83. Поняття право в концепціях р.Штаммлера і г. Радбруха.

На думку Густава Радбруха (1878–1949) право можна зрозуміти лише виходячи з апріорної ідеї права. Саме вона визначає мету права. Апріорна ідея права в своєму внутрішньому вмісті синтезує три основні елементи ціннісного характеру: справедливість, визначеність мети і правову стабільність. Їх вивчення є завданням філософії права, на відміну від теорії права, що виконує практичну потребу систематизації і інтерпретації норм права, що діє. Роз'яснення справедливості здійснюється з позиції її розуміння як змістовного елементу ідеї права і єства поняття права. При цьому мається на увазі не матеріальний, а формальний принцип справедливості і вміст його розкривається за допомогою принципу рівності.

Досліджуючи природне право, Г. Радбрух неодноразово звертається до поняття природи речей. У його тлумаченні природа речей – це рушійна сила перетворення юридичних інститутів під впливом мінливого соціального життя. У такому розумінні право є слідством і інструментом змін соціальній дійсності.

Рудольф Штаммлер (1856–1938) вважав право найбільш важливою формою організованою зовні соціального життя людей і підкреслював первинний характер права по відношенню до держави. По Штаммлеру, поняття права неможливо вивести з суспільно-історичного досвіду, воно виступає як апріорна категорія незалежною від соціальної дійсності, розвиток якої повинен здійснюватися шляхом часткових змін права. Кінцевою метою цих змін, ідеалом «правильного права» має бути створення «товариства вільно бажаючих людей».

Розгорнуті уявлення про право на основі ідей І. Канта Р. Штаммлер викладає в роботах «Господарство і право з точки зору матеріалістичного розуміння історії», «Вчення про правильне право», «Теорія юриспруденції». Зокрема, кажучи про марксизм як вульгарний економізм, Р. Штаммлер підкреслював, що право має первинний характер по відношенню до економіки, в усякому разі в логічному плані.

Теорія Р. Штаммлера про право заснована на допущенні того, що існують чисто формальні категорії. Він прагне вивести конкретні правові положення з суто формальних принципів. За допомогою поняття права і ряду інших апріорних категорій соціальна реальність сприймається як організована цілісність, що виділяє право.

83. Правове вчення ж.Марітена.

Концепція Маритена, як і концепції інших послідовників неотомізму, побудована на поєднанні традиційних для релігійної філософії уявлень про божественне походження держави і права з положеннями сучасної науки, принципами історизму, ідеями розвитку культури та соціальної обумовленості політики. Філософ прагнув виробити "інтегральну" доктрину, відкриту для гуманістичних і демократичних поглядів сучасної епохи. У своїх працях Маритен проводив розходження між першопричиною соціальних інститутів (вбачаючи таку в бога) і реальною детерминацией відбуваються в суспільстві подій. "Проістекая цілком від народу, влада спочатку походить від Бога", - писав він. Вчення Маритена являло собою не що інше, як один з варіантів модернізації соціальної теорії католицизму стосовно до умов високорозвиненого індустріального суспільства.

Джерелом природного закону, згідно з його концепцією, є бог, який володіє абсолютним суверенітетом над своїми творіннями і не несе перед ними моральних обов'язків. Марітен визначав природний закон як встановлені божественним розумом "універсальні норми права і обов'язку". Бог - перший принцип природного права. Людина ж має природні права і здатний усвідомити їх в силу своєї причетності божественного розуму. "Особистість володіє абсолютним гідністю, оскільки вона полягає в прямих відносинах з Абсолютом". Як ревний католик, Марітен був переконаний, що віруючі повніше і глибше відчувають веління природного закону, ніж атеїсти. У його творах підкреслювалася також роль католицької церкви як хранительки природного права.

Визнаючи існування вічного і незмінного закону, Марітен вважав, що природне право розкривається людям поступово, у міру розвитку культури і наближення людини до Бога. Кожна епоха, вважав він, має свій "історично конкретний ідеал". У зв'язку з цим Марітен оцінював як безплідні спроби скласти повний каталог природних прав індивіда на всі часи. "Декларація прав людини ніколи не буде вичерпною і остаточною. Вона завжди буде залежати від рівня моральної свідомості і від рівня цивілізації в даний період історії". Сучасна епоха характеризується, на думку філософа, прагненням розширити і відновити розуміння природного права, яке склалося в XVIII столітті.