Тема 14. Розгортання національно-визвольної війни (1651 р. - серпень 1657 р.)

1. Білоцерківська угода.

2. Переяславська угода. Березневі статті. Смерть Б. Хмельницького.

Білоцерківська угода

На початку літа 1649 р. війна спалахнула з новою силою. Польські війська зосередилися в трьох місцях: перша армія, під проводом Вишневецького, Фірлея і Ляндскоронського, - на кордоні Галичини і Волині, друга - під проводом самого короля йшла на допомогу, а з півночі наступала литовська армія Радзивіла. Наступ Радзивіла зупинило військо полковника Михайла Кричевського, який сам загинув в бою.

Б. Хмельницький взяв у облогу першу польську армію, а потім з основними силами пішов назустріч королю. Вміло маневруючи, Б. Хмельницький фактично поставив армію поляків на грань капітуляції. Проте у вирішальну хвилину кримський хан, що не хотів остаточної поразки поляків, зрадив Хмельницького, і 8 серпня 1649 р. було підписано Зборівську угоду за якою Україна могла мати 40 000 реєстрового війська, а також Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводство переходили під управління гетьмана.

Навесні 1651 р. почалася нова війна. Вирішальна битва відбулася під м. Берестечком. В середині червня тут зустрілися 2 армії: польська (80 000 регулярного війська, із яких 20 000 німецьких найманців, а також кілька десятків тисяч озброєних слуг, загалом десь 150 – 200 тис. чол.) і військо Хмельницького (120 – 140 000 козаків, і з ними 28 000 татар). 28 червня почалася битва. Українське військо знищило приблизно 7 000 польської піхоти, але на третій день бою татари, не витримавши артобстрілу, почали панічно відступати, захопивши з собою Б. Хмельницького, що намагався їх зупинити. Відходом козацьких військ командував Іван Богун, який і зберіг більшість армії. В цей час Ян Радзивіл з литовським військом розгромив козацький заслін і захопив Чернігів і Київ. Центром концентрації українських військ стала Біла Церква. Бої під Білою Церквою в середині вересня 1651 р. показали, що жодна з армій не може подолати іншу. Сторони пішли на білоцерківський мир (18 вересня 1651 р.), згідно з яким в Україні дозволялося мати 20 000 реєстрового війська і влада Б. Хмельницького обмежувалася тільки Київським воєводством.

Умови Білоцерківського договору тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток селянської війни.

Навесні 1652 року Б. Хмельницький послав свого старшого сина Тимоша в Молдавію з частиною війська, аби домогтися виконання від молдавського володаря В. Лупула виконання обіцянки про шлюб красуні Розанди з Тимошем. Коли на перешкоді Тимошу стало польське військо (30 000) на чолі з М. Калиновським під горою Батіг на Брацлавщині, то проти нього швидким маршем виступив сам Б. Хмельницький, вдало його оточив і 1–2 червня 1652 р. розгромив, самого ж М. Калиновського було вбито. І хоч похід у Молдавію завершився одруженням Тимоша з Розандою, проте молдавські плани Б. Хмельницького призвели до створення антиукраїнської коаліції, затяжної війни й загибелі Тимоша в фортеці Сучава.

Влітку 1653 року велике польське військо на чолі з королем вирушило на Україну, у вересні 1653 року було оточене під Жванцем. Облога тривала понад 2 місяці, поляки стояли перед загрозою капітуляції, проте татари цього не дозволили, і була відновлена Зборівська угода.

Переяславська угода. Березневі статті. Смерть Б. Хмельницького

Шість років війни майже повністю зруйнували економіку України, виснажили її людські ресурси. Тому коли в кінці 1653 р. на Україну вирушило московське посольство на чолі з Бутурліним, у січні 1654 р. на Переяславській раді (відбулася у м. Переяславі) вирішено було передати Україну під царську протекцію. Сам договір було укладено в Московії в березні 1654 р. (так звані Березневі статті). Україна мала самостійність в галузі адміністрації, судочинства, збору податків; армія складала 60 000. Московський цар мав право тримати в Києві військову залогу, його сповіщали про обрання нового гетьмана.

Серед істориків ще і досі не вщухають дискусії з приводу визначення історико - юридичної суті Переяславсько-Московського договору. Ситуація ускладнюється тим, що автентичний, підписаний сторонами документ не зберігся, до нас дійшли лише його копії. Спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найпоширенішими є п'ять підходів: «персональна унія» (незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха); «васальна залежність» України від Росії; «автономія» України у складі Росії; «возз'єднання» українського та російського народів; «військовий союз» між Україною та Росією.

Укладення Переяславсько-Московського договору кардинально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу.

Російський цар не дотримувався умов Переяславсько-Московського договору, намагався підкорити Україну своїй волі, а козаків використати для захоплення Литви і Білорусії. Хмельницький вирішив формально не розривати угоду з Москвою, але створити антипольську коаліцію європейських держав без участі Москви і всупереч її планам.

Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Віленське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля.

Метою Б. Хмельницького в останній рік життя було об’єднання в Український державі західноукраїнських земель, нейтралізація Криму і унезалежнення від Москви. Проте вступ у війну європейських держав, що злякалися успіхів України і Швеції (вона захопила більшу частину Польщі), та непокора козаків стали страшним ударом для гетьмана, і 6 серпня 1657 р. він помер у Чигирині.

Роль Б. Хмельницького в історії України важко переоцінити. Його заслуги знайшли гідне визнання і у світової громадськості. За рішенням ЮНЕСКО 1995 р. (з нагоди 400-річчя з дня народження) був проголошений роком Богдана Хмельницького.