6.Утворення Галицько-волинського князівства,правління Романа Мстиславовича

Наприкінці XII - у першій половині XIII ст. князів­ства Середнього Подніпров'я - Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескін­ченні князівські усобиці, певну зміну світових торговель­них шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік насе­лення з південних районів тощо) економічно та політич­не занепадають. Монгольська навала посилила та погли­била руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Ру­сі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

І етап (1199-1205) - утворення та становлення. Спи­раючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинсь­кий князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, таланови­тий політик, жорстокий володар, князь веде активну зов­нішню політику. Переможні походи проти Литви та Поль­щі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає вели­ким князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини,

Галицьке-Волинське князівство на зламі XII-XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Рим­ській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого зане­паду князівств Середнього Подніпров'я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається в західному напрямку. Центром своєї дер­жави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, я близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг-Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів - у греки».

Роман стає помітною фігурою на європейській істо­ричній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Рим­ського 1204 р. в обмін на прийняття князем католициз­му коронувати його. Галицько-волинський князь втягу­ється в жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вель-фами, яка загострилася в тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В остан­ні роки життя він запропонував модель підтримки «доб­рого порядку» на Русі. Планувалися припинення кня­зівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зов­нішнім ворогам, запровадження майорату (передачі кня­зівського столу й усіх земель старшому сину, з метою зупинити процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі кня­зями.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єд­нати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польсько містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

7.Монгольські завоювання у Східній Європі та їх вплив на розвиток українських земель.

У степах Центральної Азії наприкінці 12 ст. утворилася могутня монгольська держава. Спочатку монгольське військо підкорило частину Сибіру а потів вдерлося до Китаю. Підкоривши Азію монголи здійснили грабіжницький похід на Закавказзя , а звідти вийшли в половецькі степи. 1236 р. монголи на чолі з ханом Батиєм знову зявилися на кордонах Русі. 4 березня 1238 року обєднані дружини князів Володимиро-Суздальської Русі зазнали остаточної поразки на річці Сить. На весні 1239 р. монголи зненацька захопили переяслав потім Чернігів. Пізньої осені 1239 р. монголо-татарське військо зявилося біля Києва. Оборону очолив воєвода Дмитро. Узимку 1240р. монголи прорвали оборону. В нерівному бою загинули майже всі оборонці Києва. Місто лежало в руїнах , попелі, та тілами загиблих. Після Києва монголи завдали удару по землях Галицько-Волинської держави та незважаючи на могутність монголів багато Зах.укр. міст успішно чинили опір монгольській навалі, таким чином стримуючи швидкий хід загарбників. Головною причиною поразки Русі була феодальна роздрібленість країни. Батиєва навала перенесла незліченні страждання українському народові уповільнивши його соціально-економічний,політичний і культурний розвиток та відкинувши Русь-Україну на декілька століть назад, гординське ярмо посилило феодальну роздрібленість , перешкодило централізації земель , відродженню єдиної держави. Крім гроя і нещастя, вторгнення відсталих і жорстоких кочівників нічого не принесло українським землям. Жорстоке монголо-татарське панування на території України тривало до другої половини 14 ст. і було ліквідовано тільки з приєднанням українських земель до великого князівства Литовського.