1.Поняття та джерела митного права Європейського Союзу.

1.1. Поняття митного права Європейського Союзу.

Положення Договору про заснування ЄС дозволяють виділити дві основні сфери митного регулювання:

• відносини усередині митного союзу, утвореного державами-членами, і

• відносини, що регулюють торговий товарообіг ЄС із третіми країнами.

Таким чином, митне право Європейських Співтовариств — це сукупність норм, що регламентують внутрішні і зовнішні аспекти функціонування митного союзу.[1]

Правові акти Європейських Співтовариств, що приймаються для реалізації положень засновницьких договорів стосовно створення та функціонування митного союзу є загальнообов'язковими в державах-учасницях, мають пряму дію і користуються юрисдикційним захистом Суду ЄС та національних судових органів.

За межами компетенції ЄС залишаються багато сфер митних правовідносин, характерних для національного митного регулювання. Зокрема, інституційна основа митної служби, система і структура митних органів, статус їх службовців є предметом конституційного та адміністративного права держав-учасниць. Також у віданні національного права (адміністративного та кримінального) залишаються питання відповідальності за митні правопорушення і злочини, хоча Маастрихтський і Амстердамський договори відкривають перспективи для гармонізації і в цій сфері.

Термін «митне право Європейського Союзу» охоплює ширше коло правових норм: як норми права Європейських Співтовариств, так і норми, прийняті в рамках другої і третьої опор ЄС (співпраця по боротьбі з контрабандою, незаконним оборотом наркотиків тощо). Проте останні не володіють властивостями норм права Європейських Співтовариств, оскільки не мають прямої дії, потребують імплементації в національному праві держав-учасниць та не користуються судовим захистом.

Хоча Договір про заснування Європейського співтовариства встановлює виняткову компетенцію Співтовариства у сфері митного і зовнішньоторговельного регулювання, в деяких випадках держави-учасниці мають право приймати власні нормативно-правові акти. До таких випадків відносяться:

1) заборони і обмеження імпорту та експорту на підставах суспільної моралі, публічної політики і суспільної безпеки; захисту життя і здоров'я людей, охорони тварин і рослин; охорона національного художнього, історичного і археологічного надбання; охорона промислової або комерційної власності;

2) заходи з охорони довкілля та захисту прав споживачів;

3) заходи, що приймаються на користь безпеки держав-учасниць (торгівля зброєю, боєприпасами, товарами подвійного призначення);

4) заходи, що здійснюються державами-учасницями у випадках серйозних порушень правопорядку, у разі війни, а також для виконання зобов'язань по дотриманню миру і міжнародної безпеки;

5) реалізація прав і обов'язків, передбачених угодами держав-учасниць з третіми країнами, укладених до 1 січня 1958 р. (для нових держав-учасниць — до дати їх приєднання до ЄС).

Деякі акти вторинного права Співтовариства, зокрема Митний кодекс, також уповноважують держави-учасниці приймати в окремих випадках національні правила митного регулювання. Держави-учасниці, зокрема, можуть регламентувати повноваження митних агентів (брокерів), розташування пунктів перетину митного кордону, компетенцію і структуру митних органів, розташування вільних зон, санкції за вчинення митних правопорушень, процедури оскарження рішень митних органів та деякі інші питання.