11. Польові підготовчі роботи

Польові підготовчі роботи проводяться після збору і вивчення матеріалів, що були зібрані під час камеральної підготовки, з метою доповнення і уточнення відомостей про земельний фонд сільсько­господарського господарства, влаштування території та її інженерне облаштування, виявлення резервів для збільшення площі с-г угідь, визначення заходів захисту ґрунтів від ерозії, збільшення продуктивності кормових угідь.

Обстеження проводиться комплексною групою спеціалістів в складі землевпорядника, агронома, лісомеліоратора, гідротехніка та при необхідності ґрунтознавця з залученням спеціалістів госпо­дарства.

Польове обстеження території передбачає:

• уточнення складу угідь, їх якісний склад і фактичне використання;

• вивчення землі стороннього використання;

• обстеження дорожньої мережі господарства;

• вивчення розміщення земельних масивів виробничих під­розділів;

• обстеження існуючих господарських центрів, польових станів та літніх таборів;

• вивчення зрошувальної та осушу вальної систем та їх розмі­щення;

• виявлення земель, придатних до використання ріллі та культурних пасовищ і сінокосів;

• вивчення сільськогосподарських угідь, що потребують меліоративних робіт, заходів корінного та поверхневого поліпшення;

• вибір земельних масивів, які придатні для розміщення садів, виноградників, ягідників;

• обстеження болота, заболочених ділянок і вивчення можливості їх осушення;

• вибір ділянок, що придатні до зрошення;

• обстеження засолених земль, що придатні до меліорації;

• виявлення ділянок з крутими схилами, що придатні до терасування;

• обстеження ерозійно небезпечних земель;

• виявлення місць дії лінійної водної ерозії ґрунтів;

• вивчення діючих водних джерел, що використовуються для польового та пасовищного водопостачання.

В процесі польового обслідування визначаються в натурі та схематично наносяться на креслення:

• сівозмінні масиви з урахуванням ґрунтового покриву, рельєфу місцевості та організаційної структури господарства;

3. землі, придатні для освоєння в ріллю, та ділянки, що потребують осушення, зрошення (з використанням матеріалів проектних розробок спеціалізованих проектних організацій);

4. місця, де необхідно створити прияружні, прибалкові та водорегулюючі лісосмуги, провести суцільне залісення та побудувати протиерозійні гідротехнічні споруди (вали різних типів, скидні та донні споруди, вали-тераси, ставки та ін.), побудувати тераси, провести виположування та загортання ярів, з відповідними заходами, що запобігають розмиву, створити мулофільтри, мікролимани на улоговинах (елементах мікрорельєфу);

5. ділянки, де необхідно провести корінне або поверхневе поліпшення природних кормових угідь та культуртехнічні роботи;

6. ділянки, вкриті рідколіссям, чагарниками, та іншими насадженнями з метою переведення в сільськогосподарські угіддя, якщо вони не мають грунтозахисного та водоохоронного значення;

7. ділянки, порушені гірничими виробками, будівельними та розвідувальними роботами з метою їх рекультивації;

8. ділянки для створення культурних пасовищ, розміщення нових або розширення існуючих багаторічних плодових насаджень і виноградників, господарських дворів, тваринницьких ферм, відповідно до перспектив розвитку господарства.

В результаті польового обстеження складається акт земле­впорядного обстеження.

Підготовчі роботи передбачають обчислення площ.

Загальну площу землекористування вираховують аналітичним способом за координатами точок поворотів меж території сільради або землекористування за формулами (3.1, 3.2) та за рис. 3.1:

[3.1,3.2]

Для визначення площі кожного контуру угідь, особливо коли землекористування розташоване на одному або кількох аркушах фор­мату А-1, а також якщо контури угідь мають неправильну конфігу­рацію, використовують механічний спосіб визначення площі за допо­могою планіметра, який дає можливість швидко і точно визначити площу земельної ділянки (контуру) будь-якої конфігурації. Вираху­вання площі за секціями і контурами проводиться на плані земле­користування, побудованому за координатами з точністю до 0,1 га.

План землекористування поділяється на секції, межа яких повинна проходити, як правило, по рубежах контурів. Нумерація секцій позначається римськими цифрами зліва направо за годинниковою стрілкою (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема розміщення секцій

Результати вирахування площі землекористування по секціях записуються у відомість і вносяться до загальної площі землекористування, вирахуваної за координатами.

Допустима нев'язка в сумі площі секцій, ув'язаних до загальної площі землекористування визначається за формулою:

де /' - площа обчислення аналітичним способом, га М - масштаб плану'.

Отримана допустима практична нев'язка із суми площі секцій землекористування розподіляється пропорційно до площі в секції.

Після вирахування площі по контурах складають поконтурну відомість, в якій контури групуються за видами угідь і підсумовується загальна площа кожного виду угідь (загалом по землекористуванню та в межах сільської ради.

За підсумками по контурній відомості складається експлікація земель за угід дями і землекористувачами в межах сільської ради згідно з формою 6-ЗЕМ. Окремо складається експлікація земель у межах населених пунктів на осушені, зрошені землі в розрізі земельних угідь.

За картограмами крутості схилів та агровиробничих груп ґрунтів складається картограма екологічної придатності земель, підґрунтям якої є існуюча класифікація земель України та поділ земель за еколого-технолог ічними групами.

