IV. За суб'єктами, що реалізують гарантії, розрізняють:

— гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини та громадянина та гарантії цих прав;

— гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини та громадянина;

— гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

— судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи;

— гарантії омбудсмана, котрий вживає заходів до запобігання порушенням прав та свобод;

— гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина у суді у випадках, визначених законом;

— адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

— гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що у них об'єднуються;

— гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян;

— гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V. За особливостями правового статусу, що гарантується, визначають:

а) загальні гарантії, які закріплені конституційно та поширюються на всіх суб'єктів суспільних відносин у рівній мірі;

б) родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Так, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції передбачені Законом України «Про міліцію»;

в) галузеві, які гарантують права та свободи суб'єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника);

г) індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи у конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють:

а) контрольні гарантії, що забезпечують можливість виявити порушення прав особи та підвищити ефективність поновлення порушених інтересів;

б) процедурні гарантії, які визначають порядок, способи, умови впровадження норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

в) організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом використання засобів техніки та зв'язку (наприклад, діяльність ТУ як засобу гарантування свободи інформації).

44. Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином. В Загальної декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 00Н 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2). Ці положення зафіксовані в ст. 21 Конституції України, яка передбачає: “Всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними”, і в ст. 24, яка встановлює: "Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх. Правовий статус особи — це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені і гарантовані Конституцією і законами України.

Важливим конституційним принципом є гуманний правовий статус особи, гарантованість її прав і свобод. Цей принцип втілений насамперед в таких конституційних положеннях: людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини — головний обов'язок держави; всі люди вільні і рівні в своїй гідності і правах; права і свободи людини невідчужувані і непорушні; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути ліквідовані; при прийнятті нових законів чи внесенні змін в чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод; громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень по ознакам раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Конституційні права, свободи і обов'язки називають основними тому, що вони визначають найбільш важливі, істотні відносини і зв'язки між громадянином і державою.

Тому цілкому закономірно, що одним з перших розділів Конституції України є розділ II “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина” (ст.ст. 21—68). Усю сукупність прав і свобод можна поділити на такі групи: громадянські (особисті); політичні; соціально-економічні; культурні (духовно-гуманітарні).

Усі права і свободи можна також поділити на дві групи:

1) так звані фундаментальні, абсолютні, невід'ємні права, які притаманні людині від народження. Такі права не даровані державою, а дані їй самою природою. Серед них — право на життя, фізичну і моральну недоторканність, особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.;

2) права особи, які випливають із факту її правової належності до Української держави — громадянства. Це права на участь громадянина в управлінні справами суспільства і держави, бути членом політичної партії тощо.

46. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — орган Верховної Ради України, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні (омбудсмен). Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на постійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Слід підкреслити, що омбудсмен – це переважно політичний інститут, а не правоохоронний; його головне завдання полягає у тому, щоб захистити права і свободи людини тоді, коли інші державні органи виявляються неспроможними, оскільки причиною порушень є недосконалість самих законів. В Конституції України в ст.101 передбачено створення нового конституційного органу – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Ст.55 Конституції нашої країни проголошує право кожного звертатися до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав. Основною функцією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є контрольно-наглядова, яка конкретизується у таких напрямках діяльності:

– здійснення опосередкованого парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі;

– здійснення контролю за відповідністю Конституції України, законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина шляхом звернення до Конституційного Суду України з відповідними поданнями;

– перевірка стану додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

– направлення звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, за належністю в органи, до компетенції яких належить розгляд справи, та здійснення контролю за розглядом цих звернень;

– прийняття рішень про необхідність проведення перевірок діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності з правом вимагати від посадових і службових осіб цих органів сприяння, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків.

Крім того, Уповноважений виконує ряд інших функцій, зокрема правоохоронну, нормотворчу, правозастосовну, інформаційну та ін.

