1. Поняття, види й функції соціальних інститутів.

2. Родина як соціальний інститут.

Поняття соціального інституту

Соціальний інститут - стійка форма організації громадського життя й спільної діяльності людей, що включає в себе нормативно регульовану сукупність осіб і установ, наділених владою й матеріальними засобами для здійснення соціальних функцій, керування й володарювання. “Соціальний інститут” є однієї з основних категорій соціології. У ній відбиваються певні організаційні форми соціальних дій і процесів, загальні ролі соціальних общностей і груп. Найпростіші види й взаємодії - це ті “цеглинки”, з яких складаються складні соціальні інститути. Виникнення соціальних інститутів прямо детерміновано утворенням колективів, общностей, груп. Це потреба всього соціуму, пов'язана з гарантіями безперервного соціального життя, з комунікацією, виробництвом продуктів і послуг, їхнім розподілом, із захистом громадян, їхнім розміщенням по соціальних позиціях (“табель про ранги”), з підтримкою соціального порядку й згуртованістю соціальних груп. Оскільки інститути діють від імені суспільства як цілого, остільки вони є важливою формою соціальних зв'язків і, разом з тим, інструментом їхнього формування. М. Барбер влучно назвав соціальні інститути “фабриками” по відтворенню соціальних зв'язків. Їх можна вважати нормативними, тому що зміст цих зв'язків установлюється суспільством з метою задоволення потреб його членів.

Соціальний інститут - це завжди нормативно регульована сукупність осіб і установ (чиновників, менеджерів, керуючих, службовців та ін.). Суспільство підтримує діяльність інститутів шляхом капіталовкладень у них і підготовкою кадрів. Соціальний інститут объективирован, структурований, функціональний. Успіх діяльності інституту залежить і від чіткого визначення цілей, і від раціонального поділу праці, його організації, і від визнання його престижу (Я. Щепаньский).

Нашому розумінню соціального інституту не суперечать трактування західних соціологів. У книзі М. Тейлора, Л. Рин, С. Розенталя, К. Догби “Введення а соціологію” соціальний інститут розглядається як “набір норм і видів діяльності, що групуються навколо задоволення приватних потреб або інтересів суспільства”.

Соціологічна характеристика соціального інституту дана в американському “Сучасному соціологічному словнику” А. і. Дж. Теодорсонов, де він розглядається як взаємозалежна система “соціальних ролей і норм, створена й діюча для задоволення важливих соціальних потреб і функцій”.

В англійському словнику по соціології відзначається, що термін “інститут” широко використовується для опису соціальної практики, постійно й регулярно повторюваними й санкціонованої соціальними нормами. Він має головне значення в соціальній структурі. Подібно терміну “роль”, поняття “інститут” спрямовано на встановлення зразків поводження. Але інститут розглядається як більше загальне, вищого порядку об'єднання, що включає безліч ролей.

Автори словника виділяють п'ять головних інституціональних комплексів:

1) економічні інститути, які служать виробництву. і розподілу цінностей і послуг; 2) політичні інститути, які регулюють їхнє використання й пов'язані із владою; 3) інститути стратифікації, що детермінують розподіл позицій і ресурсів; 4) інститути споріднення, які пов'язані зі шлюбом, родиною й соціалізацією молоді; 5) культурні інститути, пов'язані з релігійною, науковою й художньою діяльністю. Автори виходять із того, що институционализация - це процес, за допомогою якого соціальна практика стає настільки регулярної, що з'являється можливість описувати її як інститут.

Класифікація й функції інститутів

При всьому розходженні соціальних інститутів вони мають загальні типологічні ознаки й насамперед ціль діяльності. Інститути можуть бути насновувати (реалізують яку-небудь одну функцію) і поліфункціональними (реалізують ряд основних і неосновних функцій). Інститут завжди має позицію і як ми показали, набір виконуваних їм ролей. Ці ролі в тому самому інституті можуть бути амбівалентними, тобто містити в собі суперечливі, але взаимопроникающие значення (прикладом служить армія). Обов'язковими для інституту є санкції (покарання або заохочення), що забезпечують підтримку бажаного поводження й обмеження за допомогою влади всього того, що заважає нормальному функціонуванню соціальної системи. Безсумнівно, основою взаємодії інституту із суспільним середовищем є реалізація його головної функції - забезпечення умов для задоволення конкретних соціальних потреб. Вони в процесі суспільного функціонування міняються. Відповідно до цього міняються зміст діяльності соціального інституту й спосіб його зв'язку із суспільством.