На картограмі та в умовних позначеннях позначаються різними кольорами ділянки земель за еколого-технологічними групами придатності.

12. Землі, придатні під ріллю, для розміщення польових сівозмін із вирощуванням усіх культур, районованих у даній природно- сільськогосподарській зоні, на схилах 0—3° - фарбуються пома­ранчевим кольором (класи земель від 1-1 до 1-12).

13. Землі, придатні під ріллю, для розміщення ґрунтозахисних сівозмін, на схилах 3-7° - фарбуються гірчичним кольором (класи земель від 1-12 до 1-15).

14. Орні землі, які потребують постійного залуження, із схилами більше 7° та сильно змиті ґрунти фарбуються салатовим кольором (всі класи земель).

15. Землі, придатні для розміщення багаторічних насаджень (за експозицією схилів), позначаються умовним знаком відповідних багаторічних насаджень.

16. Землі, придатні переважно під сінокоси, фарбуються світло- зеленим кольором (класи земель від II-1 до ІІ-6. Землі, придатні під пасовища, фарбуються кольором мокрого асфальту (класи земель від III-1 до ІІІ-6).

• Землі, придатні під сільськогосподарські угіддя, після прове­дення докорінної меліорації земель фарбуються блакитним кольором (класи земель від IV -1 до ІУ-З).

• Землі, не придатні під сільськогосподарські угіддя, фарбуються жовтим кольором (класи земель від IV -5 до ІУ-6, а також ґрунти з піщаним механічним складом).

• Порушені землі фарбуються червоним кольором (класи земель від VII -1 до VI1-2).

11. Поняття і зміст завдання для розробки проекту'

Завдання на складання проекту землеустрою розробляється спеціалістами господарства за участю спеціалістів проектної організації територій на основі перспектив розвитку господарства, матеріалів підготовчих та обслідувальних робіт і попереднього опрацювання основних питань проекту внутрігосподарського землеустрою.

В завданні на складання проекту внутрігосподарського землеустрою визначається на перспективу:

• спеціалізація господарства;

• організаційна структура;

• структура посівних площ (на розрахунковий строк);

• врожайність сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, природних кормових угідь, культурних пасовищ;

• поголів’я худоби і птиці за видами і розміщення його у підрозділах господарства;

• продуктивність тваринництва по господарству;

• план продажу сільськогосподарської продукції.

Завдання на складання проекту внутрігосподарського землеустрою перед видачею його проектній організації затверджується замовником.

Подумайте над запитаннями самостійно

5. Чому необхідно проводити підготовчі роботи під час внутрішньогосподарського землеустрою?

6. В чому суть землевпорядного обстеження?

7. В чому проявляється різниця між камеральною обробкою матеріалів та польовим обстеженням?

8. У чому полягає оцінювання агроекологічного стану території?

9. Де використовується поконтурна ексішікаціяземеяь?

10. Вкажіть зміст завдання для розробки.

• ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПІДРОЗДІЛІВ І РОЗМІЩЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЦЕНТРІВ

Ключові поняття:

• організаційно-виробнича структура;

• виробничі підрозділи;

• виробничі центри;

• види виробничих центрів;

• вимоги до розміщення виробни­чих центрів;

• господарський центр

3. Поняття організаційно-виробничої структури аграрного підприємства

Складання проекту внутрішньогосподарського землеустрою почи­нається з розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів.

Відповідно до договірних зобов’язань щодо виробництва товарної продукції та конкретних природно-економічних умов на сільськогоспо­дарських підприємствах формується певна виробнича структура, тобто склад та співвідношення галузей.

Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства - це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форм їх побудови і взаємозв 'язку.

Організаційна структура (склад і співвідношення основних вироб­ничих одиниць і різних служб) таких підприємств залежить від їхньої спеціалізації, розмірів, поєднання галузей виробництва, розміщення сільськогосподарських угідь та інших умов. Основними виробничими одиницями у більшості агроформувань є цехи, відділки, ферми. За ними закріплюють або передають їм в оренду засоби виробництва (певні площі сільськогосподарських угідь, будівлі та споруди, машини, поголів'я худоби тощо). У цехах, відділках, на фермах організовують постійні колективи робітників, виробничі бригади, ланки, що працюють на підряді, оренді, а також самостійні кооперативи.

Залежно від конкретних умов господарства розрізняють типи організаційної структури: двоступінчаста (підприємство - цех, відділок (ферма) або бригада, відділок (кооператив)); триступінчаста (підприєм­ство - цех (відділок чи ферма) - бригада (кооператив)). У сільсько­господарських підприємствах рослинницького напряму переважають цехи, відділки, а у тваринницького - ферми. Триступінчаста організаційна структура властива великим сільськогосподарським підприємствам. На

невеликих має місце двоступінчаста організаційна структура (без цехів, відділків).

На кожному підприємстві створюються допоміжні та обслугову­ючі виробництва, а також підсобні підприємства (ремонтні майстерні, автопарк тощо). Як основні, так і обслуговуючі внутрішньогосподарські підрозділи здійснюють виробничу діяльність на основі господарського розрахунку.

Орієнтовна організаційно-виробнича структура сучасного багато­галузевого підприємства показана на рис. 3.3.

Рис. 3.3. Орієнтовна схема організаційно-виробничої структури сучасного багатогалузевого сільськогосподарського підприємства