26. Циклічність економічного зростання. Фази циклу. Види циклу.

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних фа­кторів. Циклічність — це об 'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке зна­ходить остаточне відображення у новій кризі.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зроста­ють.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в зйстої виробниц­тва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зрос­тання попиту) і помітного скорочення безробіття.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає ви­сокими темпами.

Середні цикли розрізняються за глибиною падіння економіки та за терміном, протягом якого вона повертається в передкризо­вий стан.

Для коротких циклів на відміну від циклів середньої тривалос­ті (які відбивають спосіб функціонування основного капіталу) матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері гро­шових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивніс­тю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (серед­ні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі). Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Теорія довгих хвиль Кондратьєвамала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму нау­кового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами в 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ і підвищення професійно-кваліфікаційного рів­ня працюючих. По-третє, у структурі довгострокових циклів М. Кондратьєв відокремив два етапи, або дві фази розвитку — висхідну і низхідну.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного під­несення науково-технічного та економічного розвитку суспільст­ва, який триває від 20 до 30 років. Низхідна (спадна) фаза довгого циклу — це період зміни ба­зисних техніко-технологічних засад виробничої системи, який триває 20—25 років. Для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, що адекватні технологічному оновленню.

Економічна наука посилено і не без успіху шукає шляхи і ме­тоди нейтралізації негативних наслідків впливу циклічності на соціально-економічний розвиток суспільства.

27. Державне регулювання економікою.

Державне регулювання економіки-комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів,процесівдля стабілізації економічної системи та її пристосування до умов,що змінюються,передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили-людини.

Сутність економічної діяльності держави.Держава-це політична організація осоьливого роду,котра для досягнення стабільності в сус-ві використовує політ.канали,роль яких раніше виконували традиції,звичаї,авторитети.Політичні канали пропонують діяльність з регулювання відносин між соціальними групами,класами,странами,націями,народностями і державою.В основіполітичного регулювання лежать не тільки соціальго-політичні інтереси соціальних груп,але й економічні.Політичні канали являють собою засоби,за доп. Яких держававпливає на економіку для забеспечення суспільної стабільності.

До специфічних ф-ій перехідного періоду можна віднести такі:

Розробка іздійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Структурно-технологічні,інституціональні та ін.перетворення,визначеннямісця і ролі країни в системі геоекономічних відносин.

Цілеспрямоване формування держ.сектору економіки.

Розподіл і перерозподіл певної частини ВВП.

Національне регулювання економічних і соціальних процесів.

Проведення гнучкої зовнішньо-економічної плолітики.

Створення загальної законодавчої і правової бази для суб'єктів ринкової економіки.

Головна мста державного регулювання. Ринок — це меха­нізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте окремі періоди розвитку економіки можуть супро­воджуватись високим рівнем безробіття і непомірною інфляцією.

Для реалізації складних економічних завдань держава викорис­товує такі напрями діяльності:

— фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спря­мованих на регулювання економічних процесів у країні;

— соціальна політика і політика регулювання доходів як су­купність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення;

— зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спря­мованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Головною метою державного регулювання економіки є забез­печення економічної і соціальної (лабільності та зміцнення еко­номічної безпеки держави.

Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулю­вання економіки. На підставі досвіду розвинутих країн україн­ські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інстру­менти державного регулювання економіки. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використан­ня на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна політика, грошово-кредитна політика НБУ, інвести­ційна політика, регулювання цін і валютного курсу, державні за­мовлення (контракти).

Суб'єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, про­фесії, галузеві та регіональні інтереси. Це — наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управ­лінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої ін­тереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Об'єкти державного регулювання економіки — це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або мо­жуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх ви­рішення конче потрібне для нормального функціонування еконо­міки та підтримання соціальної стабільності.

Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вва­жати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інве­стиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платі­жний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепід­готовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.