27. Девіантна поведінка та її види.

Девіантна поведінка – це відхилення від прийнятих у суспільстві ціннісно-нормативних стандартів.

Позитивна девіація: самопожертвування, надпрацездатність, героїзм.

Негативна девіація: тероризм, суїцид, цинізм.

Основні види девіантної поведінки:

1) конформізм (людина йде до мети без помилок, впевнено);

2) інноваційна (людина реалізовує цілі нетрадиційним методом – репет, корупція тощо);

3) ритуалізм (людина не сприймає суспільних ідеалів, створює «власний» світ);

4) ескейпізм (людина втікає від дійсності).

За причини духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою.

Девіантна поведінка – це поведінка, що відхиляється від прийнятих в суспільстві ціннісно-нормативних стандартів, яка може проявлятися в різних формах.

Основні види девіантної поведінки

Види поведінки	Форми прояву поведінки
Конформізм	Повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення
Інноваційна	Визнання цілей суспільства, але намагання реалізувати їх нетрадиційними засобами (рекет, крадіжка, зловживання)
Ритуалізм	невизнання суспільних цілей і цінностей але дотримування прийнятих «правил гри», дія у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей
Ескейпізм	Відхід, втеча людини від соціальної дійсності, невизнання цілей і засобів їх досягнення в суспільстві (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.)
Бунт, заколот	Відкидання суспільних цінностей, цілей та засобів їх реалізації, активна протидія, прагнення замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.)

На відхилення поведінки людини можуть впливати наступні фактори: сім’я, друзі, сусіди, соціальне оточення, умови життя, спадкові патології у фізичному і психічному здоров’ї тощо.

Девіація може мати позитивні і негативні наслідки як для самої людини, так і для суспільства в цілому. Так, наприклад, позитивною девіацією є самопожертвування, надпрацездатність, героїзм, а негативною є тероризм, крадіжки, суїцид, цинізм.

28. Соціологія особистості як наукова галузь, її взаємозв’язки з іншими науками.

Соціологія особистості – це галузь знань соціології, предметом вивчення якої є особа як суб’єкт соціальних відносин в рамках соціально-історичного процесу.

Соціологія особистості щільно пов’язана з іншими науками, оскільки соціологія особистості об’єднує увесь комплекс наук про людину та суспільство (антропологія, медицина, психологія, етика, педагогіка, генетика та ін.), а також досягнення літератури, мистецтва, релігії.

Соціологія особистості — галузь соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот.

У сучасному суспільстві предметом соціології особистості є два взаємозалежні напрями пізнання: соціальна сутність людини та закони становлення і змін особистості у процесі життя. Перший напрям відображає онтологічний, а другий — гносеологічний аспекти. Предметний бік соціології особистості інтегрує пізнавальні можливості як усього комплексу наук про людину та суспільство (антропологія, медицина, психологія, етика, педагогіка, генетика та ін.), так і досягнення літератури, мистецтва, релігії. Існують широкий та обмежений погляди на предмет соціології особистості, розуміння якого суттєво позначається на баченні та характері об'єктів вивчення. Маючи дуже давню і досі мало досліджену історію, світова соціологія особистості своїм об'єктом вважає проблеми всеосяжної природи людського буття, притаманні людині загальні риси у межах функціонування груп, колективів, держав та інших соціальних спільнот, специфічні особливості виробничої, наукової, культурної та інших видів діяльності, а також окремі ознаки становлення і змін. Отже, об'єкти соціології особистості розкривають проблеми пізнання її суті на чотирьох рівнях — універсальному, загальному, особливому та окремому. До найактуальніших завдань сучасної соціології особистості належать дослідження процесів формування світогляду та світосприйняття, сфери свідомої та підсвідомої діяльності, механізмів нормотворення та мотивації діяльності, засобів виховання та самовиховання, методів управління та самоуправління, впливів ролей, мети, віри, сенсу та інших цінностей на характер існування.

Вирішуючи ці завдання, соціологія особистості виконує світоглядну, пізнавальну, управлінську, виховну, педагогічну, дослідницьку, художньо-мистецьку, культурно-освітню, інформаційну, просвітницьку та багато інших функцій, які охоплюють практично усі найважливіші аспекти буття людини у сферах праці, дозвілля та духовної діяльності. До ви-щеозначених слід віднести також ідеологічну та політичну функції, які за радянських часів набули недоброї слави, коли обмежене розуміння предмета редукувало (звужувало) уявлення про особистість до суб'єкта класової боротьби. Більшості наукових праць тих часів притаманне деформоване бачення функцій соціології особистості ідеологічно та політичне спотвореними уявленнями про засоби її формування та виховання. У них сфера стосунків особистості замикається на колективістських орієнтованих трудових відносинах.