33. Філософське розуміння законів. Типи законів. Характеристика основних законів діалектики

Так, сутнісні, глибокі, стійкі, загальні, внутрішні, такі, що постійно повторюються, зв’язки всього існуючого, відображені в мисленні людини, дістали назву закону. Закони є: 1) часткові (наявні в різних сферах знань: у хімії, фізиці, біології та ін.); 2) особливі, що охоплюють кілька сфер знань (кібернетика, математика тощо); 3) загальні або універсальні – закони діалектики. Вони проявляються у всіх сферах буття.

Закони діалектики розкривають сутнісні, стійкі, необхідні, повторювані зв’язки предметів, процесів, явищ і тим самим розкривають їх сутність, рух і функціонування.

Одним з діалектичних законів є закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Він пояснює, як усі процеси та явища набувають нових характеристик та властивостей. Його зміст стає зрозумілим завдяки таким категоріям, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок.

Якість надає об’єкту відповідну визначеність. Це та головна властивість, особливість об’єкта, що робить його відмінним від інших. Усі інші, несутнісні властивості будь-якого об’єкта (обсяг, кількість показників, темп руху тощо) визначають його кількісну сторону. Жоден предмет чи явище у світі не існують без одночасової наявності в них кількості та якості. Це співвідносні категорії. Єдність і певна рівновага кількісного і якісного виразу об’єкта визначає міра. Міра – це ті межі, в яких співіснують кількість і якість.

Таким чином, існування об’єкта зумовлено єдністю якості і кількості. Якийсь час при його сформуванні вони перебувають у рівновазі і нібито ніщо не віщує змін. Насправді вони постійно відбуваються. Зміна кількісних показників у певний час виходить за межі міри, руйнуючи її, і тоді об’єкт змінює свою якість. Подібно з’являється кожен раз нова міра у всьому і скрізь, в межах якої відбуваються свої кількісні зміни. Вони, у свою чергу, знову спричинюють появу нової якості, що знову ж таки розгортає простір для нових кількісних змін. Такий кругообіг змін та взаємопереходів і становить діалектичний закон.

Процес переміщення від старої міри до нової є діалектичним стрибком і є процесом переходу об’єкта в нову якість. Тоді об’єкт переходить у свою протилежність – зі старого стану в новий, змінивши свою сутнісну визначеність.

Таким чином, завдяки з’ясуванню закону взаємного переходу кількісних і якісних змін стає зрозумілим внутрішній процес виникнення нового об’єкта.

Закон єдності і боротьби протилежностей указує на рушійні сили і джерело змін та розвитку. Провідними категоріями, що пояснюють його зміст, є діалектична протилежність, суперечність, тотожність, відмінність, саморух.

Діалектична протилежність – які водночас вимагають наявності одна одної і заперечують одна одну. Ними є різноманітні протилежні стани, характеристики, тенденції, властивості кожного об’єкта. Вони й утворюють суперечності, вирішення яких стає джерелом змін та розвитку.

Суперечність – категорія динамічна. Насамперед у ній наявна тотожність – рівновага, збіг усіх складових об’єкта. Але навіть тоді в об’єкті наявна і відмінність – прагнення сторін, властивостей вийти за власні межі. Тоді тотожність як рівновага і відмінність, як неврівноваженість проявляється у вигляді діалектичних протилежностей, а їх взаємозаперечення стає джерелом змін та розвитку. Скажімо, у студента, що лише вступив до ВНЗ, знання і незнання навчальної програми тотожні. Але засвоєння навчального матеріалу створює суттєву відмінність у співвідношенні знань і незнань. Зусилля, завдяки яким студент переводить незнання у знання, становлять джерело його інтелектуального розвитку.

Джерело розвитку є лише внутрішньою зумовленістю змін. Необхідні ще й зовнішні чинники, що становлять рушійні сили розвитку. Джерело розвитку дає внутрішній поштовх до змін і в певний момент стає причиною саморуху, тоді, як саморозвиток можливий лише з причини рушійних сил.

Суперечність як діалектична взаємодія протилежностей (тотожності і відмінності) не стабільна. Вона весь час розгортається, стаючи своєрідними ступенями розвитку об’єкта: тотожність  тотожність–відмінність  суттєва відмінність  перехід однієї протилежності в іншу  виникнення нового об’єкта (нових властивостей, станів, характеристик, нової якості в цілому). Такий шлях заміни старого новим.

Закон заперечення заперечення відповідає на запитання: «Куди спрямовані зміни і сам процес розвитку?». Його головними категоріями є заперечення, старе, нове, спадкоємність. Заперечення – це переборювання, витискування старого новим. Старим стає те, що не відповідає потребам розвитку, гальмує його, а нове – навпаки. При цьому для заміни старого новим характерна спадкоємність – відтворення на більш високому рівні характерних ознак та елементів структури вихідного ступеня розвитку. Часто цей процес уявляють як спіраль, витки якої постійно розширюються.