47. Безпосередня демократія (пряма демократія) — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо. За своєю суттю безпосереднє народовладдя. відповідно до положень Конституції (статті 5,36,69 та ін.), є насамперед прямим волевиявленням народу (народним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі через політичні партії, засоби масової інформації та Інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян. Отже, безпосередню демократію можна визначити як безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, референдумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах. Основи безпосередньої демократії здебільшого визначаються Конституцією та законами України. Сутність безпосередньої демократії найповніше виявляється у її принципах як основних засадах її здійснення. Відповідно до змісту чинної Конституції України загальними принципами безпосередньої демократії можна вважати: суверенності народу; єдиновладдя народу; повновладдя народу; безпосереднього волевиявлення народу; поєднання безпосередньої і представницької демократії; пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; політичного плюралізму; конституційності й законності; загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя; гарантованості безпосереднього народовладдя.

Форми безпосередньої демократії

1. Референдум — голосування населення із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя. Референдуми в Україні поділяються на всеукраїнські та місцеві. Предметом всеукраїнського референдуму може бути: — затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень; — прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень; — прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. Предметом місцевого референдуму може бути: — прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць; — прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів[1].

2. Збори громадян — зібрання громадян з метою висловлення позиції та прийняття рішень консультативного (дорадчого) або обов'язкового характеру. В Україні проявляються у вигляді громадських слухань, зібрань домоуправлінь, громадських зборів, мітингів, масових зібрань тощо.

48. Однією з найбільш дієвих форм безпосередньої демократії в Україні є вибори. Під виборами слід розуміти форму безпосереднього народовладдя, зміст якої полягає у волевиявленні народу з метою формування представницьких органів держави чи місцевого самоврядування та обрання посадових осіб цих органів шляхом голосування.

В Україні проводяться такі види виборів:

1) президентські, що можуть бути: а) черговими — проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень президента України і відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень президента України. б) позачерговими — проводяться у зв’язку із достроковим припиненням повноважень президента України у випадках, передбачених Конституцією України. в) повторними — призначаються Верховною радою України на підставі подання Центральної виборчої комісії і проводяться у випадках: якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост президента України і жодного з них не було обрано; якщо всі кандидати на пост президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури. 2) парламентські, що можуть бути: а) черговими — проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення; відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року по­вноважень Верховної ради України. б) позачерговими — проводяться у зв’язку із достроковим при­пиненням повноважень Верховної ради України у випадках, передбачених Конституцією України.

49. В об'єктивному розумінні термін “виборче право” - це сукупність правових норм, якими регулюються вибори у конкретній країні (право одержання голосу участі у виборах, оскарження результатів і порушень на виборах).

У суб'єктивному сенсі виборче право складається з активного і пасивного. Активне виборче право (право голосу) - це право громадянина (підданого) стати активним учасником державно-правових відносин, які виникають при проведенні виборів, референдумів, при реалізації права відкликання депутатів у тих країнах, де відкликання передбачено. Це означає, що право голосу використовується під час голосування на виборах державних самоврядувальних органів, посадових осіб, на референдумах і публічних зборах. Пасивне виборче право, право бути обраним, обиратися до виборних органів держави і самоврядування або на виборні посади передбачає можливість висувати свою кандидатуру чи давати згоду на висунення. Сюди ж належить право бути зареєстрованим як кандидат, проводити передвиборну пропаганду, агітацію, працювати у виборчих округах. Під принципами виборчого права слід розуміти основоположні ідеї, які концентрують у собі соціально-політичні умови виборів і виступають як загальнообов'язкові безперечні нормативні вимоги. Головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації. Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років. Принцип рівного і прямого виборчого права означає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями. Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Принцип вільного й рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кандидатів. Вони можуть реалізувати це право як безпосередньо, так і через політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи. Гласність і відкритість виборчого права означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно. Принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули.

50. Виборча система — це система суспільних відносин, пов’язаних з формуванням складу представницьких органів шляхом виборів. Термін виборча система в науці конституційного права використовується в двох значеннях — широкому і вузькому. У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Виборча система у вузькому значенні — це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. Мажоритарна виборча система — це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Пропорційна виборча система ( Україна) — це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем.

