65. Міжкультурна комунікація

Сучасний світ все більше набуває глобалізованого характеру існування. Однією із характерних ознак глобалізації є взаємодія як окремих людей так і окремих цивілізацій. Особливого статусу набувають зносини між цивілізаціями, в основі усіх цих відносин лежить міжкультурна комунікація, адже потреба народів у культурному порозумінні, прагнення пізнати духовний світ одне одного призводять до інтенсифікації комунікативних процесів, що набувають системного характеру. Тільки шляхом знаходження консенсусу людство зможе вирішити глобальні проблеми і захиститися від самознищення.

Міжкультурна комунікація як особливий вид комунікації припускає спілкування між носіями різних мов і різних культур. Співставлення мов і культур виявляє не тільки загальне, універсальне, але й специфічне, національне, самобутнє, що зумовлене розбіжностями в історії розвитку народів. Інтеркультурна комунікація має справу з розумінням та порозумінням, що означає: розуміти чуже і водночас бути зрозумілим, спілкуючись чужою мовою.

На межі XX і XXI ст. загострилися проблеми мовної комунікації, вивчення засобів комунікативного впливу, вони стали найбільш актуальними. Змінився «мовний смак епохи»: на зміну «тоталітарній мові» прийшла «вільна» мова засобів масової інформації, спілкування на різних рівнях; зросла роль мовної особистості.

На перший план вийшли питання культури як універсального контексту, що спричиняє розмаїтість людства, а також - комунікації як найголовнішого й одного із самих фундаментальних видів взаємодії між людьми. Визнання абсолютної цінності розмаїтості світових культур, відмова від колонізаторської культурної політики, усвідомлення крихкості існування й погрози знищення величезної більшості традиційних культур і мов зумовили бурхливий розвиток відповідних галузей знання з опорою на новий в історії людства феномен - інтерес народів Землі одне до одного.

Міжкультурна комунікація - це соціальний феномен, сутність якого полягає у конструктивній чи деструктивній взаємодії між представниками різних культур (національних та етнічних), субкультурами в межах чітко визначеного просторово-часового континууму. У центрі міжкультурних взаємодій перебуває людина як носій загальнолюдських універсали і культурних особливостей. Ця людина діє й взаємодіє з іншими на основі цих універсали і особливостей у великій кількості контекстів спілкування.

66. Журналістика в системі політичної комунікації

Журналістські дії організуються, систематизуються, компонуються у сценарій — типову програму комунікативної позиції автора. Діяльність журналіста виражається трьома модально-функціональними різновидами: інформуванням, оцінюванням, спонуканням цільової аудиторії до дії у відповідь. Так, у журналістських творах політичної спрямованості наявні: інформація — як відповідь на інформаційні запити читацької аудиторії; оцінка дій, фактів, подій — зворотна реакція на повідомлення засобів масової інформації, громадської думки, соціальних інститутів; спонукання, що закликає адресата до певних дій у відповідь.

Ці аспекти комунікативної діяльності журналіста збігаються з розробленою Г. Кучинським класифікацією циклів взаємодії смислових позицій у діалозі, згідно з якою комунікативний сценарій відтворення журналістського задуму розгортається в основному трьома способами: 1) питання — відповідь; 2) повідомлення — його оцінка; 3) спонукання до дії — виконання її. Такі способи мають назву діалогічних форм, завдяки яким відтворюються діалогічні цикли інформативний, оцінний, спонукальний. Закладена в діалогічні форми взаємодія смислових позицій структурується в подальшому завдяки діалогічним схемам. Саме вони допомагають остаточно просувати авторський текст у напрямку читацької аудиторії. Визначену діалогічну тріаду можна назвати допоміжним діалогічним інструментарієм формування журналістських жанрів.

У сучасному інформаційному просторі з огляду на щораз більший обмін інформацією та швидкі зміни подій в українському політикумі існує потреба у багатовекторності журналістських дій, варіативності застосованих методів, потяг до рухомості усталених форм, типів, категорій тощо. Автори політичних газетних текстів повсякчас варіюють використання діалогічних та журналістикознавчих аспектів. За певних обставин (відсутність професійної підготовки, нехтування законами журналістської етики тощо) це може призвести до небажаного результату: порушення усталеної системи жанрів, розбалансування взаємодії смислових позицій автора та реципієнтів і, як наслідок, — до комунікативної поразки, негативного комунікативного ефекту. Тому дослідження інтеграційних процесів у журналістських жанрах, пошук шляхів та засобів їхнього вдосконалення та збагачення — важлива ланка цілісного наукового погляду на формування комплексу складових якісної комунікації в політичній газетній публіцистиці.