Організаційна структура та принципи її формування
Як будь-яка складна система організація складається з окремих взаємопов’язаних частин, тобто має певну структуру.
Організаційна структура – це упорядкована сукупність взаємопов’язаних частин організації: підрозділів, які відокремились в результаті розподілу праці.
Підрозділи являють собою офіційно існуючи групи робітників, які відповідають за вирішення певних виробничих, збутових, фінансових, постачальних, управлінських та інших завдань. Вони розрізняються правовим статутом, кількістю працюючих, величиною матеріальних і фінансових ресурсів, які можуть використовувати у процесі своєї діяльності.
Процес формування підрозділів здійснюється у відповідності з певними принципами.
Кількісний (найбільш простий і історично перший). Відповідно до нього підрозділ створюється, виходячи з кількості людей, необхідних для виконання поставленої задачі, з урахуванням можливості ефективно ними керувати (учбові групи, воєнізовані структури).
Часовий – цей підхід до формування організаційної структури застосовується там, де за технологічними або економічними причинами необхідна змінна робота (напр., вахти на судні, робітники, які обслуговують безперервні технологічні процеси).
Технологічний – цей підхід використовується на низовому рівні виробничих організацій при формуванні підрозділів. Він передбачає, що в основу створення цехів або дільниць покладено самостійний вид діяльності, технологічний процес або його відносно самостійний елемент (складальний конвеєр).
Професійний – застосовується у наукових або учбових закладах
при створенні підрозділів. Сутність у тому, що “під одним дахом”
об’єднуються люди, які мають однакову або близькі
спеціальності, займаються спільними питаннями. Так, у вищих
учбових закладах створюються кафедри, які об’єднують
викладачів однієї дисципліни, а в наукових закладах відділи,
сектори, які вирішують певні проблеми.
Функціональний – під функціями в даному випадку розуміють
головні напрямки діяльності, наприклад, виробництво, фінанси,
збут та ін. Відповідно до функцій утворюються блоки підрозділів
– виробничий, управлінський, соціальний.
Великі підприємства та їх об’єднання з багатьма тисячами робітники мають функціональні або дивізіон альні структури, які відносяться до категорії так званих “жорстких”. Сучасна науково-технічна революція привела до суттєвого зменшення розмірів організацій, змін характеру зв’язків між їх окремими частинами. Відповідно змінились підходи до формування структур. З’явились такі їх різновиди, як матрична, проектна, програмно-цільова, адхократична (спеціальна), фрагментарна. Розглянемо особливості кожної з них.
Характеристика функціональної структури
Для більшості середніх та великих підприємств основним підходом до формування підрозділів є функціональний. Відокремлення окремих підрозділів в рамках блоків (виробничого, управлінського, соціального) здійснюється відповідно до одного з попередніх принципів або декількох одночасно. Наприклад, цехи можуть організовуватись з урахуванням продукції, яку випускають, а дільниці, виходячи з технологій, які застосовують.
У виробничий блок входять:
основні підрозділи пов’язані з випуском профільної продукції або наданням послуг;
допоміжні, які забезпечують необхідні умови для нормального функціонування основних (на підприємствах – інструментальне господарство);
підрозділи, які обслуговують основні і допоміжні процеси (енергетичний, транспортні цехи, склади);
експериментальні підрозділи, де виготовляють дослідні зразки продукції (не всі підприємства мають в наявності всі ці види цехів).
До управлінського блоку відносяться передвиробничі підрозділи (науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та ін.); інформаційні (бібліотека, архів); сервісні, які займаються питаннями маркетингових досліджень, збуту, гарантованого обслуговування; адміністративні (дирекція, бухгалтерія, планова служба, юридичний відділ); дорадчі – комітети, комісії, які працюють над удосконаленням організації і технології виробництва та управління.
До соціального блоку функціональної структури відносяться підрозділи соціальної сфери – оздоровчі центри, клуби, дитячі заклади, бази відпочинку.
Функціональному підходу відповідає структура гігантів індустрії, як створювались з 1970 років. На таких підприємствах існували практично всі види виробництв, які забезпечували необхідні умови для масового випуску однорідної або близької за асортиментом продукції. Це робило її дешевою і конкурентоспроможною.
Однак в умовах сучасного етапу НТР положення докорінно змінилось. Зростання розмірів окремих підприємств має свої межі, за якими втрачається керованість, а витрати на виробництво стрімко зростають. Тому у 1970-1980 роках відбувся відхід від гігантоманії, і фірми, в першу чергу, промислові почали орієнтуватись на створення виробничих комплексів, які поєднували пов’язані між собою підприємства оптимального розміру (в США в середньому 200чол.) і уникали концентрації випуску продукції тільки на чомусь одному.
За рахунок втілення нових технологій, загальної комп’ютеризації виробничих процесів на них сьогодні можна виробляти не тільки конкурентоспроможну по рівню витрат продукцію, але і забезпечити їх необхідну якість і різноманітність.
Багато підприємств по суті перетворились на підрозділи, які мають значну виробничу і господарську самостійність і розкидані іноді по всьому світу.
Структури великих фірм, які включають багато підприємств, сьогодні вже не можуть бути побудовані за функціональним підходом. На перший план виходять ніші, а саме: територіальний, ринковий, продуктивний, інноваційний, програмно-цільовий. Створені відповідно з ним організації отримали назву дивізіональних.