51. Виборчий процес — це здійснення суб’єктами виборчого процесу виборчих процедур, передбачених виборчим законом. Виборчий процес включає такі етапи: утворення територіальних виборчих округів; утворення виборчих дільниць; утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; складання та уточнення списків виборців; висування та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; голосування (повторне голосування); підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення. Принципи: Принцип поступального здійснення виборчого процесу дозволяє розподілити його на відносно самостійні стадії, що почергово змінюють одна одну, в сукупності утворюючи його структуру. Принцип законності знаходить свій прояв в обов’язку всіх учасників процесу дотримуватися вимог, встановлених законом, діяти в межах наданих законом повноважень, виконувати обов’язки, покладені правовими нормами. Принцип гласності (відкритості). Принцип рівноправності одно порядкових суб’єктів виборчого процесу. Цей принцип означає рівність прав і обов’язків суб’єктів процесу.

52. Референдум — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдуми за предметом проведення: конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки; законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон; консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України); факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).

За територією проведення референдум може бути: Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Місцевим — проводиться в межах окремих суб'єктів федерації (у федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

54. Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса (авторитет чинності).

Державна влада, ознаки: -є владою публічної ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичної, тобто вона регулює відносини між більшими й малими соціальними групами й, будучи відносно відособлена від суспільства (соціально неоднорідного в особі класів, етносів, націй, національних меншостей і т.п.), керує їм в інтересах тої його частини, більш або меншої, котра опанувала цією владою (служить інструментом реалізації волі політичних чинностей, вартих у влади); -є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійністю й незалежністю стосовно якої-небудь іншої влади як усередині держави ,так і за його межами; здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом); має монопольне право застосовувати примус на території своєї дії (території держави); має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету - скарбниці держави ); поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), що перебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати); видає нормативно-правові акти.

55. Термін «орган державної влади» в сучасному конституційно-правовому законодавстві набуває принципово нового значення. Органи державної влади України — складова частина державного механізму, наділена владними повноваженнями, обсяг яких визначається Конституцією України та законами. Діяльність органів державної влади забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця. Ознаки органу державної влади: 1. орган державної влади - організаційно відокремлена і відносно самостійна частина єдиного державного апарату України; 2) внутрішня структура органу державної влади - це система різних за характером, значенням, рівнем посад, що заміщуються лише громадянами України. 3. орган державної влади завжди має статутно-правовий характер, тобто, на відміну від інших організацій він засновується на підставі Конституції та законів України, інших нормативних актів. 4) заснування будь-якого органу державної влади обумовлено необхідністю здійснення завдань і функцій держави. При цьому участь того чи іншого органу в їх здійсненні може бути різною. 5) визначальною ознакою органу державної влади є наявність у нього державно-владних повноважень, що відокремлює їх від інших держаних установ. 6) державно-владні повноваження органу державної влади реалізуються у відповідних правових і організаційних формах та із застосуванням методів, які чітко визначаються Конституцією і законами України.

56. Загальна характеристика системи органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності і спеціалізації.

57. Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України - парламент є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Верхо́вна Ра́да Украї́ни — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п"ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади, що уповноважений приймати закони. Сучасному парламенту, зокрема Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:

по-перше, це - загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою; його діяльність поширюється на всю тери­торію держави (суб'єкта федерації чи державно-територіальної автономії). Парламент - єдиний орган у державі, який право спроможний видавати акти вищої юридичної сили - закони;

по-друге, парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це обов'язково колегіальний орган, що складається з пар­ламентаріїв (Верховна Рада України - з народних депутатів України), чисельність яких має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;

по-третє, як представницька установа парламент провадить діяльність згідно з належними йому правами, а не на підставі яких-небудь розпоряджень, наданих йому ким-небудь іншим;

по-четверте, формується парламент (у повному складі або частково, наприклад, лише нижня палата) на виборних засадах - шляхом вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забез­печує його легітимний характер;

по-п'яте, парламент - це орган загальної компетенції, до його відома віднесено широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання, він бере участь у реалізації практично всіх-функцій держави.

58. Згідно зі ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України — 450 народних депутатів України. Така кількість народних депутатів зумовлена такими факторами: кількістю населення (громадян) України, виборчою системою, структурою парламенту та іншими обставинами. Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чергові вибори народних депутатів проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. У разі вибуття депутата, обраного в одномандатному окрузі, Центральною виборчою комісією призначаються проміжні вибори. Стаття 90.Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України. дострокове припинення парламентських повноважень можливе тільки у випадку, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії не розпочалися пленарні засідання/