23. Принцип про незастосування сили, або загрози силою.

Принципзаборонизастосування сили або загрозисилою

Статуту ООН, ст.2, п.4: "Всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинахвідзагрозисилоюабоїїзастосуванняякпротитериторіальноїнедоторканностіабо політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднанихНацій".

Принцип заборони застосування сили або загрози силою стосується всіх суб'єктів міжнародного права безвинятку. Вінпокладає нанихзобов'язання:

1)утримуватися від застосування сили (прямої чиопосередкованої);

2) утримуватися від загрозисилою;

3)утримуватисявідбудь-якихдій,якієпроявомсилизметоюпримуситиіншудержаву відмовитися від повного здійснення її сувереннихправ;

4) відмовитися від актів репресії здопомогою сили;

5) відмовитися від силиабо загрозисилоюяк засобуврегулювання спорів тощо.

Це -нормативнийзміст принципу, основні напрямийого застосування.

Міжнародне право в Статуті ООН чітко визначає всі випадки можливого правомірного застосування сили:

1)застосування збройної силизметою самооборони;

2) застосування збройної сили за рішенням Ради Безпеки на випадок загрози миру,

порушення мируабо актуагресії.

Правонасамооборонуможевикористатиякдержава-жертваагресії,такі,напрохання останньої, інша держава.

Принципнезастосуваннясилиабозагрозисилоюпоширюєтьснянелишенабезпосередні дії чиїхпогрозу, ай напропагандутакихдій.

24. Принцип мирного врегулювання спорів

Принципмирного врегулюванняспорів

СтатутіООН(п.3,ст.2):"всіЧлениОрганізаціїОб'єднанихНаційвирішуютьсвоїміжнародніспоримирнимизасобами таким чином, щобнепіддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість".

Принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'язання:

1)вирішувати всі свої суперечки, розбіжності виключно мирними засобами;

2) врегульовуватиспорив найкоротшийстрок;

3) незупинятипроцес мирного врегулювання і пошукувзаємоприйнятнихрішень;

4) використовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби(переговори, розслідування, посередництво, арбітраж, судове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгоджені до виникнення спору;

5) утримуватися від ультимативності;

6) утримуватись від будь-якихдій, які можуть поглибитиспір;

7) враховуватиінтересиіншої сторони-учасникаспору;

8) виконуватиприйнятев узгодженомупорядкурішення.

Дляпринципумирноговирішенняспорівхарактернастабільність, послідовністьвизнання, різнобічнедокладаннязусильдержавамидляйогопрактичногозміцнення,починаючизГаазької конференції миру1899 р.

25. Загальна характеристика мирних засобів вирішення міжнародних спорів

У міжнародно-правовій доктрині найпоширенішим є поділ мирних засобів вирішення міжнародних спорів на дипломатичні (політичні) та правові (судові). До диплома­тичних належать переговори, добрі послуги, посередницт­во, обслідування та примирення, до правових — арбітраж і судовий порядок. Усі засоби, крім переговорів, передбача­ють залучення третьої сторони, що зобов'язана запропону­вати свій варіант вирішення спору. Основні відмінності цих двох типів засобів вирішення спорів полягають у такому: а) правовим засобам притаманне ухвалення рішення на основі міжнародного права¹; політичний засіб дозволяє занадто вільне тлумачення міжнародного права або встановлення спірними сторонами нової норми, а тому компроміс сторін є необхідною умовою; б) правовий засіб передбачає прозорі та публічні процедури, третя сторона є незалежною від сто­роннього впливу, насамперед спірних сторін; для політич­них засобів конфіденційність зазвичай є умовою досягнен­ня рішення, оскільки політична воля сторін надзвичайно залежна від суспільної думки; в) рішення, запропоноване в результаті застосування правового засобу, завжди юридич­но обов'язкове для сторін; рішення, досягнуте в рамках по­літичного засобу, переважно є рекомендаційним.

Безпосередні переговори припускають установлення контакту й обмін думками між державами, що сперечаються, з метою досягнення угоди з різних питань.

Під добрими послугами міжнародне право розуміє сукупність дій держав, що не беруть участь у даному спорі, або інших суб'єктів міжнародного права, що спрямовуються на встановлення або поновлення прямих переговорів між тими, хто сперечається, з метою створення сприятливих умов для мирного вирішення спору.

Посередництво — це сприяння держав або інших суб'єктів міжнародного права, що не беруть участь у даній суперечці, з метою мирного врегулювання спорів.

Під міжнародною слідчою процедурою розуміється розслідування міжнародним органом конкретних обставин і фактичних даних, що лежать в основі міждержавної розбіжності.

Міжнародна погоджувальна процедура припускає розгляд спорів в утворюваних сторонами на паритетних засадах органах із метою виробітки проекту угоди.

Міжнародний арбітраж (третейський суд) — це організований на основі угоди сторін розгляд спору окремою особою (арбітром) або групою осіб (арбітрами).

Розгляд міжнародних спорів у Міжнародному Суді припускає звернення сторін, що сперечаються, успеціально створюваний на основі міжнародних договорів постійний орган, покликаний вирішувати міжнародні спори шляхом судової процедури.