Характеристика основних вікових періодів

№ п/п	Вік	Протиріччя	Соціальна ситуація	Провідна діяльність	Новоутворення
1	Новонаро- дженість (0—3 міс.)	Дитина народжується з біо­логіч­ними потребами, але самостійно їх задовольнити не може	Повна фізична та психічна залежність від до­рослого	—	Комплекс пожвавлення — це емоційно-рухова реак­ція дитини на появу до- рослого
2	Немовля (3 міс.—1 рік)	У дитини є певні потреби, які вона не може самостій­но задовольнити	Розвиток системи «ди­тина — суспільний до­рослий»	Емоційне спілкування	1. Мова 2. Емоційне відчуття власного тіла 3. Розвиток потреб і мотивів
3	Раннє дитин­ство (1—3 рр.)	Дитина відкриває предметний світ, але самостійно не може осягнути функції пред­метів	Спілкуван­ня з дорос­лим відносно функцій та дій з предметами	Предметна маніпуля- тивна діяльність	1. Мова 2. Наочно-дійове мислення 3. Прагнення до самостійності (Я сам)
4	Дошкільний вік (3—6, 7 рр.)	Дитина віділила себе з предметного світу, побачила нетотожність з дорослим. Виникає необхідність в освоєнні соціального середовища, але не має можливості	Подальший розвиток системи «дитина—сус­пільний дорос­лий». Осягнення сві­ту дорослих відносин	Рольова гра	1. Емоційне оформлення со­ціальних потреб, мотивів 2. Розвиток образного мислення, уяви 3. Формування довільної по­ведінки 4. Формування моралі

Закінчення табл. 3

№ п/п	Вік	Протиріччя	Соціальна ситуація	Провідна діяльність	Новоутворення
5	Молодший вік (6, 7—11 рр.)	Виникає потреба в знаннях, але в дітей не сформовані способи пізнання оточуючого світу	1. Дитина — вчитель 2. Стосунки в дитячому колективі 3. Стосунки з батьками	Навчальна діяльність	1. Внутрішній план дій 2. Рефлексія 3. Розвиток пізнавальних процесів 4. Розвиток довільної поведінки
6	Підлітковий вік (11—15 рр.)	Відчуття самостійності, «по­чуття дорослості», але пси­хічні можливості підлітка обмежені	1.Стосунки з доросли­ми (з конфліктами чи без) 2. Стосунки з однолітками	Спілкування	1. Розвиток потреб та мотивів 2. Рефлексія в моральній сфері 3. Почуття дорослості 4. Критичне відношення до дорослих 5. Самооцінка
7	Рання юність (15—17 рр.)	У цьому віці виникає прагнення до узагальненого пізнання світу і себе, але не вистачає життєвого досвіду	Двоїстість соціальної ситуації: самостійність, отримання громадянських прав — залежність від дорослих	Професійне самовизначення	1. Узагальнене уявлення про «Я» 2. Моральна сфера 3. Професійне самовизначення 4. Розвиток інтимно-осо- бис­тісної сфери 5. Теоретична форма мислення

Чим більш зрілою психологічно та соціально є особистість, тим більше зростають її можливості у подальшому розвитку. Період особистісної зрілості відкриває якісно нові можливос- ті становлення людини. З цієї позиції цікаво розглянути розвиток особистості протягом життя. Ця концепція представлена епігенетичною теорією Еріксона. Сутність епігенетичної теорії відображається в принципі: «Все, що рос­те, має загальний план». Виходячи з цього загального плану, розвиваються окремі частини. Кожна з них має найбільш сприят­ливий період для переважного розвитку. Так відбувається до- ти, доки всі частини, що розвинулися, не сформують функціо- нальне ціле.

Розвиток особистості, за Еріксоном, — це закономірна зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу, відношень та поведінки людини, в результаті чого вона як особистість отримує щось нове, характерне саме для даного етапу розвитку. Новоутворення особистості виникають не на порожньому місці, їхня поява на певному етапі підготовлена всім процесом попереднього розвитку особистості. Нове в ній може виникнути та закріпитися лише тоді, коли в минулому для нього вже були утворені відповідні психологічні та поведінкові умови. Послідовність стадій психічного розвитку особистості, за Еріксоном, — це результат біологічного дозрівання, але зміст розвитку визначається тим, що очікує від людини сім’я, суспільство. За Еріксоном, будь-яка людина проходить виділені стадії, до якої б культури вона не належала, все залежить лише від тривалості її життя.

Еріксон виділяє вісім стадій розвитку. Перехід від однієї стадії до іншої характеризується кризами. Криза — «як поворотний пункт», «момент вибору між прогресом та регресом, інтеграцією та затримкою». Цей вибір між двома полярними відношеннями до світу, до себе закріплюється в певних властивостях та якостях особистості.

