80. Діалектика як загальна концепція розвитку.

Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві і мисленні такими, якими вони є в дійсності. Оскільки весь навколишній світ перебуває в русі, зміні і розвитку, діалектика у своїй основі неминуче має виходити з цієї загальності. Вона і відтворює в мисленні всі процеси дійсності в узагальненій формі з урахуванням їхньої суперечливості, змін, біжучості, взаємопереходів, становлення нового. Тому діалектика і має категорійний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відображають у мисленні зміни і взаємопереходи. оскільки самі є рухливими і змінними. Без розуміння цього, без врахування діалектики суперечностей і рушійних сил розвитку в будь-яких природних і суспільних системах об'єктивної дійсності істинне пізнання неможливе. Закони діалектики відображають те, що є у самій дійсності. Вони становлять основний зміст об'єктивної діалектики яка знаходить свій вияв у мисленні людини і становить основний зміст суб'єктивної діалектики. Звідси випливає, що закони діалектики, закони пізнання і закони мислення не можуть бути різними. Вони є однаковими, єдиними, тотожними і відображають лише різні аспекти діалектики: онтологічний, логічний і гносеологічний.

81. Дайте коротку характеристику законам діалектики

а) Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. По-перше, цей закон вимагає можливості найбільш повного пізнання тих суттєвих властивостей і ознак, які в діалектичній сукупності утворюють якісну визначеність предметів чи явиш, оскільки пізнання якості є кроком до пізнання сутності. По-друге, цей закон вимагає, щоб у кожному конкретному випадку була визначена міра, в межах якої ті чи інші кількісні зміни не привели б до змін якісних. Це дозволить передбачити якісні стрибки, прогнозувати можливі ситуації і планувати свої дії у певних умовах. По-третє, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін орієнтує людину на необхідність оцінки явищ і процесів дійсності не тільки з боку якісної, але й кількісної сторін, використовуючи для цього кількісні і якісні методи.розвитку.

б) Закон єдності і боротьби протилежностей. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі (тотожні і нетотожні собі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне і антигуманне, прекрасне і потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємовиклю-чають, але й передбачають, взаємообумовлюють одна одну. Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєве лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх. Суперечності охоплюють всі сфери буття (природу, суспільство, духовну сферу), хоч специфічно проявляються в кожній з них. Ми постійно стикаємось з ними, проте їх фіксування на рівні буденної свідомості не дає можливості зрозуміти сутності діалектичної суперечності.

в) Закон заперечення заперечення. Закон заперечення заперечення вказує на напрям і форми розвитку, на єдність поступовості й наступності, на виникнення нового на основі певних моментів старого. Завдяки дослідженню співвідношення поступальності й повторюваності в процесі розвитку, Гегелю вперше вдалось відкрити і осмислити цей закон. Кожна протилежність, що знаходиться в речі, виконує роль не тільки заперечення, але й містить у собі утвердження. Після загибелі старого вона виступає тим стрижнем, на основі якого здійснюється синтез життєздатних елементів віджилої речі. Щодо другого заперечення, то воно служить і формою утвердження наслідків розвитку відповідного об'єкта.