні насадки; 8 – пристрій для очистки витяжного повітря; 9 – пристрій для виводу витяжного повітря; 10 – об’єм приміщення , в якому здійснюється обмін повітря; 11 – повітропровід для рециркуляції повітря; 12 – рециркуляційна заслінка (шибер).

Припливна вентиляція використовується на виробництвах, де підвищені вимоги до повітря робочої зони з точки зору його чистоти або створення необхідного мікроклімату, тобто, якщо необхідно його підігріти, охолодити або зволожити.

Витяжна вентиляція використовується на виробництвах, на яких таких вимог немає.

У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, випарів, пилу, об’єм витяжки повинен бути на 10% більшим ніж потік припливного повітря, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншим їх вмістом.

Припливно-витяжна вентиляція з рециркуляцією повинна використовуватися в основному у холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрів припливного повітря.

Місцева вентиляція

Місцева вентиляція забезпечує обмін повітря безпосередньо біля робочого місця. Для місцевої вентиляції використовують пристрої у виді місцевих відсмоктувачів.

Вона буває припливною або витяжною.

Місцева припливна вентиляція використовується для створення необхідних умов (мікроклімату) повітряного середовища в обмеженій зоні виробничого приміщення, в яку подається припливне повітря заданих параметрів, виконується у вигляді повітряних душів, оазисів, повітряних і повітряно-теплових завіс.

Повітряне душування використовується в гарячих цехах на робочих місцях, які характеризуються дією променевого потоку теплоти інтенсивністю більше 350 Вт/м³. Повітряний душ представляє собою направлений на працівника потік повітря з швидкістю обдування 1...3,5 м/с в залежності від інтенсивності випромінювання.

Повітряні оазиси дозволяють покращати метеорологічні умови на обмеженій площі приміщення, яка для цього відокремлюється з усіх сторін легкими пересувними перегородками й заповнюється повітрям більш холодним і чистим, ніж повітря приміщення.

Повітряні та повітряно–теплові завіси призначені для запобігання надходженню в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря за необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Завіси бувають повітряні – з подачею повітря без підігріву, і повітряно–теплові – з підігріванням повітря в калориферах.

Використання місцевої витяжної вентиляції базується на вловлюванні та виведенні шкідливих речовин безпосередньо біля джерела їх утворення. Якщо боротьба з пилом за допомогою загальнообмінної вентиляції дає малий ефект, то місцева вентиляція дає змогу повністю усунути запилення у приміщенні.

До установок місцевої витяжної вентиляції належать: витяжні зонти, відсмоктувальні пане­лі, бортові відсмоктувачі, активовані відсмоктувачі (створюють додаткові потоки), витяжні шафи, вентиляційні камери та кабіни, захисно–обезпилюючі кожухи, аспіровані укриття, в яких підтримується розріджене повітря, пилегазоприймачі, лійки.

Розрахунок штучної загальнообмінної вентиляції

Розрахунок штучної вентиляції полягає у визначенні кількості повітря, яке необхідно подати або видалити з приміщення, і опору в системі вентиляції. На основі цих даних вибираємо тип вентилятора згідно з його аеродинамічною характеристикою; визначаємо потужність електродвигуна даного вентилятора, вибираємо тип електродвигуна.

Розрахунок подачі необхідної кількості повітря у приміщення, проводять за такими даними:

- кількістю шкідливих виділень (теплоти, вологи, випарів, газів, пилу);

- кількістю людей, яка знаходиться в приміщенні;

- кратністю повітрообміну;

- швидкістю руху повітря в повітропроводі.

1. Для приміщень із надлишковим виділенням тепла кількість припливного повітря визначається за формулою

, (1)

де L₁ – кількість припливного повітря за одиницю часу , м³/год;

– надлишкова теплота в приміщенні, кДж / год;

С – питома теплоємність повітря за незмінного тиску, що дорівнює 1 кДж/кгК;

– густина припливного повітря, кг / м³;

і – відповідно температури повітря робочої зони та зовнішнього середовища,C.

