Судовий процес

• не існувало поділу на кримінальний і цивільний процес.

• Розпочинався процес з ініціативи потерпілого.

• Сторони мали особисто з'явитися на судовий розгляд.

докази: клятва, показання свідків, письмові акти.

Судді - особисте вивчення та ведення справи. (оцінював показання сторін і свідків за враженням від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду та ін.).

ордалії (випробування).

Суддя після прийнят­тя рішення не мав права його змінювати. (Якщо він це робив, то платив штраф, який у 12 разів перевищував суму позову)

судове покарання за неправдиве свідчення.

38.

Джерела староіндійського права:

• звичай.

• рслігійно-правові збірки,( дхармашастри Раутами й Апастамби (друга половина І тис. до Р. X.), закони Брихаспаті (ІІІ—IV століття), Закони Наради (IV—V століття), закони Ману (II ст. до Р. X. - II ст. Р. X.) та ін. )

Закони Ману

• уклала одна з брахманських шкіл між II ст. до Р. X. і II ст.

• У другій половині XVIII ст. перекладений на англійську мову й уведений в науковий обіг.

мова санскрит

складаються з 2650 віршів (шлок), згрупованих у 12 глав:

• І глава уявлення старо­давніх індійців про виникнення Всесвіту, людського суспільства, станів (варн);

• II розказує про правила життя людини в період учнів­ства;

• ІІІ—V - (шлюбні звичаї, культові приписи, правила збереження ритуальної чистоти, санітарно-гігієнічні приписи тощо);

• VI - правила життя самітника;

• VII — настанови про обов'язки царя й управління державою,

• VIII глава - настанови про судочинство та юридичну практику;

• IX глава - про сімейні відносини, покарання за різні злочини, обов'язки членів варн за звичайних умов; X глава — про дітей від шлюбів між представниками різних варн і каст, про обов'язки членів варн за незвичних обставин;

• XI глава - приписи про розкаяння й обітницю при спокутуванні вчинених гріхів;

• XII глава - опис посмертних ушанувань за недобрі справи в цьому житті.

особливість Законів Ману -

• відсутність загальних правових понять.

• містять майже сучасні за викладом поняття крадіжки, пограбування та необхідної оборони.

• Норми достатньо чітко згруповано за предметом правового регулю­вання,.

Основні риси права Стародавньої Індії

Право власності.

сім законних способів набуття власності: купівлю, дарування, спадкування, знахідку, здобич, оплату за виконану роботу, позику під відсотки.

власність: общинну, державну, приватну.

Зобов'язальне право.

види договорів: купівлі-продажу, дарування, обміну, перевезення, оренди, зберігання тощо.

Договір мав укладатися в присутності свідків.

Недійсна угода: укладена з нетверезим, малолітнім, душевнохворим або із застосуванням насильства й обману

продаж землі  переважне право купівлі - родичам, сусідам, кредиторам. Ціну землі визначали 40 сусідів

Позика: розмір стягуваних відсотків залежав від варни боржника.

Кредитор міг у будь-який спосіб (хитрістю, насильством) змушувати боржника сплачувати борг.

Засобами забезпечення договору були застава та поручительство третьої особи.

Шлюбно-сімейне право.

Основна форма шлюбу — моногамія.

• Заможні прошарки суспільства могли мати декілька дружин, а правителі — навіть гареми. Старшинство дружин визначалося порядком тих варн, до яких вони належали.

• Шлюби, зазвичай, укладалися всередині варн.

• Наречений сплачував за дівчину гроші чи давав її батькам подарунок (бика та корову).

Жінка повністю під­порядковувалася чоловікові. У дитинстві - підкорятися батькові, в молодості — чоловікові, після смерті останнього — синам.

Розлучення тільки з ініціативи чоловіка. (Закони Ману: "якщо дружина не народить дітей, можна взяти іншу на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими - на десятому, якщо народжує тільки дівчат — на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно."

• вдова не повинна була навіть вимовляти ім'я іншого чоловіка; могла вдруге вийти заміж лише за брата свого чоловіка.

Спадкове право.

тільки за законом.

Спадкова частка дітей залежала від належності їхньої матері до певної варни.

Злочини та покарання.

Види (З.М):

• державні злочини (змова, заколот, розкриття державної таємниці, перехід на бік ворога);

• злочини посадовців (лихварство й торгівля коштом царської скарбниці, крадіжка товару, що належав цареві та ін.);

• проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа);

• злочини проти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна); проти системи вари (наприклад, шудра видавав себе за брахмана);

• злочини проти сім'ї (подружня зрада дружини, статеві зносини з близькими родичами)

Покарання:

• жорстокість

• Представники вищих варн несли меншу відпо­відальність

види покарань:

• смертна кара (спалювання, утеплення, посадження на палю, розрізання на частини тощо);

• калічницькі (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха);

• навернення в рабство;

• конфіскація майна;

• заслання;

• виключення з варни;

• грошовий штраф.

• тавру­вання злочинців

39.

Новгородська судна грамота , судовий кодекс Новгородської феодальної республіки 15 ст, що дійшов в редакції 1471 в єдиному списку (без кінця) у складі рукописної збірки середини 70-х рр. 15 ст Юридичними джерелами Н. ц.р. з'явилися окремі статті Російської правди і місцеве новгородське право пізнішого походження. Окремі норми Н. ц.р. перекликаються з деякими нормами Псковської судної грамоти і судовими порядками Північно-східної Русі. М. Ф. Владімірським-будановим Н. ц.р. розділена на 42 статті. Вона складається з різночасних частин. Н. ц.р. присвячена судоустрою і судочинству у Великому Новгороді. У ній визначені компетенції суду архієпископа, посадника, тисяцкого, великокняжого намісника і тіуна, вказані розміри судових мит, розглянуті різні судові казуси. Особлива увага приділена розбору земельних тяжб. Окрім інтересів панівного класу Новгорода (бояр, жітьіх людей, і ін. його представників), Н. ц.р. відобразила також політику Івана III Васильовича по обмеженню свавілля новгородського боярства на користь великокняжої влади (50-рублевий штраф з боярина в разі наклепу на суддів і т.п.). Н. ц.р. послужила одним з джерел Белозерськой статутної грамоти 1488 і Судебника 1497