- •Тема 14. Єдиноначальність – основний принцип управління військовими підрозділами.
- •Питаня №1. Принципи і функції управління та їх врахування в роботі заступника командира підрозділу з виховної роботи
- •Питання №2. Специфіка управлінської діяльності у військових умовах. Процес прийняття управлінського рішення.
- •Планування (проектування) системи виховної роботи.
- •Організація як функція управління виховною роботою.
- •Мотивація - функція управління виховною роботою
- •Висновок
Питаня №1. Принципи і функції управління та їх врахування в роботі заступника командира підрозділу з виховної роботи
Принципи управління - це керівні правила, основні положення і норми поведінки керівників, правила реалізації закономірностей управління, якими керуються управлінці в практичній діяльності. Аналіз наявних точок зору на формулювання й класифікацію принципів управління, дозволяє виділити характерні в сучасних умовах принципи цієї діяльності.
До першої групи принципів технології управлінської діяльності військового керівника належать: принципи цілеспрямованості (розподіл відповідальності або колективної відповідальності, чіткість цілей і завдань); принципи узгодження діяльності (раціональні дисциплінарні вимоги; єдиноначальність і колегіальність; системність і плановість; ієрархія влади й відповідальності; дотримання кодексів поведінки; раціональні комунікації); принципи забезпечення ефективності діяльності (умілий розподіл праці й спеціалізація, економічність, оптимальне сполучення централізації й децентралізації, професіоналізм і його постійне підвищення).
До другої групи принципів впливу на поведінку співробітників і особового складу належать:принципи активізації діяльності (змагальність, мотивація, створення сприятливої атмосфери); принципи забезпечення задоволеності діяльністю (справедливість, лояльність, чесне ставлення й довіра до людей).
До третьої групи загально управлінських принципів належать: соціальна спрямованість управління, постійне його вдосконалення (управлінське новаторство), науковість, своєчасне реагування на зміну зовнішнього середовища (ситуаційність).
Об'єктами управління можуть виступати ресурси (матеріальні запаси, фінанси, особовий склад), процеси й результати.
Процес управління складається з чотирьох взаємопов'язаних функцій: планування, організації, мотивації і контролю. Планування- це процес розробки плану, що визначає те, чого потрібно досягти і якими засобами, у відповідності з часом і простором. Стратегічне планування полягає у визначенні перспективних завдань діяльності організації, формуванні системи цілей і стратегій діяльності. Стратегічне планування, як правило, орієнтовано на період п'ять і більше років.
Тактичне планування полягає в пошуку й узгодженні найбільш ефективних шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку організації, напрямку діяльності на короткий період (як правило, місяць, квартал, період навчання).
Процес планування незалежно від його виду включає три етапи: постановку завдання планування; розробку плану; реалізацію планового рішення.
Принципи здійснення функції планування: Принцип єдності. Принцип участі.
Принцип безперервності. Принцип гнучкості. Принцип точності.
Принципи здійснення функції організації, якими варто керуватися в процесі виконання функції організації: нерозривний зв'язок із цілями й завданнями, що визначені в ході планування; доручення різних завдань виконавцям, об'єднання їх у керовані робочі групи або підрозділи; координація різних видів діяльності, що доручені кожній групі, за допомогою встановлення робочих взаємин, включаючи чітке визначення того, хто здійснює керівництво, та термінів виконання робіт; єдність мети - кожний підрозділ і конкретна людина повинні працювати на загальну мету; використання ефективних норм керованості.
Мотивація. Керівник завжди повинен розуміти, що навіть чудово складені плани і найдосконаліша структура організації не матимуть ніякого сенсу, якщо хтось не виконає фактичну роботу організації. Отже, завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконали роботу відповідно до делегованих їм обов'язків.Часто мотивацію ототожнюють із стимулюванням. Ці поняття дуже близькі за змістом, але не варто їх ототожнювати. Стимули використовуються людьми давно. У давньому Римі «стимулами» називали кийки, що використовувалися візниками для управління кіньми, запряженими в колісниці. В наш час поняття «стимул» має кілька значень.
Стимулювання припускає зовнішній (моральний, фізичний, матеріальний) вплив на людей.
Мотивація - більш широке поняття, яке можна розглядати у двох аспектах:як психологічний процес, що починається з фізіологічних або психологічних запитів, потреб; як визначення й створення умов, причин, що спонукають до ефективної діяльності.
Принципи мотивації в процесі управління: Встановлення чітких цілей і завдань.
Ув'язування цілей і заохочень, визначення критеріїв оцінки. Гласність. Наявність зворотного зв'язку. Створення сприятливих умов для ефективної роботи.Здоровий клімат у колективі, умови привабливості служби. Єдність моральних і матеріальних методів стимулювання. Врахування особистих якостей працівників. Використання переважно позитивних стимулів.
Контроль - це критично важлива функція управління, тому що тільки вона забезпечує зворотний зв'язок у системі управління. Інші функції (планування, організація, мотивація) є прямим зв'язком з об'єктом управління. Головні інструменти виконання функції контролю - спостереження, перевірка усіх сторін діяльності, облік та аналіз.
Контроль можна класифікувати за наступними ознаками: за стадією розрізняють: вхідний, операційний контроль, контроль виконання, контроль ефективності; залежно від суб'єкта контролю виділяють: самоконтроль; контроль, виконуваний посадовою особою; інспекційний контроль; державний; міжнародний контроль; за ступнем охоплення об'єкта контролем: суцільний і вибірковий контроль; за режимом контролю: посилений і нормальний контроль; за ступенем механізації: ручний, механізований, автоматизований, автоматичний контроль; за способом отримання й обробки інформації: реєстраційний, статистичний, розрахунково-аналітичний; за періодичністю виконання контрольних операцій: безперервний і періодичний; за часом контролю: попередній, поточний, заключний контроль.
Вимоги до професійної компетенції фахівця управління: Розуміння природи управлінської праці й процесів управління. Знання посадових і функціональних обов'язків, способів досягнення цілей і підвищення ефективності роботи організації, видів і напрямків діяльності. Уміння використовувати сучасну інформаційну технологію й засоби комунікації, необхідні в управлінському процесі. Володіння мистецтвом управління людськими ресурсами. Володіння мистецтвом налагодження внутрішніх і зовнішніх зв'язків.
Всю сукупність вимог до компетенції керівників умовно можна поділити на дві групи. Першу групу складають знання й уміння (мистецтво) виконувати професійну роботу в такій спеціальній області як управління. Вони включають: уміння обґрунтовувати й приймати рішення в ситуаціях, для яких характерні висока динамічність і невизначеність; інформованість (інформація - це знання) з питань розвитку певного виду, напрямку діяльності, у якій працює фахівець управління: стан досліджень, теоретична, нормативно-правова база, технології, динаміка потреб і т.д.; знайомство з досвідом управління в інших організаціях і галузях; здатність управляти ресурсами, планувати й прогнозувати результат, володіти способами підвищення ефективності управління; уміння використовувати сучасну інформаційну технологію, засоби комунікації й зв'язку. Друга група вимог у професійній компетенції менеджерів пов'язана з їхньою здатністю працювати з людьми й управляти самими собою. Це насамперед: високе почуття відповідальності й відданість справі; чесність у стосунках з людьми й довіра до партнерів, товаришів по роботі, особового складу; уміння чітко висловлювати свої думки й переконувати; поважне й турботливе ставлення до людей незалежно від їхнього статусу в організаційній ієрархії; здатність швидко відновлювати свої фізичні й моральні сили і критично оцінювати власну діяльність.
