3. Управлінська діяльність, управлінські відносини та кадри управління
Управлінська діяльність — сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.
Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу і в цілому функцій державного управління.
Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.
Управлінські відносини виникають як у ході взаємодії виконавчої влади, сукупність (система) яких складає апарат управління, із зовнішнім соціальним середовищем – власне управлінські відносини, так і всередині цього апарату, між самими органами – так звані внутрішньоапаратні управлінські відносини.
За характером наявних прав і обов’язків суб’єктів (учасників) управлінські відносини, як правило, поділяються на вертикальні, в яких один із учасників підпорядкований іншому, і горизонтальні, учасники яких не пов’язані підпорядкуванням.
Управлінські кадри — це штатні кваліфіковані працівники з певною професійною підготовкою, які мають спеціальні знання, трудові навички чи досвід роботи у вибраній сфері діяльності. Термін «кадри» в зарубіжних і вітчизняних джерелах часто ототожнюється лише із частиною працюючих — спеціалістами або робітниками високої кваліфікації і стажем роботи наданому підприємстві. Термін «персонал» є найбільш доцільним на рівні організації, так як визначає особовий склад організації, який працює за наймом і характеризується певними ознаками.
Отже, персонал - основний, постійний штатний склад кваліфікованих працівників, який формується і змінюється під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Вплив зовнішніх факторів конкретизується у таких параметрах макроекономічного розвитку, як кількість активного населення, загальноосвітній його рівень та кон'юнктура ринку праці. Персонал організації характери-
зується кількістю, структурою, професійною придатністю та компетентністю. Кількість персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, рівнем їх механізації, автоматизації та комп'ютеризації.
4. Рівні менеджменту
Наслідком вертикального поділу є створення рівнів менеджменту. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902— 1979) називає три основних рівні менеджменту:
- технічний; - управлінський; - інституційний.
Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників): керівники низової ланки (операційні управлінці); керівники середньої ланки; керівники вищої ланки.
Форма піраміди (рис.2.32) демонструє взаємозалежність рівнів менеджменту та чисельності управлінців.
- 
Таблиця 2.7 Загальна характеристика рівнів менеджменту
Рівніменеджменту |
Представники рівнівменеджменту |
Функції представників рівнів менеджменту |
Інституційний рівень |
Директор, заступникидиректора; президент, віце-президенти; ректор,проректори та ін. |
Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації |
Управлінський рівень |
Завідувач відділом, декан,начальник цеху, начальник відділу тощо |
Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання |
Технічний рівень |
Майстер, начальник виробничої дільниці,завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець |
Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців |