39. Що означає антропоцентризм філософії Відродження ?

Поняття «Відродження» виникло як найменування пошуків діячів цьо­го періоду стосовно відродження цінностей та ідеалів античності. Епоха Відродження припадає на XIV-XVI ст. Це період ранньої кризи феода­лізму і зародження буржуазних відносин. Характерним для епохи Відро­дження є такий епізод Розповідають, що у 1485 р. біля однієї з старовин­них римських доріг копали рів і знайшли мармуровий саркофаг, в якому лежала дівчина надзвичайної вроди, охоплена, здавалося, глибоким сном її досконалість, усмішка ніби віщували повернення душі до нетлінної ан­тичної краси. Почалось паломництво, і ось Папа, побоюючись виникнення язичницького культу, наказав викрасти і перепоховати дівчину.

Відродження означало не реставрацію старого, повернення знову до антич­ності, а пошук нового, адже в історії просто відхід у минулу епоху неможли­вий. Здобутий, нагромаджений культурний потенціал у будь-якому разі здійс­нюватиме свій вплив, відкинути його неможливо, позаяк це є економічне і куль­турне середовище, в якому діють орієнтовані на нього люди. Цим набутим по­тенціалом, спадщиною для діячів і мислителів Відродження було середньовіччя.

За своєю суттю Відродження протиставляє себе схематичним догматам церкви, але воно виникло як результат розвитку середньовічної культури і тому несе в собі багато її рис. Найголовніше для мислення епохи Відро­дження — постановка проблеми світу і Бога, з якими пов'язано все інше: проблема істини, в якій виявився глибокий конфлікт між натурфіло­софією й ортодоксальною католицькою теологією; проблема знання світу і містичного використання цього знання; проблема ставлення натурфілософів цього періоду до релігії і церкви, адже жили вони в бурхливу епоху релігійних конфліктів та війн.

Саме в цю епоху закладаються основи буржуазних суспільних відносин, дістає розвиток нове, експериментально-математичне природознавство, змі­нюються відносини між церквою і державою, формується ідеологія секуляризму та гуманізму, створюються передумови для виникнення філософії Нового часу.

• Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження є орієнтація на людину. Якщо в центрі уваги античної філософії було природно-космічне життя, середньовічної - релігійне життя і в його основі проблема «осмислення», то з XV ст. на перший план виходить світське життя, набуває значення діяльність людини в цьому світі та досягнення щастя. Інтерес до античної літератури, з точки зору гуманізму, оцінюється як стимул і форма виявлення особистого відродження. Філософія ж по­винна допомогти людині знайти місце в житті.

філософською основою ренесансного мислення стає антропоцентричний неоплатонізм.

• Філософське мислення цього періоду характеризується як антропоцентричне. У центрі - не Бог, а людина. Якщо Бог - начало світу, то лю­дина — його центр. Вона у своїй діяльності та помислах нічим не обмежена, спроможна на все саме завдяки власним зусиллям. Формується певний рівень самосвідомості; визначальними є такі якості, як гордість, самоствер­дження, усвідомлення власної си­ли і таланту, життєрадісності та вільнодумства Завдяки цьому епо­ха Відродження дала світу ви­датних особистостей, різнобічно освічених, з яскравим темпера­ментом, вольовою цілеспрямова­ністю, величезною енергією.