Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_do_modulya_z_psihologiyi (1).doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.12.2018
Размер:
889 Кб
Скачать
☆

2. Система освіти в незалежній Україні.

3. «свідомість» - це вища форма відображення дійсності, властива людям та деяким іншим живим істотам і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

4. «знання» - це відображення дійсності, сукупність відомостей про неї, форма духовного оволодіння дійсністю, інформація.

Варіант № 15

1. Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов´язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Зв´язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності. Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій. Воля виявляється в таких властивостях особистості,як цілеспрямованість (уміння людини підкоряти свої дії поставленим цілям), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого рішення), рішучість(уміння приймати і запроваджувати в життя швидкі й обґрунтовані рішення), дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам в установленому порядку), самостійність(уміння не піддаватися впливам різних факторів, що відволікають від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), ретельність (уміння виконувати свої зобов’язання в зазначений термін та якісно) та ін.

2. У середньовіччі (V – поч. XV ст.) навчання та виховання дітей було зосереджено в руках церкви, головною метою якої була підготовка духовенства. У перший період Середніх віків у Західній Європі були школи трьох типів: монастирська, соборна, або кафедральна і приходська. В усіх школах діти від 7 до 15 років навчалися молитвам, письму, рахуванню, читанню. Для найбільш здібних учнів монастирських та кафедральних шкіл з часом додавалися граматика, риторика, діалектика, а пізніше – арифметика, геометрія, астрономія, теорія музики.Система організації навчання була індивідуально-груповою, методи навчання базувалися на механічній пам’яті, основними методами стимулювання були тілесні покарання..В основі виховання хлопчиків знатного походження лежало рицарське виховання. Воно включало сім напрямків: їзда верхи, плавання, володіння списом, фехтування, полювання, гра в шахи, складання віршів та спів. Рицарське виховання прививало зовнішній лоск, вміння триматися..Проте в період середньовіччя зростали виробничі сили, а з ними – потреба в розумних людях. На початку XII ст. виникають перші університети в Болонії та Салерно, Оксфордський, Паризький, Кембриджський, Сорбонський, Празький та ін.Основною формою навчання в університеті була лекція. Вона будувалася за логічною схемою Арістотеля, але порівняно з живою лекцією-бесідою, середньовічна лекція була кроком назад.З розвитком ремесел та торгівлі у ХПІ – ХІVст. виникли цехові школи, у яких навчалися та отримували початкову освіту діти ремісників. Навчання ж самому ремеслу здійснювалося або у родинах ремісників, або у процесі цехового учнівства. Гільдійські школи створювалися об’єднаннями купців. У цих платних школах навчалися діти заможних батьків.Наприкінці середньовіччя відроджується інтерес до античної культури, виникає гуманістичний рух, підвищується інтерес до людини, її земних радощів та потягів, відроджується мистецтво, впроваджуються нові педагогічні ідеї..

Педагогіку ХV– ХУП ст., епохи Відродження, можна назвати гуманістичною. Головною вимогою в освіті став розвиток активності та самодіяльності дитини. Починають з’являтися багатопредметні навчальні плани, до яких включені природознавство, фізика, географія, історія та інші дисципліни.Змінюється методика взаємодії вчителя та учня, скасовується сувора дисципліна середньовічних шкіл. Послаблення впливу церкви виявилося у розвитку державної школи. З’явилася необхідність у спеціальній підготовці вчителів.У епоху Відродження (XV – XVI ст.) почала докорінно змінюватися система освіти. До початку ХУП ст. педагогіка залишалася частиною філософії. Розвиток педагогічної думки знайшов відображення у працях мислителів епохи Відродження Е. Роттердамського, Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Т. Кампанелли. Зміцнюються ідеї всезагальності навчання та різнобічності виховання. На початку XVII ст. з’являється необхідність узагальнення та осмислення педагогічних знань та досвіду, створення спеціальної галузі знання – педагогіки.

