4. Основні методи психології.

1. Організаційні

- порівняльний;

- лонгітюдний;

- комплексний методи.

2. Емпіричні, за допомогою яких відбувається безпосереднє дослідження і збираються факти про прояви тих чи інших психічних явищ.

3. Методи обробки даних: опис випадків, які найбільш повно виражають типи та варіанти.

- кількісний;

- якісний.

4. Інтерпретаційні:

- генетичний (аналіз матеріалу)

- структурний (встановлення структурних зв’язків між всіма характеристиками людини або особистості).

Як всі природні і суспільні науки, психологія має в своєму розпорядженні два методи здобуття фактів, що підлягають подальшому аналізу, - методами спостереження і експерименту, які, у свою чергу, мають ряд модифікацій, що не змінюють їх єства. Необхідність особливо підкреслювати наявність цих інструментів наукового пізнання в психології (хоча це і представляється загалом сповна і само собою зрозумілим для будь-якої науки) викликана тим, що ідеалістична психологія по причинах, які були охарактеризовані вище, зводила спостереження до самоспостереження (інтроспективні), а експерименту відмовляла в скільки-небудь істотній ролі в психологічному дослідженні, особливо при вивченні вищих психічних процесів.

5. Предмет педагогіки.

Педаго́гіка (грец. — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання.Це наука про закономірності, принципи, навчання, виховання і розвиток особистості. Педагог – той, що веде дитину до школи.Предметом психології є виховання, навчання, освіта та розвиток.

Освіта – процес перетворення засвоєних знань, умінь і навичок у властивості особистості.

Навчання – основний шлях освіти, спеціально організована і керована вчителем пізнавальна діяльність людини з метою засвоєння нею соціального досвіду.

6. Галузі педагогіки:

загальна; спеціальна (дефектологія); вікова; соціальна; професійна; порівняльна; галузева; історія педагогіки.

7. Поняття про психіку

Функції психіки: 1) відображення дійсності; 2) регуляція поведінки людини.Структура психіки:

свідомість  самосвідомість;

несвідома сфера.

Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку. Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами. Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно. Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану і т.д. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер відбитка не означає, що цей відбиток неправильний; перевірка суспільно-історичною й особистою практикою забезпечує об'єктивний відбиток навколишнього світу. Отже, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем. Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії. Психіка властива людині і тваринам. Однак, психіка людини, як вища форма психіки, позначається ще і поняттям "свідомість". Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості ("Над-Я").