І стадія (від народження до 1 року). На цій стадії формується базова довіра до людей, почуття безпеки існування у світі, на противагу почуттю недовіри до людей, відчуття загрози, що йде від світу. Ознаки соціальної довіри у немовляти проявляються у легкому годуванні, глибокому сні, нормальній роботі кишечника. До перших соціальних досягнень відноситься готовність дитини дозволити матері зникнути з поля зору без надмірної тривоги чи гніву, бо її існування стало внутрішньою впевненістю, а її появу можна передбачити. Саме ця постійність, неперервність та тотож­ність життєвого досвіду формує у маленької дитини початкове почуття власної ідентичності. Дуже велику роль відіграє матір на цій стадії, її любов, бажання та вміння задовольнити потреби дитини.

ІІ стадія (від року до 3 років). Ця стадія характеризується фор­муванням та відстоюванням дитиною своєї автономії та незалежності на противагу сумнівів у собі та почуттю сорому. Боротьба почуття незалежності, самостійності, впевненості у собі проти сорому та сумніву приводить до встановлення співвідношення між здатністю співпрацювати з іншими людьми і наполегливістю та її обмеженнями. У кінці стадії виникає стійка рівновага між цими протилежностями. Вона буде позитивною, якщо батьки та близькі не будуть занадто керувати дитиною, гіперопікати, придушувати її прагнення до автономії. Із відчуття самоконтролю при збереженні позитивної самооцінки виникає стійке почуття доброзичливості та гордості, із почуття втрати самоконтролю і стороннього зовнішнього контролю з’являється стійка схильність до сумніву в собі та сорому.

ІІІ стадія (від 3-х до 6 років). На цій стадії при нормальній лінії розвитку формується ініціативність, активність і в той же час переживання почуття вини та моральної відповідальності за свої бажання. Дитина жадібно та активно пізнає оточуючий світ, через гру дитина проникає у світ дорослих відносин. На цьому етапі відбувається усвідомлення своєї статевої приналежності. Прагнення зайняти місце батька (матері) у відносинах з батьками протилежної статі.

ІV стадія (від 6 до 11 років). Ця стадія характеризується включенням дитини у нові соціальні зв’язки — вступом у школу. Формується любов до праці та вміння поводитися із знаряддями праці або почуття неспроможності, неповноцінності, нездатності, заздрості до інших дітей. Якщо за сприятливих умов значимість батьків для дитини відходить на другий план, то за появи почуття власної неадекватності вимогам школи сім’я знову стає притулком для дитини.

V стадія (від 11 до 20 років). У підлітковому та юнацькому віці з’являється почуття цілісного усвідомлення себе та свого місця в житті, відбувається самовизначення, вибір професії, особистість окреслює свій життєвий шлях, формується «я» ідентичність, яка включає відчуття стійкості та непреривності власного «Я», незважаючи на ті зміни, які відбуваються з нею у процесі її росту та розвитку. Негативний полюс — непевність у розумінні власного «Я» («дифузна ідентичність»), яка проявляється у регресії до інфантильного рівня і бажанні якомога довше відтягнути прийняття дорослого статусу, стійкому почутті тривоги та ізоляції, постійному очікуванні чогось такого, що зможе змінити життя, страхові перед особистим спілкуванням, презирстві до визначених суспільних ролей, ірраціональному віддаванні переваги всьому іноземному («добре там, де нас немає»).

Наступні 3 стадії характеризують життєвий шлях дорослої людини.

VI стадія (від 20 до 40—45 років). Для неї характерно встанов­лення дружніх зв’язків, пошук супутника життя, прояв почуття близькості до людей, задоволення особистим життям, реалізація в роботі на противагу почуттю відчудженості, самотності.

VII стадія (від 40—45 до 60 років). Е. Еріксон вважав цю стадію центральною в житті людини. За нормальної лінії розвитку людина характеризується високою продуктивністю праці, піклуванням про майбутнє покоління, боротьбою творчих сил людини проти застою, стагнації, заскорузлості.

На останній VIII стадії відбувається інтеграція результатів всіх попередніх фраз, формується мудре відношення до життя, яке зріла особистість сприймає не впадаючи у відчай, не розчаровуючись у прожитому житті, у людях, у собі і не відчуваючи презирства до життя, бажання отримати від життя більше, ніж було отримано, паралізуючого страху смерті, яка наближається.

Дана періодизація дає можливість людині зрозуміти себе та знайти співчуття до себе — на протилежність тим поясненням, які люди самі створюють для власних незрозумілих якостей, а саме: «Я поганий», «Я лінивий і недисциплінований», «Я небезпечний» тощо. За Е. Еріксоном, ці труднощі відображають сімейні процеси, котрі ускладнили доступ людини до почуття безпеки, автономії чи задоволення власною ідентифікацією, чи те що доля позбавила дитинство відданого друга чи матері на почат­ковому віковому етапі.

Л ітература

1. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — М.: МГУ, 1986. — С. 43—59.

2. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — Л.: ЛГУ, 1994. — С. 363—390.

3. Немов Р. С. Психология: В 3 кн.: Учеб. — М.: 1995. — Кн. 2. —С. 15—214.