3. «фрейдизм» - це психологічна концепція початку XX ст, яка розвинулась на її основі вчення про психоаналіз, засноване на дослідженні глибинних пластів людської психіки, що ставить в центр уваги несвідомі психічні процеси і мотивації

4. «самовдосконалення» - це розуміння себе, сильних та слабих сторін і пошук шляху до вдосконалення. Це постійний, безперервний розвиток особистості.

Варіант № 16

1. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям та деяким іншим живим істотам і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

До основних характеристик свідомості належать: • сукупність знань про навколишній світ, якими людина оволодіває завдяки пізнавальним процесам; • самосвідомість, тобто усвідомлення, пізнання, оцінювання людиною самої себе і своїх вчинків, дій; • забезпечення цілеспрямованої діяльності на основі форму-вання мети згідно з мотивами й потребами, прийняття вольових рішень, внесення необхідних корективів у виконання дій; • почуття та емоційні оцінки, які відбивають ставлення люди-ни до навколишнього світу, інших людей тощо; • мова.

2. Кар'єра - це професійний шлях до успіху по службових східцях, до престижного соціального статусу і положення у суспільстві.

3. «свідомість» - це вища форма відображення дійсності, властива людям та деяким іншим живим істотам і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

4. «адаптація» - це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.

Варіант № 17

1. Пам’ять має дуже велике значення в житті і діяльності людини. Завдяки пам’яті людина має уявлення про сприйняті раніше речі або явища, внаслідок чого зміст його свідомості не обмежується наявними відчуттями і сприйняттями, але включає і набуті у минулому досвід та знання. Ми запам’ятовуємо наші думки, зберігаємо в пам’яті виниклі у нас поняття про речі і закони їх існування. Пам’ять дозволяє нам використовувати ці поняття для організації наших майбутніх дій і поведінки.Якби людина не володіла пам’яттю, її мислення було б дуже обмеженим, оскільки проводилося б лише на матеріалі, що одержується в процесі безпосереднього сприйняття.Пам’ять органічно бере участь також в процесі сприйняття. Всяке сприйняття передбачає розуміння того, що сприймається, а це можливо лише за участю відтворених в пам’яті уявлень з минулого досвіду.Особливо важливу роль пам’ять грає в навчальній роботі, в процесі якої учні повинні засвоювати і міцно запам’ятовувати велику кількість, різноманітного учбового матеріалу. Тому педагогічно важливо розвивати у учнів хорошу пам’ять.Хорошою вважається пам’ять тієї людини, яка швидко запам’ятовує необхідний матеріал, тривало зберігає його в своїй пам’яті і точно відтворює.

2. Педагогіка – це наука, що вивчає шляхи передавання соціального досвіду старшим поколінням молодшому.

Традиційно виділяють такі галузі педагогіки:

І. Загальна педагогіка вивчає і формує принципи, форми та методи навчання й виховання, які є загальними для усіх вікових груп.

II. Вікова педагогіка, до якої увійшли такі «гілки»:

– Дошкільна педагогіка, що вивчає особливості виховання дітей дошкільного віку.

– Педагогіка загальноосвітньої школи досліджує зміст, форми та методи навчання й виховання школярів.

– Педагогіка професійно-технічної освіти, що вивчає та розробляє питання навчання й виховання учнів професійно-технічних закладів.

– Педагогіка вищої школи розробляє питання навчання та виховання студентів вузів.

– Андрогогіка вивчає особливості навчання та виховання дорослих.

Функціональні педагогічні науки: педагогіка вищої школи, педагогіка професійно-техніхнічної освіти.

Галузеві педагогіки: авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня, педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації і перекваліфікації і ін.

III. Історія педагогіки розглядає історію педагогіки та освіти.

IV. Корекційна (або спеціальна) педагогіка – педагогіка людей з відхиленнями, затримками розвитку (медико-біологічного, психо­логічного, соціального): сурдопедагогіка – про навчання і виховання глухонімих, глухих, туговухих дітей; тифлопедагогіка – про навчання і виховання сліпих та слабозорих дітей; олігофренопедагогіка – про навчання і виховання розумово відсталих дітей.

