107.Філософська антропологія.

Течія в зах-європ. Філософії 20 ст., заснована М. Шелером і Х. Плеснером. Будучи абстракцією, це поняття має 2 реальні втілення-окрема людина та людство вцілому. Людство скл. З окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології. Наукові теорії, які намагались розв’язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями:

- біологічні теорії;

- теорії соціологічні.

Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові.

Другий вид теорій теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства.(теорія Маркса)

Обидва види теорій мають спільну рису – вони намагаються зрозуміти людину як частину чогось – природи чи суспільства.(вперше – в античності)

Началами людини є тіло і душа. Тіло – чуттєве видиме в людині, її фізична основа. Душа – те, що робить тіло живим, спонукає його рухатись, відчувати задоволення і страждати. Життя людини відбувається в 2 площинах – матеріальній і духовній. Людина, будучи фізичною істотою, живе згідно з законами матеріального світу.

Дух є осередком мислення та дії людини. Також виділяють 2 духовні потенції людини-розум і волю.

118. Консерватизм соц.-філ поглядів Липинського

Укр.діаспора продовжує розвивати проблему людини і нації

В.Липинський – визначний історик, соціолог, політик. Головні ідеї полягали в тому, що без власної укр.держави не може бути громадського життя. Філософський світогляд Липинського мав активно-динамічний хар., для нього світогляд – це спосіб думання. Цілі: вплинути на зміну пасивного способу думання, світогляду укр. провідної верстви на активний, динамічний задля здійснення України. Також його розумінню притаманний динамізм. За Липинським: Основа нації – народ, але народ ніколи сам не править. Аристократія – провідна верства. Інтелігенція – забезпечує можливість об’єднання аристократії з народом.

В. Липинський закликав до остаточного національного визволення і створення власної держави, вважаючи, що внутрішня боротьба українського народу могла б бути творчою за умови її здійснення в ім´я волі, державної й культурної незалежності української нації. Тому політичні опоненти характеризували В. Липинського як консерватора, аристократа й націоналіста.

Якщо в «Листах до братів-хліборобів» В. Липинський реабілітує пансько-поміщицьку верству, то в працях «Шляхта на Україні» та «Україна на переломі» він переконує, що й у далекому минулому українське панство (шляхта) відігравало важливу роль у національно-визвольному русі за державність України. У праці «Шляхта на Україні» В. Липинський стверджує, що українська шляхта, захищаючи свої станові права й привілеї, зуміла піднести їх до загальнонаціональних, а у великому повстанні брала участь не як випадкові одиниці, а як окрема суспільна верства, що має індивідуальні прикмети й спеціальні інтереси.

Актуальні думки В. Липинського про роль національної еліти в державотворчому процесі і на сучасному етапі.