18. Формування державної території Русі в іх-х ст. Утворення Руської імперії.

Політичне об'єднання антів, як і всі подібні до нього державні об'єднання раннього середньовіччя, виявилося нетривким. Однак процес формування класового суспільства і виникнення держави у східних слов'ян тривав, що було зумовлене внутрішньою еволюцією їхнього суспільства. Історичні факти свідчать, що протодержавні утворення, князівська влада та інші елементи державотворчого процесу мають, головним чином, місцеве походження і з'явилися задовго до утворення Давньоруської держави. Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи — результат взаємодії різноманітних чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й сивої давнини. Система господарства східних слов'ян ґрунтувалася на землеробстві, допоміжну роль відігравало розвинуте скотарство та сільські промисли. Вдосконалення землеробських знарядь у VII—IX ст., підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту спричинили кардинальні зміни в соціальній сфері. Поглиблювалася класова диференціація — землевласники перетворювалися на феодалів, а вільні общинники ставали феодально залежним населенням, що створювало передумови для активного державотворчого процесу. Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII—X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були торговельні зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, Хазарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгівлі, з одного боку, сприяло збагаченню слов'янської родоплемінної знаті, посилювало диференціацію суспільства, з іншого — надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торговельних шляхів. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен — дулібів, бужан, волинян. З розпадом родоплемінного ладу і появою класів у VIII—IX ст. посилюється процес об'єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні утворення — племінні княжіння та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, вже у VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) й Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець назвав Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Особливості державотворчого процесу в Європі Процес утворення держави в східних слов'ян відбувався водночас з аналогічними процесами на всій території Європи. У VI—IX ст. у слов'янському світі почав зароджуватися феодальний лад. У період раннього Середньовіччя тут виникають ранньофеодальні держави: князівство Само (І половина VII ст.) на території сучасних Чехії та Словаччини, частково Польщі, Югославії, ФРН; Перше Болгарське царство (681). Наприкінці раннього Середньовіччя в Західній Європі численні королівства об'єднувалися у більш-менш сталі феодальні держави, в межах яких продовжувався процес формування нових народностей. Після розпаду Каролінгської імперії англосаксонські королівства в Британії об'єднались в 829 р. в єдину державу Англію; в 843 р. із Східно-франкського королівства утворилася Німеччина, а з Захід-но-Франкського — Франція. На півночі Європи в IX—XI ст. на шлях феодального розвитку стали скандинавські країни — Данія, Норвегія, Швеція. Тут процес феодалізації та утворення ранньофеодальних держав почався значно пізніше, ніж у багатьох інших країнах Західної Європи. У Східній та Центральній Європі виникли слов'янські держави: Великоморавське князівство, Чеське та Давньо-польське королівства. Східну частину Балканського півострова займала в ті часи Візантійська імперія, а на решті території Балкан відбувався процес утворення південнослов'янських держав. Теорії походження Київської Русі. Проблема походження Київської Русіпротягом тривалого часу була дискусійною. Ще в XVIII ст. німецькі історики Г.-З. Байєр та Г.Ф. Міллер висунули норманську концепцію походження Київської держави. Спочатку дискусія точилася навколо походження назви «Русь». В історичних джерелах цей термін тлумачиться по-різному. Дехто з дослідників намагається довести його фінське походження, інші шукають його корені у шведській, слов'янській мовах. Це свідчить про значне поширення назви «Русь» у мовах інших народів. На думку М. Котляра, згідно з останніми лінгвістичними та історичними дослідженнями, слово «Русь» — фінського походження (ruotsi). Воно вживалося спочатку на позначення скандинавів, що утворили пізніше дружину давньоруських князів. Поступово дружини варязьких князів із роду Рюрика на східнослов'янських землях ставали різноплемінними, але термін «Русь» поширювався на всіх дружинників. Під цю назву підпали насамперед поляни, що панували у протодержавному утворенні на Наддніпрянщині, а відтак і всі східні слов'яни. Згодом норманісти навіть походження Київської держави проголосили утворенням скандинавських зайд-варягів, тим самим заперечивши здатність слов'янських народів створити власними силами свою державу. Цю концепцію рішуче критикував М. Ломоносов, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи первинну роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження М. Ломоносова дістали назву антинорманської концепції. Антинорманісти вважали, що назва «Русь» слов'янського походження і тісно пов'язана з українськими назвами річок Рось, Руса, Роставиця в Центральній Україні. Вони стверджували, що жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонорманське джерело, в тому числі й саги. Антинорманських поглядів послідовно дотримувалися такі два провідні українські вчені, як М. Костомаров та М. Грушевський. Звичайно, ніхто не може заперечити впливу варягів на формування давньоруської держави. Наприкінці І тисячоліття н.е. скандинави виявили неабияку воєнно-політичну активність майже на всьому європейському узбережжі — Франції, Німеччині, Англії, Іспанії та ін. Київська Русь не була осторонь цього процесу. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але формування державності у слов'ян — це складний і тривалий процес, що розвивався в руслі загальноєвропейської традиції. І зародження цієї державності слід шукати в першій половині І тисячоліття н.е. в Антському царстві. Основні етапи становлення і розвитку Давньоруської держави Період становлення держави Русі-України проходив у тяжкій боротьбі з варягами, уграми, печенігами, половцями, хозарами, татарами та іншими завойовниками. За доби великих переселень народів (III—VII ст.) на землях наших пращурів панували готи, гуни, алани, авари, хозари. Та всі вони поступилися місцем міцному союзу автохтонних слов'янських племен антів, полян, древлян, дулібів, сіверян, уличів, тиверців. Вони у VI—VII ст. започаткували процес державотворення, утворивши союз східнослов'янських племен — Русь (VII ст.), а потім ще потужніший союз — Руська земля (IX ст.) з центром у Києві. Початок державного життя України М. Грушевський датує VII—VIII ст. Літописи зберегли легенду про перших князів — основоположників Києва: Кия, Щека і Хорива. Поступово в середній течії Дніпра від Росі на півдні та Прип'яті на півночі виникає Київське князівство, що згодом стало осередком величезної імперії — держави Київської Русі-України. В своєму розвитку вона пройшла такі періоди: становлення (IX—X ст.); розквіту (X — перша третина XII ст.); феодального роздрібнення (друга половина XII—перша половина XIII ст.); занепаду (з середини XIII ст.).