Вступ до курсу Українська світова культура.

Культура! Культурність! Культурна людина! Ми постійно апелюємо до цих понять. Сьогодні йде великий потік розмаїтої літератури, яка має безпосереднє відношення до культури. Літератури традиційної і новаційної, езотеричної і екзотеричної, глибокої і поверхневої, наукової і популярної. До неї звертаються різні люди, в різній мірі, на різній ступені заглибленості. І все ж переважають стосовно культури судження поверхневі, безапеляційно вичерпні, абсолютистсько-максималістські. Навіть коли обізнаність наче широка і вправна, переважають досить некомпетентні судження. Про культуру говорять на якій завгодно мові, але аж занадто рідко на мові культурології. Говорять в роздріб, але тільки інколи мають цілісні сенсові орієнтири, світоглядний рівень оцінки та розуміння.

Та й самі явища культури все в більш значній мірі набувають функціонально-прикладного характеру, гублячи спрямованість на цілісну якість людини. Техногенна епоха й диктатура торгового капіталу намагається все перетворювати за власною подобою. Особливо мислення. Техніко-математична економія думок сприяє тому, що і в галузі математики чи техніки мислення стає все більш обмежене і одноманітне. Навіть в історичному знанні переважає оперування «фактологічністю» речей, людей, подій, а не сенсом їх, не історіософією, не софіологією.

Метою цього курсу є подолання техногенно-позитивістських тенденцій та деяких абсолютизацій постмодерну на засадах гуманізації освіти, а також задоволення сучасного рівня запитів студентів, їх культурно-ціннісних потреб як майбутніх фахівців. У більш вузькому значенні метою курсу є забезпечення теоретичного базису, світоглядних підвалин культури, розширення сенсогоризонту орієнтування в культурних подіях історії та сучасності, в явищах духовного життя.

Чому саме українська та світова культура, їх співвідношення визначають головну проблематику курсу ? Окрім того, що культура ніколи не буває нічийною, абстрактно-всезагальною, треба мати на увазі, що абсолютної точки зору на історію (зокрема на історію духовності) також не буває. Ніколи поляки, татари, монголи не зможуть відчувати історію в тих самих світоглядних почуттях, що росіяни, литовці та українці. «Факти» ті ж самі, але відношення до них – різне.

З іншого боку, необхідно подолати надто нарізне бачення культурно-історичного процесу України і «зарубіжжя». Для культури поняття «зарубіжжя» взагалі недоречне. Воно не надто пасує навіть для політичної історії. Відчуття «окремішності», не всесвітності, провінційно-периферійного стану – ось що нав'язується таким поділом. І в пізнавальному плані це веде до різного сприйняття одночасних явищ і подій власної і закордонної історії взагалі й історії культури в тому числі. Тільки через взаємодію культур власного народу й інших народів, особливо тих, що перебували в більш-менш безпосередньому контакті з нами, можна зрозуміти сенси культурно-історичного процесу, ментальні особливості, національний дух. Ніщо не створювалось ізольовано, але й ніщо не твориться без конкретних носіїв (етнічних субстратів перш за все) культури. Історія будь-якого етносу просякнута боротьбою з природними та етнічними «викликами».

В курсі лекцій перевага надається «історичному» підходу, а не «логічній» побудові. Іншого шляху для з’ясування саме взаємодії національної і світової культур і бути не може. Деякі теми присвячені теоретико-методологічним проблемам, але ж їх розгляд не обходиться без історичного бачення, і самі вони слугують саме для більш глибокого розкриття культурно-історичного процесу. Головна ідея курсу – ідея культурної зумовленості історичного життя нашого суспільства в контексті світової взаємодії: До сьогодні домінував протилежний підхід: культура виглядала як наслідок суспільного, економічного, політичного розвитку. Тому вона і могла «існувати» окремо від історії.

Завдання курсу витікають з головної ідеї. Необхідно визначити основні чинники культури як особливого явища – сутності людини в світі. Саме світоглядні системи знаходяться в фундаменті культурно-історичних типів. Їх зміна дає нам об'єктивний критерій поступального процесу розвитку, його типології, акцентування тих чи інших формоутворень культури на тому чи іншому етапі розвою. В існуючих курсах культурології все ще домінує етнографічний, етнологічний, мистецтвознавчий тощо аспекти, розрізнено розглядаються культури різних регіонів чи країн. Не дотримується принцип саме культурологічної повноти і достатності на певному рівні узагальнення. Панує надто «об'єктивізм», «соціологізм», «екзотеризм», що не дає відчуття культури з середини, робить її зовнішнім явищем.

В даному курсі лекцій зроблена спроба подолати інерцію старої «теорії культури», її суто абстрактної проблематики, її фрагментарності тощо. Виклад змісту курсу дає можливість ознайомитись з головними поняттями культурології, основними відмінностями людського буття в різні історичні епохи, з особливостями української культури на тлі світового культурно-історичного процесу. Увазі читачів постануть яскраві імена і події, багато з яких тільки останнім часом повертаються до масової пам'яті народу. Вони зможуть опанувати цілісний сенсовий зв'язок епох і суспільств, соціоетнічні клубки людських відносин, дифузійні й асимілятивні культурні перетворення. На стрижні цілісного зв'язку в новій якості постануть пам'ятки епосу, релігії, мистецтва, господарчої, політичної, правової культури різних часів і народів.

Диференціація культури: типи світовідношення й форми осягнення світу; сфери; формоутворення (морфологія); функції; культурні світи; елементи системи; історична типологія; ієрархічна субординація; культура цивілізація; субкультури; ментальні відмінності. Та чи навряд продуктивним є поділ Кагана М.С. (1974, с.188): дві грані (техніко-технологічна та предметно-продуктивна) й три шари (матеріальна-духовна-художня). Дивись *Малахов, с.90.

Введение в культурологию: Учебное пособие для вузов./Рук. авторского коллектива и отв. ред. Е.В. Попов. – М,: ВЛАДОС, 1996. Розділ ІІ. Типологія культур (регіонально):

127-161 Конфуціансько-даосистський: картина світу, система цінностей, художня практика, наукові знання.

йський: світоглядні принципи брахманізму, буддизму, індуїзму, система цінностей, , художня практика, наукові знання.

194-217 Ісламської культури: картина світу, ідея монотеїзму, система цінностей, ідея абсолютної наперед визначеності вчинків, соціальний теократизм, художня традиція.

218-254 Християнський: соціокультурні передумови становлення, картина світу, ціннісні орієнтації, протестантська версія християнства і новоєвропейська культура, художня практика.

255-277 Російська культура.

278-328 Сучасна культура (актуальні проблеми): техніка, екологія, соціальна рівність як цінність, соціокультурна ситуація.