V. Прикладна педагогіка (військова, спортивна, менеджменту та ін.) розробляє методи, прийоми використання педагогічних знань у різних сферах діяльності, а також методику викладання конкретних дисциплін.Наймолодшою у вітчизняній науці галуззю знання, яка тільки ще формується, є соціальна педагогіка. Головна функція соціальної педагогіки – досліджувати проблеми міжособистісних стосунків, співіснування людини з навколишнім середовищем та врахування її ціннісних орієнтацій.У цій науці існують галузі, що вивчають приватні питання освіти та виховання. Так, наприклад, превентивна педагогіка вивчає шляхи та способи попередження соціальних відхилень серед молоді. Аутодидактика (автодидактика) –галузь, що вивчає процес навчання людини на матеріалі власного життя, включаючи і самоосвіту.Оскільки педагогіка є складовою частиною людинознавства, вона не може розвиватися відокремлено від інших наук.

3. психіка» - форма активного відображення суб’єктом об’єктивної реальності, що виникає в процесі взаємодії високоорганізованих живих істот із зовнішнім світом і що здійснює в їх поведінці регулятивну функцію.

4.«соціалізація» - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, що дає йому змогу інтегруватися в суспільство і поводитися там адаптивно.

Варіант № 18

1. Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об'єктах, які мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється в зосередженості на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу. Оцінюючи роль уваги в психічній діяльності, слід згадати слова К.Д. Ушинського про те, що увага є тими дверима, через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу.

Види уваги:

Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага – увага неуважної людини. Фактори, що викликають мимовільну увагу:

  • інтенсивність (сила) подразника;

  • новизна подразника;

  • контраст подразників;

  • відповідність внутрішньому станові організму (потребам);

  • безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження;

  • загальна спрямованість особистості.

Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється.

2. Світогляд педагога формувався під впливом джерел, які часто суперечили одне одному. Він був активним діячем релігійної організації і в той же час устремління Коменського — і наукові, і практичні — були спрямовані в реальний світ і на покращення життя в ньому. З поєднання всіх цих чинників Коменський прагнув виробити власну філософію.Загальне філософське бачення світу у нього формувалось завдяки античній філософії, релігії, ідеям Відродження.Походження й існування природи та людини він розглядав з релігійних позицій. Але під впливом епохи Відродження Коменський виробив новий погляд на людину. На противагу середньовічному аскетизму, людина, на думку великого педагога, останнє і найдосконаліше творіння Бога. Її призначення не тільки підготувати себе до майбутнього небесного життя, а й жити справжнім життям земним.На суспільні погляди Коменського впливала його участь в демократичному народному русі Чехії, що у доповненні з ідеями Відродження сформували у нього демократизм, гуманізм, народність, глибоку симпатію до простих людей.Коменський бачив, відчував на собі i глибоко переживав недосконалість та несправедливість тогочасного суспільного устрою. Єдиним доцільним засобом реформування суспільства він називає зразкове виховання молоді. “Людина робиться людиною тільки завдяки вихованню“. Справу виховання молоді покладає на школи.Найважливіші педагогічні ідеї Коменського, особливо його дидактичні погляди ґрунтуються на засадах сенсуалізму. Сенсуалізм– філософська течія, представники якої стверджують, що джерелом пізнання об’єктивного світу для людини служить передусім її чуттєвий досвід. Як і Бекон великий педагог вважав, що “нічого не буває в свідомості, чого раніше не було у відчуттях, отже матеріал для всіх роздумів розум отримує тільки від відчуттів“.У світогляді Коменського можна спостерігати суперечності між сенсуалізмом і релігійністю, між демократизмом і просвітительством. Двоїстий характер світогляду педагога обумовив двоїстість його підходу до вирішення основних питань педагогіки.

3. «біхевіоризм» - один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.

4. «резюме» - це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність і професійні успіхи та досягнення особистості, яка його складає.

Варіант № 19

1. Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи.Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну і соціальну сутність. Особистість — соціальна істота, суб’єкт Пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності.Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Типове є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість узагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей. Індивідуальне — це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру тощо, тобто те, чим одна людина відрізняється від інших людей. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини. Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник. Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини. Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я», яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]