2. Для приміщень, в яких виділяються шкідливі гази чи випари , повітрообмін визначають за їх кількістю

, (2)

де – надлишкова кількість шкідливих речовин (випарів, газів, пилу), які виділяються в приміщенні, кг/год;

– ГДК шкідливих виділень у повітрі приміщення, мг/м³;

С_о – концентрація цих виділень у зовнішньому повітрі, мг/м³.

3. Під час виділення у приміщенні надлишкової вологи кількість припливного повітря визначають за формулою:

, (3)

де – маса надлишкової вологи в приміщенні, кг/год,

, – відповідно вміст вологи у повітрі внутрішньому та зовнішньому, г/кг.

4. Для приміщень, де немає шкідливих виділень (або кількість їх незначна), приплив (витяжку) повітря можна визначити за кратністю повітрообміну k (відношення об'єму вентиляційного повітря L до об’єму приміщення V)

. (4)

Кратність повітрообміну показує, скільки разів протягом години необхідно замінити весь об'єм повітря для створення оптимального мікроклімату.

5. При значній кількості людей, які знаходяться в приміщенні , необхідна кількість повітря визначається за формулою:

, (5)

де І – це мінімальна кількість повітря, яка повинна подаватися на одну людину (працівника) відповідно до санітарних норм (якщо на одного працівника припадає до 20 м³ об’єму приміщення , то І = 30 м³/год.; якщо об’єм більше 20 м³ , то І = 20 м³/год);

n_л – кількість людей, яка одночасно знаходиться в приміщенні.

6. Під час розрахунку місцевої витяжної вентиляції кількість повітря, що вилучається місцевою витяжкою (зонт, панель, шафа), можна обчислити за формулою:

, (6)

де F – площа перерізу повітропроводу, м²,

v – швидкість руху вилученого повітря в цьому повітропроводі (приймається від 0,5 – 1,7 м/с в залежності від токсичності газів та випарів).

Визначивши L для даних умов з наведених вище формул обчислюють поперечний переріз повітропроводу:

, (7)

де v_р - швидкість руху повітря в повітропроводі, м/с (вибирається за таблицею з довідника).

Враховуючи розрахункові площі перерізів повітропроводів (f_р), за табличними даними підбирають стандартні діаметри при круглому поперечному перерізі або розміри при прямокутному поперечному перерізі.

Необхідний тиск для подачі повітря повітропроводами визначають з урахуванням втрат тиску на тертя на ділянках повітропроводу і місцевих опорах пристроїв (фільтр , калорифер , вентилятор, насадки тощо ) .

Втрати тиску на тертя кожної ділянки та у вітках розраховуються за формулою:

, (8)

де P_тр – втрати тиску на ділянці повітропроводу, Па;

R – питомі втрати тиску на 1 м довжини повітропроводу, Па/м;

l – довжина ділянки або вітки, м.

Питомі втрати тиску можуть бути визначені за табличними даними або за формулою

, (9)

де – коефіцієнт опору тертя, який залежить від шороховатості стінок повітропроводу (для сталевих повітропроводів = 0,02);

v_ф – фактична швидкість повітря, м/с;

d – діаметр повітропроводу, м;

– густина повітря, Н/м³;

g – прискорення вільного падіння, м/с²;

– приймають за табличними даними.

Втрати тиску в місцевих опорах розраховують послідовно для кожної ділянки і у вітках за формулою:

, (10)

де Z – місцеві втратитиску в пристроях , Па,

– коефіцієнт місцевих опорів, які приймають за табличними даними.

Загальні втрати тиску на кожній розрахунковій ділянці і у вітках складають

(11)

Вибір вентиляційного обладнання

Знаючи необхідний повітрообмін L і загальні втрати тиску, проводять вибір вентилятора за його аеродинамічною характеристикою .

Необхідна потужність електродвигуна вентилятора визначається за формулою, кВт:

, (12)

де N_вент – потужність електродвигуна вентилятора, кВт;

L – продуктивність вентилятора, м³/год.;

Н – тиск, створюваний вентилятором, Па;

К – коефіцієнт запасу ( К=1,1–1,5 );

– коефіцієнт корисної дії вентилятора ( 0,5–0,8 ).

Визначивши N_вент за довідником (каталогом), вибирають відповідний тип електродви­гуна для цього вентилятора.