Для соціології як науки досить важливий аналіз ситуації, коли соціальні потреби не знаходять відповідного відбиття в діяльності інституту. Виникають, як говорять соціологи, “дисфункции”, тобто інститут перестає відповідати суспільним потребам. Соціологія покликана проникати в джерела, знаходити форми прояву виникаючих протиріч і шляхи їхнього дозволу. Наприклад, фіксується неясність мети інституту, розмиваються функції, падає його авторитет серед населення. Усунути ці деформації непросто. Складність полягає в тому, що один раз виникши, соціальний інститут і в умовах наростаючої дисфункциональности продовжує діяти, працювати “на себе”, на свої інтереси, що не збігаються із суспільними. “Свої” інтереси завжди мають конкретного носія. Подібна персоніфікація соціального інституту - ознака його виродження, джерело дезорганізації, соціальної несправедливості стосовно основної маси.

У західній соціології зложився цілий ряд напрямків “інституціональної соціології”, бюрократії й раціональності (М. Барбер, Р. Бендикс, П. Блау, М. Дюверже. С. Липсет, Р. Миллс, Т. Парсонс і ін.). Об'єктивна диференціація соціальних інститутів дозволяє говорити про їхню особливу стратифікацію й мобільність.

2. Родина як соціальний інститут

Ф. Энгельс уважав, що визначальним моментом в історії є: а) “щабель розвитку праці”, з одного боку, “і б) рівень розвитку родини”. Родина уплетена в корінні основи життєдіяльності й утворить базові предусловия функціонування соціуму шляхом фізичного й соціокультурного заміщення старих поколінь, завдяки народженню дітей і підтримці існування всіх членів родини. Без відтворення населення й соціалізації поколінь неможливе заповнення всіх соціальних утворень, забезпечення соціального життя.

Родина- це складне соціальне утворення і являє собою результат специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Родина містить у собі різнорідні компоненти, пов'язані з фізіологічними процесами, із психологією взаємин, з нормами й цінностями культури, з демографічною динамікою, з економічними умовами життя, з державою й політикою, з історичними трансформаціями в цілому. І в цьому змісті в соціології родина розглядається як соціальний інститут, що перебуває у взаємозв'язку з інститутами й процесами в суспільстві. З іншого боку, соціологія розглядає родину як малу групу, як порівняно автономну соціальну систему зі специфічними функціями, системою цінностей, установок, ролей. Отже, у соціології з її специфічним підходом вивчення соціального миру через взаємозв'язок особистого й суспільного родина виступає як посередник між індивідом і суспільством.

Ця посередницька роль родини на макрорівні вивчається на інституціональному рівні, тобто в якості простого соціального інституту і його функцій. На мікрорівні родина як мала соціальна група вивчається як єдність взаємодіючих особистостей (членів родини).

У різних школах соціології домінують ці два підходи до феномена.

Родина як соціальний інститут.

У соціології марксизму, функціоналізму, закономірності становлення й модернізації родини разом з еволюцією суспільства.

2) Соціологія “соціальних груп” представляє родину як малу групу, що виражено в поглядах Э. Бержесса на родину як єдність взаємодіючих особистостей.

3) Третій підхід інтегральний у соціології, розглядає родину як систему, він убирає в себе інституціональний і мікрогруповий підхід. Так Т. Парсонс і К. Дэвис відзначали: “Стабільність родини залежить одночасно як від зовнішніх соціокультурних впливів, так і від внутрішніх взаємодій. Згідно Т. Парсонсу, родина це підсистема суспільства, що забезпечує стабільність соціуму, завдяки встановленню інструментальних відносин з іншими соціальними підсистемами й структурами.

Визначення поняття родини

Існує безліч визначень родини в соціології А. Г. Харчев визначав родину як засноване на шлюбі й кревному спорідненні об'єднання людей, зв'язане спільністю побуту й взаємною відповідальністю. Родина- це історично конкретна система взаємин між чоловіками, родителями й дітьми, як малої групи, зв'язаної шлюбними або родинними відносинами.

Первісну основу сімейних відносин становить шлюб. Шлюб- це історично мінлива форма відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якого суспільство впорядковує й санкціонує їхнє полове життя й установлює їхні подружні права й обов'язки. Однак, родина являє собою більше складну систему відносин, чим шлюб, тому що поєднує не тільки подружжя, їхніх дітей, але й інших родичів. Родина це спільність людей, заснована на триєдиних відносинах “шлюбу - родительства - споріднення”. Це основний тип родини, нараховує в Росії 60-70% із загального числа вступивших у шлюб. Бездітні молодята - 15-20% і бездітні чоловіки - 10-15%.

Тому родину, у точному значенні слова, не слід зводити тільки до шлюбу, sex-партнерству, або співжиттю. Їх частіше називають “сімейні групи”. Родина - не шлюбна група, а соціальний інститут, тобто система зв'язків і взаємодій між членами родини, що виконують функцію відтворення населення й регуляції відносин між підлогами, родителями й дітьми.

