15. Революція 1918 – 1919 рр. В Німеччині. Проголошення Веймарської республіки. Діяльність уряду ф. Еберта.

16. Прийняття, структура оцінка Веймарської конституції Німеччини 1919 р. Державний устрій Німеччини за Конституцією 1919 р.

Конституція 1919 p., яка увійшла в історію під назвою Веймарської (за місцем її прийняття), стала однією з найдемократичніших конституцій, відомих на цей час буржуазним країнам. Вона розроблялася в умовах, коли революція в Німеччині ще не була придушена, що дістало вияв у демократичному, суто компромісному змісті її положень, у закликах до «громадянського миру», «співробітництва всіх класів», до «свободи» і «справедливості».

Конституція складалася з двох частин – Устрій і завдання імперії і Основні права і обов’язки німців – і налічувала 181 статтю.

Німеччина визнавалася федерацією 18-ти земель. Землі мали свої законодавчі органи — ландтаги і свої конституції, які закріплювали республіканську форму правління і загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні.

Права земель були значно обмежені в галузі законодавства й у фінансовій сфері. У статтях К. передбачалося, що імперське право має перевагу перед правом земель.

Деякі сфери суспільного життя — зовнішні відносини, громадянство, митна, поштова і телеграфна справа, оборона та ін. — регулювалися виключно законодавством імперії. Цивільне, кримінальне право, судочинство, преса, об'єднання, збори, торгівля, промисловість, гірнича справа тощо — були також віднесені переважно до законодавства імперії.

Крім того, імперія могла видавати закони «за необхідності» - за такого розподілу законодавчих повноважень між імперією і землями останнім залишалося право самостійно законодавствувати тільки з малозначущого кола місцевих питань: про місцеві податки, про санітарну службу, дороги тощо.

Імперії належало право не тільки визначати розміри і порядок надходження доходів до імперської казни, а й втручатися в питання оподаткування окремих земель.

Відповідно до конституційного принципу народного суверенітету рейхстагу як органу народного представництва, що обирається загальним голосуванням, відводилося в Конституції формально перше місце. За ним закріплювалася вища законодавча влада, у тому числі і право змінювати Конституцію, вотувати бюджет.

Рейхсратформувався з представників урядів окремих земель.Кожна земля повинна була мати один голос плюс до цього додаткову суму голосів, з розрахунку 1 голос на кожні 70 тис. виборців, але жодна з них не могла мати більше 2/5 усіх голосів, тобто мати абсолютну більшість, яка вимагалася для зміни Конституції.

Особливе місце в конституційному механізмі відводилося президенту республіки, провідна роль якого визначалася його всенародним обранням, тривалим терміном перебування при владі (сім років), правом переобрання на новий термін.Він призначав і звільнявусіх вищих посадових осіб імперії; був верховним головнокомандувачем, представником імперії в міжнародних справах; він мав право помилування в межах імперії. Особливе місце в Конституції посідала вищевказана ст. 48 про надзвичайні повноваження президента, названа згодом статтею про «президентську диктатуру». На підставі про надзвичайні повноваження президента, мав право за допомогою збройної сили примусити будь-яку землю «виконувати обов'язки, покладені на неї Конституцією.

Веймарська Конституція 1919 року визначила Німеччину як єдину неподільну суверенну республіку з президентсько-парламентською правлінням. Багато положень цього документа стали новаціями в політико-правовій європейській практиці, вплинувши тим самим на багато конституційні акти Новітнього часу.