Ііі. Проблеми формування фінансових та шляхи їх вирішення

3.1. Проблеми залучення інвестицій для формування капіталу акціонерних товариств

Оздоровлення економіки України потребує інвестування значного капіталу у пріоритетні галузі виробництва. Фінансування інвестиційних проектів звичайно триває кілька років, а прибуток інвестиції почнуть приносити лише після введення об’єктів в дію.

Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:

• прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в

тому числі спільних підприємств;

- портфельні івестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

- кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інвеституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агенств, банків тощо.

У Законі України “Про режим іноземного інвестування” встановлено такі види іноземних інвестицій: [12]

• іноземна валюта, що визнається конвертованою Національним банком України;

• валюта України - при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування;

• будь-яке рухоме чи нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні права (права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражені у конвертованій валюті;

• будь-які права інтелектуальної власності, варстіь яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни-інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та викорстання природних ресурсів, надані відповідно до законодавства або договорів, вартість яких виражена у конвертованій валюті;

• інші цінності відповідно до законодавства України.

У І півріччі 2001 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 517,7 млн. дол. США, що на 54,3% більше, ніж у І півріччі 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії - 18,0 млн. дол. (3,5% до загального обсягу), з інших країн світу - 499,7 млн. дол. (96,5%). [12]

Загальний обсяг прямих інвестицій в Україну на 1.07.01 р. становив 2469,9 млн. дол. США. Найбільші обсяги інвестицій вкладені нерезидентами з США - 428,9 млн. дол. США (17,4% до загального обсягу), Нідерландів - 234,7 млн. дол. США, Російської Федерації - 160,3 млн. дол. США (6,5%).

Іноземні інвестиції вкладено в 6600 підприємств України. Найбільші вкладення здійснено до підприємств м. Києва - 721,7 млн. дол. (2738 підприємств), Київської області - 229,3 млн. дол. (137), Запорізької - 223,8 млн.

дол. (129), Одеської - 172,3 млн. дол. (493). Одночасно капітал резидентів зменшився на 7,1 млн. дол. (48,1%).

Найбільші обсяги інвестицій вкладені в економіку Панами - 43,0 млн. дол. (35,9% до загального обсягу), Російської Федерації - 36,5 млн. дол. (30,4%), В’єтнаму - 16,3 млн. дол. (13,6%), Швейцарії - 7,2 млн. дол. (6,0%).

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких галузей економіки як транспорт - 61,8 млн. дол. (51,5%), охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення - 17,2 млн. дол. (9,3%), машинобудування і металообробка - 8,2 млн. дол. (6,8%).

Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що інвестиційні проекти ранжуються від неперспективних (вимушених) до найновітніших. Перші не дають ніякої віддачі, а лише підтримують на плаву підприємства, що потребують глибокої санації або взагалі ліквідації; другі потребують набагато більших витрат, але забезпечують швидкий науково-технічний прорив та примноження капіталу,

проте мають великий ступінь розвитку.

Інвестор завжди стоїть перед проблемою прийняття інвестиційного рішення, адже суб’єкт господарювання відмовляє собі в споживанні духовних благ, але має надію повернути інвестований капітал з певним прибутком, при цьому природно ризикує.

Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох ас­пектах:

— з точки зору подолання кризових явищ (тобто як критичні інвестиції, зволікання з якими лише поглиблюватиме кризу);

— з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Потреби в інвестиціях у виробничу сферу досить значні. Тому важливо забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів, оскільки для, багатьох проектів необхідним є ефект масштабу. Водночас слід виходити з того, що основою технологічної перебудови виробничої сфери є власні кошти підприємств. За даними досліджень і експертних оцінок, в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а з 1991-го до 1995 року не­легально було експортовано 15—20 млрд. дол. США. [13]

Серед власних джерел інвестиційних ресурсів значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємств. Значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, перебуває близько 10 млрд. дол. США. Однак необхідно враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави.

Одним з важливих елементів політики поліпшення зовнішнього торговельного режиму є залучення інвестицій, як вітчизняних так і іноземних інвесторів направлених у сферу виробництва в Україні для прискорення його розвитку та зменшення потреби в іноземних кредитах під державні гарантії.