Типи сімейних структур різноманітні й виділяються залежно від характеру шлюбу, особливостей родительства й споріднення. Родина й шлюб як інститут виникла й розвивалася з формуванням суспільства.

Залежно від форм шлюбу виділяються полігамна й моногамна родина. Полігамна - це шлюб одного чоловіка з декількома.

Стадії дикості відповідав груповий шлюб у роді (череда);

для варварства характерний парний шлюб, тобто шлюб одного чоловіка з декількома членами родини (по Дж. Моргану).

Полігамія буває двох видів: 1) полігінія - шлюб одного чоловіка з декількома жінками (патріархат); 2) поліандрія (основа від андр- чоловік, чоловік) - шлюб однієї жінки з декількома чоловіками. Форма шлюбу епохи матріархату, коли влада в клані належала жінці, і приналежність дітей у шлюбі визначалася не по батьківству, а по материнству (одна мати, багато чоловіків). Екзогамія- проміжна форма шлюбу, де шлюб можливо з декількома партнерами, але лише поза даною родинно-сімейної групи (фратрії). Эндогамные шлюби полягають усередині фратрії (кровозмісні).

Моногамія - шлюб одного чоловіка з одною жінкою (доповнюється полігамними відносинами підлог поза родиною). Моногамія зустрічається в історії родини в 5 разів рідше, ніж полігамія, поліандрія- в 20 разів рідше, ніж моногамія, і в 1000 разів рідше полігінії.

За критерієм соціального статусу родини бувають гомогенні (чоловіки з однієї соціальної страти) і гетерогенними (з різних класів, каст, шарів), і по національно- етнічному критерії - шлюби міжнаціональні або внутрінаціональні.

Процес формування родини обумовлений ценностно-нормативними регуляторами (сексуальні стандарти поводження, норми вибору шлюбного партнера, відносини між родителями й дітьми).

На ранніх стадіях суспільства відносини підлог і поколінь регулювалися племенно-родовими звичаями (священні синкретичні норми поводження), базувалися на релігійно-моральних поданнях. З виникненням держави регулювання сімейного життя придбало правовий характер. Юридичне оформлення шлюбу накладало відповідальність не тільки на подружжя, але й на державу, що санкціонувала шлюб. Соціальний контроль і санкції крім звичаю й релігії стали здійснювати державні органи. У сучасному урбанизированном суспільстві (Захід) основним типом родини стали нуклеарные родини, що складаються із двох поколінь- батьки, діти. Нуклеарная родина називається репродуктивної (якщо в ній залишилися неповнолітні діти) або ориентационной (вийшли дорослі діти й створили свої репродуктивні родини). Іноді нуклеарные родини називають подружніми. Розширена родина складається з ряду подружніх пар ( тесть-теща, свекор-свекруха, брати-сестри, їхні чоловіки-діти). Це кровнородственные родини. Повна розширена родина - це коли ніхто із чоловіків різних поколінь не залишає межі великої родини (Китай).

Функції родини

У соціології виділяються специфічні й загальні функції родини. У кожного соціального інституту є унікальні функції, що визначають профіль конкретного інституту й функції, що супроводжують дії основних функцій. Специфічні функції випливають із сутності родини й відбивають її особливості, а неспецифічні функції родина змушена виконувати в певних обставинах.

Специфічні функції:

1) дітородіння (репродуктивна функція). Малодітні родини - це родини з 1-2 дітьми, складається із двох пар, тобто немає відтворення. Для відтворення потрібно приблизно 2, 5 дітей у родині, або 1 ( 4-двухдетных родин, а 1 (3- трехдетных родин, 20% - четырехдетных, 7% - пятидетных, або 14% - бездітних або однодетных;

2) функція змісту й соціалізації дітей - залишається при всіх змінах суспільства, але з посиленням ролі інститутів держави в ХХ столітті історично помітний ріст тенденції убування потреби родини в дітях;

господарсько-побутова - підтримка фізичного здоров'я родини, догляд за малолітніми й старими.

Неспецифічні функції:

економічна- економічна підтримка неповнолітніх і непрацездатних;

передача власності, статусу;

організація відпочинку дозвілля;

первинного соціального контролю.

У ХХ столітті суспільство й державу усе більше сполучають разом з родиною виконання неспецифічних функцій.

Таким чином, соціальні інститути- це потужні системи, що охоплюють сукупність статусів і ролей, соціальних норм і санкцій, соціальних організацій, на яких тримається будинок суспільства.

Лекція 13. Соціальні конфлікти та комунікації